1.16. Класифікація виробничих шкідливостей. Система заходів з профілактики професійних захворювань та— виробничого травматизму.

Трудова діяльність людини відбувається в умовах певного середовища, яке має назву «виробниче середовище» та при недотриманні гігієнічних вимог може справляти суттєвий негативний вплив на працездатність і здоров’я людини.

Виробниче середовище як частина зовнішнього середовища, що оточує людину, складається з природно—кліматичних факторів та факторів, пов’язаних з професійною діяльністю (шум, вібрація, токсичні пари, гази і т.п.)

Фактори, що пов’язані з професійною діяльністю, можуть бути небезпечними та шкідливими.

Небезпечними факторами називають фактори, які здатні при певних умовах викликати гострі зрушення у стані здоров’я і навіть смерть організму, шкідливими факторами — фактори, що негативно впливають на працездатність людини або сприяють виникненню професійних захворювань та інших несприятливих наслідків.

Розглянемо основні класи професійних шкідливостей.

Клас «А» — санітарні порушення виробничих процесів.

1. Несприятливий вплив факторів механічної та фізичної природи:

а) енергія механічних коливань (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук);

б) енергія електромагнітних коливань (—, рентгенівське, видиме, ультрафіолетове, інфрачервоне та радіохвильове випромінювання);

в) енергія внутрішньоатомних перетворень (—, —, нейтронне випромінювання);

г) метеорологічні фактори (температура, вологість, швидкість руху повітря, тепловипромінювання);

д) підвищений і знижений атмосферний тиск.

2. Несприятливий вплив факторів хімічної природи:

а) агресивні хімічні речовини;

б) токсичні пари;

в) токсичні аерозолі.

3.Несприятливий вплив факторів біологічної природи:

а) патогенні мікроорганізми;

а)патогенна флора;

б)патогенна фауна.

Клас «Б» — неправильна організація трудового процесу

1. Надмірна інтенсивність трудової діяльності.

2. Надмірна тривалість робочого дня.

3. Довготривале вимушене положення тіла.

4. Перевантаження окремих органів і систем.

5. Монотонність трудового процесу.

Клас «В» — незадовільна зовнішня обстановка праці виробництва

1. Недостатнє та нерівномірне природне або штучне освітлення.

2. Незадовільна вентиляція, опалення, водопостачання, каналізація тощо.

Найбільш характерними специфічними наслідками впливу професійних шкідливостей на здоров’я робітників є професійні отруєння і захворювання.

Професійне отруєння — це гостра або хронічна інтоксикація, яка викликана впливом в умовах виробництва шкідливого хімічного фактора.

Професійне захворювання — це захворювання, яке викликане дією шкідливого фактора в умовах виробництва і підтверджене в установленому державою порядку.

Система заходів, які направлені на профілактику впливу виробничих шкідливостей на організм людини.

Передбачає:

1. Гігієнічне нормування.

2. Технологічні заходи.

3. Санітарно—технічні заходи

4. Архітектурно—планові заходи.

5. Організаційні заходи.

6. Використовування індивідуальних засобів захисту

7. Лікувально—профілактичні заходи.

Розглянемо основні напрямки реалізації кожної з перерахованих груп заходів:

1. Гігієнічне нормування являє собою розробку і наукове обладнання певних стандартів (гігієнічних норм і вимог) різних факторів оточуючого середовища і виробничого процесу, що забезпечують безпечну нешкідливу і продуктивну трудову діяльність (ПДК, ГДД, ГДР і т.п.)

До основних принципів гігієнічного нормування відносяться

1. Принципи пріоритету медичних показників (обгрунтовані на тому положенні, що при встановленні нормативів шкідливого фактору звертається увага лише на особливості його дії на організм людини і санітарні умови життя.

2 .Принцип диференціації біологічних відповідей передбачає, що при розгляданні всіх виникаючих реакцій організму в відповідь на вплив шкідливого фактору диференціюють наступні види біологічних відповідей:

— смертність

— захворюваність

— фізіологічні і біохімічні ознаки хвороби

— зрушення в організмі невідомої етіології

— накопичення забруднюючих речовин в органах і тканинах

і, відповідно, виділяють рівні шкідливого впливу на здоров’я людини.

3)Принцип розподілу об’єктів санітарної охорони.

