2. .Гігієнічні основи профілактики та реабілітації професійно-зумовленої патології. Поняття про професійні захворювання та отруєння

Профілактика професійно-зумовленої патології — це система державних, медичних і суспільних заходів, спрямованих на зміцнення та збереження здоров’я працюючих у промисловому та сільськогосподарському виробництві.

Розрізняють первинну профілактику, тобто запобігання виникненню захворювань, вплив на механізми, що її спричиняють та фактори ризику, що сприяють їх появі та вторинну профілактику, мета якої — запобігання розвитку та загостренню хвороби. Крім того, вторинна профілактика передбачає усунення шкідливого впливу чинників навколишнього середовища і систематичне лікування хворого.

Професійна реабілітація — процес відновлення соціальних, психічних і соматичних професійно-значущих функцій індивідуума.

Професійні захворювання — захворювання, зумовлені дією шкід­ливих умов праці. Вони поділяються на гострі, що виникли після одноразової, упродовж не більше однієї робочої зміни, дії шкідли­вих виробничих факторів, та хронічні, що виникли після багаторазової й тривалої дії шкідливих факторів. Гостре й хронічне профе­сійне отруєння є окремим випадком гострого або хронічного профе­сійного захворювання. Групове професійне захворювання — захво­рювання, при якому одночасно захворіло (постраждало) двоє й біль­ше людей. Нещасний випадок – це непередбачений збіг обставин і умов, за яких заподіяна шкода здоров’ю або настала смерть людини.

Нещасний випадок на виробництві – це раптове погіршання стану здоров’я або настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків короткочасного впливу небезпечного або шкідливого чинника тривалістю не довше однієї робочої зміни.

Слід знати, що є такі різновиди нещасних випадків:

• нещасний випадок на виробництві;

• нещасний випадок, що стався під час навчально-виховного процесу;

• нещасний випадок невиробничого характеру.

Розслідуванню підлягають такі нещасні випадки: раптові погіршання стану здоров’я, поранення, травми, в тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання, гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на 1 робочий день або більше, зумовили необхідність переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш, ніж на 1 робочий день, а також спричинили випадки смерті на підприємстві.

3. Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві. Порядок створення, права, обов'язки комісії.

Нещасний випадок – це непередбачений збіг обставин і умов, за яких заподіяна шкода здоров’ю або настала смерть людини.

Нещасний випадок на виробництві – це раптове погіршання стану здоров’я або настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків короткочасного впливу небезпечного або шкідливого чинника тривалістю не довше однієї робочої зміни.

Слід знати, що є такі різновиди нещасних випадків:

• нещасний випадок на виробництві;

• нещасний випадок, що стався під час навчально-виховного процесу;

• нещасний випадок невиробничого характеру.

Розслідуванню підлягають такі нещасні випадки: раптові погіршання стану здоров’я, поранення, травми, в тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання, гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на 1 робочий день або більше, зумовили необхідність переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш, ніж на 1 робочий день, а також спричинили випадки смерті на підприємстві.

За основу ми беремо методику розслідування нещасного випадку на виробництві, яку здійснює відповідна комісія з розслідувань.

Згідно з "Положенням про розслідування та облік нещасних ви­падків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в уста­новах і організаціях" № 623-93, у нашій країні налагоджено спеці­альну систему обліку професійних захворювань і нещасних випад­ків, яка включає низку обов'язкових організаційних етапів:

1) пові­домлення про всі випадки ушкоджень;

2) розслідування їх причин із оформленням акта;

3) складання звітів.

Про кожний нещасний випадок., гостре професійне захворюван­ня чи отруєння його очевидець чи сам потерпілий негайно пові­домляє безпосереднього керівника робіт (бригадира, майстра, дис­петчера, змінного інженера), який зобов'язаний терміново організу­вати першу допомогу потерпілому та його доставку в лікувально-профілактичний заклад (медпункт, медсанчастину, поліклініку, лікарню), сповістити про випадок керівника підрозділу або власника підприємства, зберегти до розслідування ситуацію на робочому місці й стан обладнання такими, якими вони були на момент випадку (якщо це не загрожує життю та здоров'ю інших працівників і не призводить до більш важких наслідків).

