5Психологічні типи реагування на хворобливий стан

Типи ставлення до хвороби (по Личко А.Є.): 1. Гармонійний - правильна, твереза оцінка стану; 2. Ергопатіческій - "відхід від хвороби в роботу"; 3. Анізогнозіческій - Активне отбрасиваеніе думки про хворобу, "обойдтся"; 4. Тривожний - безперервне занепокоєння і помисливість, віра в прикмети і ритуали; 5. Іпохондричний - Надзвичайна зосередженість на суб'єктивних відчуттях і перебільшення їх значення, боязнь побічної дії ліків ...; 6. Неврастенічний - поведінка по типу "дратівливою слабкості". Нетерплячість і спалахи роздратування на першого зустрічного, потім селзи і каяття; 7. Меланходіческій - невіра в одужання, пригнічений хворобою, депресія (загроза суїциду); 8. Апатичного - Повну байдужість до своєї долі, пасивне підпорядкування процедур і лікуванню; 9. Сенситивний - чутливий до міжособистісних відносин, сповнений побоювань, що оточуючі уникають його з-за хвороби, боязнь стати тягарем ...; 10 егоцентричних -- "Відхід у хворобу" з виставленням напоказ своїх страждань, вимога до себе особливого ставлення ...; 11. Паранояльний - упевненість, що хвороба є результатом чийогось злого наміру, а ускладнення - халатність медиків; 12. Дисфоричного - домінує похмуро-озлоблені настрій, заздрість і ненависть до здорових.

Механізми психологічного захисту особистості. Їх роль

Раціоналізація - хворий намагається занадто докладно пояснити і розібратися в причинах того, що з ним сталося або фантазує на тему, як це могло б бути. Регресія - Зісковзування на більш примітивний рівень поведінки (наприклад, засудження всіх і вся). Витіснення - хворий щиро забуває про що трапилася з ним патогенної ситуації. Заміщення - гнів переноситься на слабкішого, пошуки винних. Заперечення - хворий не визнає у себе об'єктивних ознак неблагополуччя. Невротична дереалізація - відчуття нереальності того, що відбувається. Сублімація - переключення себе на соціально схвалює діяльність. Компенсація - прагнення порадувати себе після конфліктної ситуації.

9Поняття про біологічні ритми

Біоритм (від грецьк. „bios” і „rytmos” – життя і злагодженість) – періодичні зміни інтенсивності перебігу фізіологічних і психічних процесів залежно від часу. Біоритми властиві усьому живому на Землі і є передумовою їхньої нормальної життєдіяльності згідно і в унісон основним ритмам природи, обумовленим обертанням Землі навколо Сонця і Зірок і пов’язаної з ним зміни пір року, дня і ночі, впливу фаз Місяця, морських припливів і відпливів тощо.

Порушення та зміни біоритмів, які істотно впливають на психо-фізіологічні функції та психоемоційну сферу людини, обумовлені соціальними умовами сучасного життя, урбанізації (робота у різні зміни на виробництві, переїзди, перельоти на великі відстані, пов’язані зі зміною часових поясів та ін.). Ці порушення можуть викликати істотні психоемоційні напруження, неврози і навіть порушення психічного здоров’я

Розрізняють адаптивні, функціональні, ендогенні та екзогенні біоритми. До адаптивних біоритмів відносяться добові, місячні, сезонні, річні. Завдяки їм максимальна активність і посилений обмін речовин в організмі збігаються з найсприятливішими для цього зовнішніми умовами і часом доби, місяця, року. Наприклад, у ранкові години підвищується інтенсивність більшості фізіологічних процесів і чутливість органів чуття. Сезонні ритми виявляються в організмі людини у підвищенні обміну речовин навесні і зниженні його восени та взимку. Найбільш небезпечними для хворих на хронічні серцево-судинні захворювання, за статистикою, є передранкові години (5-6 година ранку).