В зв’язку з специфічністю і мінливістю фізико—хімічних властивостей води, грунту, атмосферного повітря, факторів трудового процесу і т.п., гігієнічні нормативи установлюють для кожного об’єкту, кожної речовини.

4)Принципи обліку всіх можливостей несприятливих впливів.

Для кожного фактору оточуючого середовища і виробничого процесу установлюються гігієнічні нормативи, що враховують всі можливі види несприятливої дії на організм:

— органолептичні

— загальносанітарні

— санітарно—побутові

— токсикологічні

— міграційно—водяні

— міграційно—повітряні

5)Принцип пороговості.

Вплив кожного шкідливого фактору визначається ГДК, ГДР, ГДД, тобто визначається границею, лімітом, порогом.

6)Принцип залежності ефекту від концентрації (дози і часу впливу)

7)Принцип лабораторного досліду.

Полягає в тому, що дослідження при встановленню порога дії речовини (фактору по всіх показниках шкідливості) проводяться в лабораторних умовах.

8)Принцип агравації.

Передбачає, що зі всієї різноманітності факторів відбираються лише ті, які відіграють вирішальну роль впливу на організм людини.

9)Принципи відносності і періодичного перегляду гігієнічних нормативів.

Наступна група заходів — технологічні заходи.

Вони можуть бути направлені на зменшення і навіть повне виключення того або іншого шкідливого фактору, за рахунок зміни технології виробництва (по своїй суті це самі радикальні, найбільш істотні заходи).

До них можна віднести, наприклад:

— запровадження безвідходних і безперервних технологій, технології замкнутого циклу

— автоматизацію і механізацію виробничих процесів

— дистанційне управління трудовим процесом.

Вельми ефективним засобом, скажемо, в боротьбі з запиленістю являється заміна сухих процесів свердління і шліфування вологим, застосування форсуночного зрошування, використовування замість порошкоподібних продуктів брикетів, гранул і т.п.

В плані боротьби з шумом вельми ефективна заміна шумних технологій на малошумні або безшумні (клепання — зварювання), використовування матеріалу з зниженими акустичними властивостями і т. і.)

3.Санітарно—технічні заходи, направлені на зниження рівня впливу шкідливого фактору за рахунок використовування спеціальних технічних пристосувань (тобто на відміну від технологічних заходів санітарно—технічні заходи більш паліативні).

До них можна віднести:

— герметизацію робочих зон

— використання пило—шумо—непроникаючих кожухів

— налагодження потужної місцевої витяжної вентиляції (витяжні шафи, кожухи, зонти, бокові відсоси)

— використовування спеціальних екранів (наприклад, акустичних ) і т.п.

4. Архітектурно—планувальні заходи, направлені на зниження ступеня дії шкідливого фактору за рахунок раціональних планувальних рішень підприємств.

Це — дотримання принципу функціонального планування

— локалізація об’єктів, генеруючих шум, вібрацію, пил і т.п.

— боротьба з структурними шумами і вібрацією за рахунок використовування матеріалів з підвищеною віброізоляцією і вібропоглинанням, улаштування «плаваючих фундаментів» і т.п.

— озеленення території промислового підприємства

5. Організаційні заходи.

— організація раціонального, відповідаючого фізіолого—гігієнічним вимогам режиму праці і відпочинку

— обмеження часу контакту працюючого з шкідливою речовиною

— проведення професійної консультації, професіональних відборів і т.п.

— недопущення на шкідливі підприємства підлітків і жінок

6. Використовування індивідуальних засобів захисту

а) спецодяг і спецвзуття

б) засоби захисту рук

— засоби механічного захисту (рукавиці)

— захисно—профілактичні засоби (пасти, мазі, креми??? і попередження виникнення шкірних захворювань

— очисники шкіри (мило, СПЗ і т.д.)

в)засоби індивідуального захисту органів дихання

— фільтруючі респіратори, протигази, при застосуванні яких вдихуване людиною оточуюче повітря очищається від шкідливих домішок за допомогою фільтрів і абсорбентів.

— ізолюючі шлангові і автономні дихальні апарати, за допомогою яких органи дихання людини повністю ізолюються від оточуючої атмосфери і повітря для дихання поступає з чистої зони.

г)засоби захисту голови

каски —загального призначення

—для роботи під землею

—спеціального призначення

шлеми, войлочні шлеми, шапочки, косинки, ковпачки.

д)засоби захисту очей і обличчя

захисні окуляри — відкритого типу

— закритого типу

— герметичні

— металізовані і т.д.