Лікувально-профілактичний заклад повинен упродовж доби проінформувати власника підприємства про кожне звертання потерпі­лого від нещасного випадку. При гострому професійному захворю­ванні (отруєнні) лікувально-профілактичний заклад інформує не лише власника, а також територіальну санепідемстанцію спочатку телефоном (телетайпом, факсом), а потім надсилаючи екстрене по­відомлення на кожного потерпілого за наведеною нижче формою для прийняття термінових запобіжних заходів

Екстрене повідомлення про гостре професійне захворювання (отруєння)

1. Підприємство (назва; адреса) _________________________________________

2. Цех (де відбулося отруєння) _________________________________________

3. Прізвище, ім’я по батькові потерпілого _________________________________

4. Дата профотруєння ___________________________________________________

5. Діагноз _____________________________________________________________

Дата відправлення повідомлення __________________________________________

Підпис лікаря

Зв'язок гострих, у тому числі інфекційних, захворювань з професійною діяльністю потерпілого після обов'язкової консультації з лікарем з гігієни праці та епідеміологом санепідемстанції у разі необхідності уточнюється спе­ціалізованими відділеннями лікарень, клініками науково-дослід­них інститутів гігієни праці. Лікувально-профілактичний заклад, який уточнив або змінив діагноз гострого професійного отруєння (захворювання), складає нове екстрене повідомлення за тією ж формою та упродовж 10 годин надсилає його в територіальну СЕС за місцем праці потерпілого із зазначенням зміненого (уточненого) діагнозу та дати його встановлення.

Комісію з розслідувань утворює власник або керівник (головний лікар, директор, ректор) підприємства, який і організує розслідування.

До складу комісії з розслідувань залучаються:

• керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа (спеціаліст), на яку власником (керівником) покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії);

• керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст;

• представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;

• інші особи (спеціалісти різного профілю у залежності від ситуації; особливостей виробництва тощо).

Комісія з розслідування зобов’язана протягом трьох діб:

• обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

• визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативних актів про охорону праці;

• з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов’язаний чи не пов’язаний цей випадок з виробництвом;

• визначити осіб, які допустили порушення нормативно–правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам в подальшому;

• скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н–5 (додаток 1) у 2 примірниках, а також акт за формою Н–1 (додаток 2) про потерпілого у 6 примірниках і передати його на затвердження роботодавцю;

• у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н–1 складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння).

Власник підприємства на основі актів організовує складання звіту про потерпілих за формою, затвердженою Міністерством статистики, аналізує причини нещасних випадків і здійснює заходи, спрямовані на попередження виробничого травматизму і професійних захворювань. СЕС у випадках гострого отруєння (захворювання) на основі актів заповнює «Карту обліку професійного отруєння (захворювання)» за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я, для оперативного обліку та аналізу цих випадків за підсумками першого півріччя та року, контроль за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків, здійсненням заходів профілактики виробничого травматизму і гострих отруєнь (захворювань) здійснюється органами державного нагляду за охороною праці.

1.4.Класифікація основних видів і форм трудової діяльності. Гігієнічна оцінка ступеня важкості і напруженості праці та методи їх дослідження.

З фізіологогігієнічної точки зору до основних видів трудової діяльності відносять фізичну динамічну роботу, фізичну статичну роботу та розумову або інтелектуальну працю.

Фізична динамічна робота являє собою процес скорочення м’язів, який приводить до переміщення вантажу, а також переміщення тіла людини або його частин у просторі.

Фактично фізичну динамічну роботу слід вважати як один з найбільш поширених видів рухової активності людини у процесі виконання трудової діяльності. При цьому різні частини рухового апарату можуть приймати неоднакову участь у виконанні роботи.

Виділяють такі різновиди фізичної динамічної роботи:

 загальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь більше ніж 2/3 маси скелетних м’язів, передусім м’язів нижніх кінцівок та тулуба;

 регіональна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь від 1/3 до 2/3 маси скелетних м’язів, переважно м’язів плечового пояса та верхніх кінцівок;

 локальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь до 1/3 скелетних м’язів, насамперед м’язів верхніх кінцівок.

Фізична статична робота  це процес скорочення м’язів, який необхідний для підтримування тіла або його частин у просторі. Тому, найбільш характерними її рисами слід вважати те, що напружування м’язів відбувається без зміни їх довжини та без активного переміщення тіла людини.