захисні маски, захисні щитки

е)засоби захисту органу слуху

По конструктивному виконанню діляться на:

Антифони (або навушники)

Такі, що закривають вушну раковину

Вкладиші, які прикривають зовнішній слуховий прохід (одноразового і багаторазового користування)

Шлеми, які закривають частину голови і вушну раковину.

7. Лікувально—профілактичні заходи.

— проведення попереджувальних і періодичних медичних оглядів

— організація лікувально—профілактичного харчування трудящих (робітників), до головних задач якого слід віднести:

а)затримку надходження шкідливих речовин з травного каналу в організм

б)прискорення виведення шкідливих речовин з організму

в)підвищення загальної резистентності організму

г)захист окремих систем від шкідливої дії токсичних речовин

д)прискорення або сповільнення метаболізму токсичних речовин.

Існує 5 основних раціонів лікувально—дієтичного харчування:

РАЦІОН № 1 При роботі з радіонуклідами і джерелом іонізуючого випромінювання

РАЦІОН № 2 При виробництві неорганічних кислот, сполук Cl i F, фосфоровміщуючих добрив.

РАЦІОН № 2а — Робота в умовах контакту з Cr і хромовміщуючими сполуками.

РАЦІОН № 3 Контакт з неорганічними і органічними сполуками Pb

РАЦІОН № 4 Виробництво аміно— і нітросполук, бензолу, сполук Hg, As, Pi і т.д.

РАЦІОН № 5 Виробництво вуглеводнів, сірковуглецю, тетраетил свинцю, Ba, Mn та ін.

— організація санаторно—курортного обслуговування (санаторій—профілакторій, пансіонати, бази відпочинку)

— оздоровчі заходи (виробнича гімнастика, тренажні пристосування, УФО, вітамінотерапія, кімнати психологічного розвантаження і т.п.)

ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАКЛАДИ

3. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і будівлв лікарні.

Ділянку для забудови лікувально-профілактичних закладів вибирають з урахуванням кількох умов:

- віддаленість від найвіддаленіших жител зони обслуговування населення повинна вкладатися в одну годину (1,5км) подолання цієї відстані;

- віддаленість від джерел можливого забруднення повітря, ґрунту; джерел шуму, вібрації, ЕМП, викидів промислових підприємств, аеропортів, залізничних вузлів, швидкісних автомагістралей та інших з урахуванням їх санітарно-захисних зон та рози вітрів;

- використання існуючого озеленення (ліс, парк);

- рівнина чи схил місцевості на південні румби та інші.

Площа земельної ділянки приймається в залежності від потужності, спеціалізації, системи забудови лікарняного комплексу (табл. 1).

Найбільш доцільна форма земельної ділянки лікарняного комплексу прямокутна з співвідношенням сторін 1:2, або 2:3. Довга вісь повинна бути орієнтована зі сходу на захід чи з північного сходу на південний захід, що забезпечує орієнтацію палат лікарняних корпусів на південні румби, а операційних, родових залів, лабораторій, рентгенвідділень - на північні румби (запобігання засліплення та перегріву сонячними променями). При виборі ділянки варто враховувати можливість приєднання будівель лікарні до наявних систем водопроводу, каналізації, електро-, тепло-, газофікації, зручність під’їздів, підходів

.

9. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатація хірургічного відділення лікарні. Кожне лікарняне відділення призначене для хворих з однаковими захворюваннями. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м² на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат площею 9-12 м² для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м³, об’ємом вентиляції 40-50 м³/годину. Крім палат в палатній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м², засклена веранда (30 м²), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9 м²), процедурна-маніпуляційна (12-15м²), пост медичної сестри (4 м²), а в секціях відділень хірургічного профілю - перев’язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м²), кімната для чистої та брудної білизни (по 4 м²), санітарний вузол з ванною (10 м²), туалетом для хворих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м²), коридор. Коридор може бути боковим, з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).

Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна та південна. Проте повинно бути передбачено 1-2 палати з орієнтацією на північні румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення (біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння – не менше 27, кут отвору – не менше 5, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині стін.

Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними каналами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і кондиціонуванням повітря.

Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиковому виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні бути передбачені: операційна – 30 м² (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м²), передопераційна - 10-20 м², стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м², інструментальна, кабінет хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев’язна, кабінет пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного обладнання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу, кімната операційної сестри та інші у залежності від профілю хірургічного відділення.

У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста та гнійна перев’язні.

1.Гігієнічні принципи лікарняного будівництва та створення оптимальних умов для перебування хворих і роботи медичного персоналу. на ефективність лікування хворих та умови праці медичного персоналу займає дотримання оптимальних умов мікроклімату, які досягаються раціональним опаленням приміщень взимку та кондиціонуванням повітря влітку. Оптимальні температури повітря у палатах в зимовий та перехідний період повинні бути в межах 19 – 22 С, відносна вологість повітря – 40 – 60 %, швидкість руху повітря в межах 0,05 – 0,1 м/с.

В палатах для новонароджених дітей, для післяопераційних хворих, опікових, при гарячці у інфекційних хворих температура повітря повинна бути дещо вищою – 22 - 25С, а для хворих тиреотоксикозом – нижча – 18 - 12С.

Велике значення для ефективного лікування хворих і роботи медичного персоналу має чистота повітря у палатах, операційних, перев’язних, маніпуляційних та інших приміщеннях. Допустима концентрація СО₂ в лікарняних приміщеннях, як показника (індикатора) забруднення повітря продуктами життєдіяльності організму хворих та персоналу, які виділяються шкірою та при диханні людей, а також пилом, мікроорганізмами, повинна бути в межах 0,07 – 0,1%.

Розроблені та науково обґрунтовані також такі показники забруднення повітря лікарняних приміщень, як окиснюваність повітря (20 – 24 мг О₂/ м³) та мікробне число (500 – 1000 на м³ в операційній, до 3500 на м³ – в палатах).

В операційних нормуються концентрації наркозних препаратів.

Істотне значення для лікарняних палат має сонячна інсоляція та її ультрафіолетова компонента, що забезпечується орієнтацією вікон більше 50 % кількості палат на південний схід та південь. Північна, північно-східна, північно-західна орієнтація палат допускається в географічних широтах України менше 50 %.

Природне освітлення палат повинне забезпечувати КПО не менше 1 %, світловий коефіцієнт 1:5 – 1:6, в процедурних, маніпуляційних, перев’язочних, операційних, відповідно, КПО 1,5 – 2 %, СК 1:3 – 1:5.

Штучне освітлення лампами розжарювання повинно бути не менше 30 лк в палатах, 100 – 150 лк в процедурних, , маніпуляційних, перев’язочних, 200 – 1000 лк в операційних.

Освітленість люмінесцентними лампами у перерахованих приміщеннях повинна бути в 2 рази вищою. Велике значення також має боротьба з шумом в палатах лікарень.

14. Охорона праці медичних працівників. Гігієнічна оцінка виробничого середовища та умов праці фахівців охорони здоровя.Однією з основних умов охорони праці медичних працівників та успішного лікування хворих є планувально-архітектурне вирішення лікувальних закладів, основою якого є будівельні норми і правила (БНіП-ІІ 69-78 “Лікувально-профілактичні заклади”). Цими нормами передбачено перелік необхідних приміщень згідно призначення лікарні, відділення, їх взаєморозміщення, розміри площі, кубатури, особливі вимоги до розміщення, розмірів, захисних властивостей стін і перекриття рентгенологічних, радіологічних, фізіотерапевтичних відділень. Розроблені окремі норми та вимоги до корпусів інфекційних, туберкульозних і т.п. відділень та лікарень.

Санітарними правилами і нормами (СанПіН) та Держстандартом № 12.1.005 – 76 “Повітря робочої зони. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги” передбачено створення оптимальних мікрокліматичних умов в окремих функціональних приміщеннях лікарняних закладів, природного та штучного освітлення, вентиляції, кондиціонування повітря, санітарно-технічного обладнання тощо. В сучасних операційних передбачена також місцева вентиляція (відсоси) в зоні робочого місця анестезіолога, систематичний лабораторний контроль концентрації анестетиків у повітрі. Найбільш ефективним профілактичним заходом проти токсичної дії анестетиків на членів операційної бригади є перехід на внутрішньовенний наркоз та спинномозкову анестезію .

Широко використовуються індивідуальні засоби захисту тіла, очей, органів дихання.

Для захисту від іонізуючих і неіонізуючих електромагнітних випромінювань використовуються методи, основані на фізичних законах послаблення випромінювань – захист обмеженням потужності джерел випромінювання, відстанню, часом, екрануванням, які вирішуються у законодавчому та організаційно-технічному напрямку.