У залежності від характеру діяльності фізична статична робота може бути розподілена на 2 різновиди:

 фізична статична робота, яка спрямована на підтримку знарядь та предметів праці і відбувається за участю верхніх кінцівок;

 фізична статична робота, яка спрямована на підтримування певної робочої пози і відбувається за участю м’язів тулуба та нижніх кінцівок.

Зрештою, такий вид трудової діяльності як розумова або інтелектуальна праця об’єднує роботи, що пов’язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і потребують виняткового напруження сенсорного апарату, уваги, пам’яті, активації процесів мислення та емоціональної сфери.

Виділяють такі різновиди розумової праці:

 операторська праця;

 адміністративно—керівна праця;

 творча праця;

 праця викладачів і медичних працівників;

 праця учнів і студентів.

Під час здійснення санітарно–гігієнічного контролю за змістом, режимом та умовами професійної діяльності необхідно оцінити роботу людини з кількісного боку, тобто визначити фізіологічну вартість праці, а також встановити ступінь функціональної напруженості у період її виконання.

Така оцінка необхідна у ході вирішення питань щодо організації раціонального режиму праці та відпочинку, праці жінок та підлітків, обґрунтування тривалості робочого дня, тарифікації праці, нормування факторів навколишнього середовища, визначення пільг відносно відпусток та допоміжних компенсацій тощо.

Функціональне напруження організму протягом періоду роботи схематично можна охарактеризувати з двох боків – енергетичного та психоемоційного. Перший – переважає у ході виконання фізичної праці, другий – під час розумової. Характеристику праці, яка потребує інтенсивної роботи головного мозку в ході одержання та аналізу цифрової інформації називають напруженістю, характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує значних м’язових зусиль та енергетичного забезпечення – важкістю.

За важкістю різноманітні види праці поділяються на легку, середньої важкості, важку та дуже важку.

За напруженістю – на ненапружену, мало напружену, напружену, дуже напружену.

Для оцінки ступеню важкості та напруженості праці використовуються ергономічні та фізіологічні методи. До ергономічних показників фізичної роботи відносять вагу (масу) виробу, що піднімається, потужність виконуваної роботи, характер робочої пози, величина статичного навантаження тощо. До ергономічних показників розумової роботи відносять кількість об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженого спостереження чи часу активних дій (у % від загального часу робочого дня), щільність сигналів за 1 годину, емоційна напруженість, змінність, напруженість функцій аналізаторів, обсяг оперативної пам’яті, інтелектуальна напруженість та монотонність.

Основними показниками важкості праці є потужність і величина статичного навантаження, а також інтенсивність (щільність м’язових зусиль за одиницю часу).

При визначенні напруженості праці основними показниками є показники уваги, щільність сигналів інформації, що переробляється, характеристика емоційної напруженості. Інші критерії – додаткові.

Визначати, до якої категорії належить та чи інша робота, потрібно по одному, найбільш інформативному основному показнику, чи двох додаткових.

Як фізіологічні критерії оцінки ступеня важкості та напруженості праці визначають ступінь змін фізіологічних показників впродовж періоду виконання діяльності (функції уваги, пам’яті, сила, врівноваженість, рухомість нервових процесів тощо.).

Фізіологічні показники визначають на початку та наприкінці робочого дня та відповідно до змін з боку досліджуваних функцій встановлюють рівень працездатності досліджуваних осіб та категорію праці.

1.5. Наукова організація праці. Заходи боротьби зі втомою.

ОСНОВНІ ШЛЯХИ БОРОТЬБИ З ВТОМОЮ

(наукова організація праці)

1.Раціональна організація робочого місця та міблів. Оптимальна поза людини забезпечує високу працездатність та продуктивність праці. Виконання роботи в незручній позі сприяє швидкому розвитку втомлення.

В зя'язку з цим, основне правило: Конструкція виробничого обладнання та організація робочого місця повинні відповідати антропометричним даним та психогігієнічним можливостям людини.

В трудових професах основними робочими позами є: в сидячому та стоячому положеннях. Вибір робочої пози залежить від величини м'язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також від характеру виконуваних робіт.

Робота стоячи доцільніше при необхідності постійних переміщень, пов'язаних з налагодженням обладнання; вона створює максимальні можливості для огляду і вільних рухів. В той же час троивала робота в вертикальному положенні супроводжується професіональною ратологією з боку нижніх кінцівок ( варікозні розширення вен, тромбофлебіти, набряки нижніх кінцівок, плоскоступість).

Робота в позі сидя більш раціональна і менш втомлює, т.я. зменшується висота центра важкості над площиною опори, підвищується стійкість тіла, знижується напруження м'язів, зменшується навантаженість на сердечно-судинну систему. В положенні сидя забезпечується можливість виконувати роботу, яка потребує виликої точності рухів. Однак і в цьому випадку можуть виникати застійні явища в органах таза, утруднення роботи органів кровообігу і дихання, статичне напруження м'язів спини та плечового поясу.

При проектуванні робочих місци неоюхідно керівництво і ергономічними рекомендаціями. Так , звичайно, виділяють 3 зони розміщення органів управління.

Найбільш зручна зона 1 (оптимальна), в цій зоні повинні розміщатися часто виконувані органи управління (кнопки, тумблери і т.д.) і виконувати операції, які потребують точних і швидких рухів.

В зоні 2 (легкої досяжності) можуть виконуватися досить точні і часті рухи, розташовуватися важливі і частовикористовувані органи управління.

Зона 3 (досяжності) - потребує великої амплітуди рухів для виконання робочих операцій. В ній розташовують викокористовувані органи управління.

Необхідно враховувати і психофізіологічну шкалу цольору.

Важливим засобом підвищення працездатності і боротьби з втомою є тренування - удосконалення вмінь і навичок в результаті повтьрювання діяльності (трудового навчання, праці, трудової творчості).

Тренування надає закінченість та стійкість всіх форм ДА.

Н.Е.Введенський писав: "Постоянное и систематическое упражнение и, как его результат, укрепляющихся навычок - вот, вообще говоря, самый надежный способ успешной работы".

В процесі тренування,яке лежить в основі виникнення будь-якого рухового навику, приймає участь весь організм: встановлюються складні і в той же час точні і досконалі взаємодії через ЦНС і кардіореспіраторну систему, руховим апаратом і т.д. Цей процес протікає по типу утворення умовних рефлексів на сукупність зовнішніх (оточуюче середовище) і внутрішніх (діяльністть м'язів, внутрішніх органів) подразників.

Ще один досить успішний шлях боротьби з втомою розробка і впровадження раціональних ритмів праці і відпочинку.

Раціональний режим праці і відпочинку - це таке співвідношення періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми на протязі можливо тривалого періоду.

Чим ефективніше режим праці і відпочинку, тим довший період стійкої працездатності і коротше періоди впрацьованості і стаду працездатності.

Збереженню високої стійкої працездатності сприяють періодичне чергування роботи і відпочинку, які передбачаються внутрішньозмінними режимами праці і відпочинку.

Існує 2 форми чередування періодів праці та відпочинку на виробництві:

1) введення обідньої перерви в середені робочого дня, оптимальна тривалість якого встановлюється з урахуванням віддаленості від робочих місць санітано-побутових приміщень, їдалень, організації роздачі їжі;

2) введення короткочасних регламентованих перерв, продовжуваність і кількість яких визначається на основі спостереження за динамікою працездатності обліку важкості та напруженості праці.

Надто важливим суттєвим елементом боротьби з втомою є використання виробничої фізичної культури. В її основі лежитьь описаний І.М. Сеченовим феномен активного відпочинку - втомлені м'язи краще віддихають, їх працездатність швидше відновлюється не при повному спокої, а при роботі інших м'язових груп.

Основна задавдання виробничої фізкультури - відновлення робочого динаміного стереотипу на початку робочої зміни і збереження його максимально довше.

Ведуча форма виробничої фізкультури:

а) введення гімнастики, яка сприяє прискоренню входження в роботу, проводиться 5-7 хвилин і складається з 6-8 вправ, які відповідають характеру трудового процесу;

б) фізкультпаузи проводяться протягом 5-10 хвилин 1-4 рази за зміну в період початкової втоми, зниження працездатності;

в0 фізкультурна хвилинка проводиться протягом 2-3 хвилин з метою зниження втоми окремих органів і систем.

Вступну гімнастику, фізкультхвилинки і фізкультпаузи називають ще "малими" формами виробничої фізкультури і фізичного виховання взагалі. Крім того до виробничої фізкультури відносять професійно-прикладну фізичну підготовку (ППФП) і використання тренажерних пристосувань, в основі яких лежить ціленаправлене тренування ключлвих професійнозначимих психофізіологічних функцій і фізичних якостей.