Так, законодавчо передбачені ліміти доз іонізуючої радіації, гранично допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі робочої зони (НРБУ - 97), максимально допустимі їх активності на робочому місці (ОСПУ-01) та інші.

З метою збереження здоров’я медичних працівників з шкідливими умовами праці законодавством встановлено скорочений робочий день:

-4-годинний – для медичних

-працівників, безпосередньо зайнятих роботою з відкритими радіонуклідами;

-5-годинний робочий день встановлено для персоналу, зайнятого робою з закритими джерелами іонізуючих випромінювань (гама-, рентгенівських), а також для патологоанатомів, прозекторів, судмедекспертів, анатомів;

-5,5-годинний робочий день – для лікарів туберкульозних, психоневрологічних диспансерів, фізіотерапевтів, стоматологів;

-6-годинний робочий день – інфекційних, туберкульозних, психіатричних, наркологічних, бальнеологічних, радонових, лабораторних відділеннях.

Особливе місце в системі охорони здоров’я медичних працівників займають попередні та періодичні медичні огляди, які регламентуються Наказом МОЗ колишнього СРСР № 555 від 29.09.1989 р. та Наказом МОЗ України № 45 від 31.03.1994 р., згідно з якими такі попередні та періодичні огляди повинні бути обов’язковими і для медичних працівників з шкідливими умовами роботи. Питання охорони праці медичних працівників передбачені також “Законом України про охорону праці” (1992 рік), рядом положень і нормативів Кодексу законів про охорону праці (КЗОП).

15.Психофізіологічні та психогігієнічні проблеми безпеки та охорони праці представників основних медичних спеціальностей.

Серед захворювань лікарів хірургічних спеціальностей з тимчасовою втратою працездатності переважають хвороби нервової системи, системи кровообігу, травлення, гострі респіраторні захворювання.

Серед хронічних захворювань цих спеціалістів найбільшу питому вагу займають захворювання системи кровообігу, неврастенії, що пов’язані з високим психоемоційним та фізичним напруженням. Це стенокардія, гіпертонічна хвороба, вегето-судинна дистонія, неврастенія.

Часті захворювання, пов’язані з тривалим стоянням за хірургічним столом: радикуліт, остеохондроз, дискінезії, варикозне розширення вен нижніх кінцівок.

Інвалідність хірургів або необхідність міняти професію у 60 – 80 % обумовлена хронічними інтоксикаціями наркотичних засобів та анестетиків, у 11 – 20 % - інфекційними захворюваннями, 9 – 10 % фізичними і нервовими перенапруженнями.

Гігієнічні особливості умов праці та стан здоров’я лікарів терапевтичного профілю залежать від форм обслуговування хворих. При поліклінічному, дільничному обслуговуванні провідна роль належить надмірному фізичному навантаженню, яке залежить від сезону року (кількості викликів), розмірів лікарської дільниці, типу забудови (одно- багатоповерхові будівлі, наявність чи відсутність ліфтів). Для цих спеціалістів характерні також психоемоційне напруження несприятлива дія фізичних факторів – рентгенівського випромінювання, УВЧ, НВЧ, ультразвукові, лазерні та інші діагностичні і фізіотерапевтичні засоби, хімічні шкідливості – фармакологічні препарати, від яких частіше страждають медичні сестри.

До професійних захворювань лікарів терапевтичного профілю, у першу чергу фтизіатрів, інфекціоністів, дермато-венерологів, гельмінтологів, лаборантів бактеріологічних, вірусологічних, гельмінтологічних лабораторій відносяться відповідні інфекції; фізіотерапевтів, рентгенологів, радіологів – дерматити, екземи, токсикодермії, меланоми, лейкози, рак шкіри, променева хвороба; психіатрів – психоневрози та інші.

Для лікарів-стоматологів однією з основних професійних шкідливостей є вимушене стояче, з нахилом і поворотами тулуба положення, яке спричиняє до тривалого статичного напруження відповідних м’язових груп, шум та вібрація від бормашин, напруження зору, засліплююча дія фотополімерних ламп, попадання в зону дихання парів ртуті від ртутних амальгам, випарів розчинників полімерних матеріалів, небезпеки інфекцій від пацієнта з захворюваннями верхніх дихальних шляхів в стадії інкубації, реконвалесценції, при виконанні маніпуляцій, пов’язаних з контактом з слизовою оболонкою, кров’ю пацієнта.