Монтажник-висотник (ходіння по колоді, вправи на колодах, лазіння на канаті,що знаходить на висоті і т.д.).

Досить суттєво доповняє виробничу фізкультуру, викликаючи позитивний емоційний настрій, необхідний для будь-якої роботи функціональна музика.Крім того, музика діє як ритмічний стимулятор, який сприяє процесу засвоєння ритму, створенню робочо домінанти, формуванню і відновленню динаміного стереотипу. Особливо необхідно її використовувати на виробництві з високою монотонністю.

Важливим засобом профілактики передчасної втоми є робробка і впровадження добових режимв праці і відпочинку. Під добовим режимом праці і відпочинку слід розуміти раціональне чередування періодів роботи, відпочинку і сна людини протягом доби, що забезпечує його високу працездатність і життєдіяльність організму. Питаннями організації добових режимів праці і відпочинку займається медична біоритмологія. Роглянемо її гігієнічні аспекти.

Ще одне направлення профілактики втоми - психогігієнічні заходи:

1 - проведення психодіагностики, вивчення особистностних особливостей робітників;

2 - проведення психофізіологічного професійного відбору;

3 - обладнання кімнат психофізіологічного розвантаження - спеціальних приміщень, в яких відведений для цього час протягом зміни проводять сеанси для зняття втоми і нервово-психічної напруги.

Ефект психодинамічного рохвантаження домягається за рахунок естетичного оформлення інтер'єра; зручних меблів, які дозволяють знаходитися в зручній розслабленій позі; трансляцією спеціально підібраних музикальних творів; насиченням повітря цілющими негативними потоками; прийманням тонізуючих напоїв; імітацією природного оточення; демонтсрацією слайдів з видами природи та відображення звуків лісу, морського прибою і т.д.

Одним з важливих елементів психологічного розвантаження є аутогенне тренування, основане на комплексі взаємозв'язаних прийомів психічної саморегуляції і нескладних фізичних вправ з словесним самонавіюванням (психофізичне тренування).

Психодіагностика ставить за самоціль визначення особистностних особливостей, мотиваційну направленність, характерологічні характеристики і т.п.

Найбільн розповсюдженими тестами які використовуються в психодіагностиці є:

а) - тести перевірки знань, перевіряючі , наприклад знання мови (TOEJF), математики і т.п., а також знання в професіональній галузі;

б) - психометричні тести, що оцінюють здібності людини в таких яферах як словесний запас, розуміння словесних вказівок, загальні знання, числове і словесне мислення, сприймання плоских і просторових фігур і т.д.;

в) - інструментальні психометричні тести, перевіряють готовність і координацію рук, швидкість умов реакції, силу6 врівноваженість і рухомість нервових процесів і т.д.;

г) - особистності тести, які оцінюють особисті якості і сприяють успішній адаптації на робочомі місці;

В и д і л я ю т ь :

- особистностні опитники, що складаються з великої кількості питань з короткою відповіддю на них "Так - ні", або пропонують вібір з декількох суджень - одне з яких найбільш підходить (тести MMPI, FPI, Кеттела та інші).

Наприклад,

- мені важко працювати з людьми, які не дотримуються графіку часу;

Так - Ні

- я готовий ризикувати, щоб досягти успіхів в роботі;

Так - ні

г) - проектуючі тести. В даних тестах дано: початок речення, малюнки, чорнильні плями. Від досліджуваного вимагається відреагувати на дані стимулятори его природної реакції і таким чином виразити свої особисті якості;

- закінчення речення:

Мені завжди снилось ...

Чорною роботою являється ...

- малюнок :

необхідно виразити своє відношення до малюнка (хлопчик знущається над тваринами і т.д.);

- тест Роршаха (чорнильне п’ятно);

- тести поведінки в групі (безлюдний острів);

д) - біографічний опитник;

е) - графологічна перевірка;

ж) - інтерв'ювання.

І на кінець, дуже суттєвим засобом боротьби з втомою є організація гігієнічного виховання та санпросвіт робота.

Основні форми гігієнічного виховання:

- масова

- групова

- індивідуальна

Основні методи:

- усного слова

- друкованого слова

- гри

- навчання

- з використанням ТЗН

Основні засоби:

- бесіди, лекції

- вечори питань та відповідей

- конференції

- консультації

- листівки, пам'ятки

- статті в журналах, газетах

- виступи на ТБ

- свята здоров'я і т.д.