Перераховані шкідливості можуть спричинятися до порушень осанки (34 – 45 %), варикозного розширення вен нижніх кінцівок (19 – 49 %), ознак вібраційної хвороби (парестезії, втрата температурної, тактильної чутливостей кистей рук, контрактура Дюпюітрена).

Напруження зорового аналізатора може призводити до спазму акомодації, так званої несправжньої міопії, різі в очах.

Через слину, тканину ясен, відкриту рану можуть передаватися СНІД, пріонова хвороба, гепатити В і С.

4.Гігієнічні аспекти організації праці лікарів. Профілактика професійно зумовлених захворювань лікарів різних спеціальностей.

кількість оперативних втручань – до 150 на рік в загальній хірургії, 170 – в оториноларингології, 370 – в акушерстві та гінекології. З підвищенням кваліфікації хірурга зростають як кількість, так і складність операцій;

-вимушене положення тіла з нахилом тулуба вперед та тривалим статичним напруженням мускулів плечового поясу, спини, витягнутих вперед рук;

-нагріваючий мікроклімат операційної з високими потоками радіаційного тепла від джерела штучного освітлення (безтіньової лампи);

-іонізуюча радіація при рентгенологічних дослідженнях, особливо в травматології, судинній хірургії, нейрохірургії;

-токсична дія засобів наркозу (закису азоту, фторотану, хлороформу, діетилового ефіру) та анестетиків;

-високе розумове та нервово-емоційне напруження, пов’язане з складністю, тривалістю операційного втручання, виникаючих можливих ускладненнях, відповідальності за життя хворого.

5.Гігієнічні вимоги до лікарняної палати Методики вивчення мікрокліматичних умов та ефективності вентиляції в палаті. Показники якості повітря в палаті. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м² на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат площею 9-12 м² для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м³, об’ємом вентиляції 40-50 м³/годину

Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна та південна. Проте повинно бути передбачено 1-2 палати з орієнтацією на північні румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення (біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння – не менше 27, кут отвору – не менше 5, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині стін.

Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними каналами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і кондиціонуванням повітря.

12. Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання, та експлуатації інфекційного відділення. Профілактика ВЛІ.В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати (з ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом

Знешкодження та знезараження стічних вод лікарні та здоров’я населення (основні принципи знешкодження та знезараження стічних вод при наявності та при відсутності централізованих каналізаційних систем, локальні очисні споруди сільських лікарень та окремо розміщених оздоровчих закладів).

Безусловно, наилучшей является централизованная схема, когда сточные воды больницы выпускаются в канализационную сеть населенного пункта. Затем сточные воды отводятся на очистные сооружения населенного пункта, где проходят соответствующую биологическую очистку и обеззараживание. После биологической очистки и обеззараживания сточные воды отводят обычно в ближайший водоем. В устройстве централизованной схемы канализации существуют определенные особенности. Так, еще в 1954 г. Министерством здравоохранения была утверждена "Инструкция о режиме инфекционных больниц и инфекционных отделений общих городских больниц", которой был регламентирован судно-ручной способ обеззараживания выделений больных. После такого обеззараживания выделения больных поступают в канализацию больницы, а уже затем - в канализационную сеть населенного пункта и на очистные сооружения. Надежность способа зависит от многих причин, а именно:

а) консистенции выделений;

б) вида дезинфицирующего средства;

в) режима обеззараживания (доза реагента, экспозиция, полнота перемешивания);

г) наличия персонала, его квалификации и сознательности.

Целесообразно централизованное обеззараживание сточных вод инфекционных отделений проводить на локальных очистных сооружениях перед выпуском сточных вод в общебольничную канализационную сеть. Затем сточные воды принимаются в канализационный коллектор населенного пункта, по которому отводятся на очистные сооружения полной биологической очистки. Такой способ дает гарантию надежного противоэпидемического эффекта. Он дает возможность улучшить санитарный режим лечебного учреждения, автоматизировать управление процессом.

Выбор комплекса очистных сооружений производится с учетом следующих условий: профиля лечебно-профилактического учреждения, достаточности размеров земельного участка для размещения очистных сооружений, климатических, гидрогеологических, почвенных и санитарных условий местности, количества сточных вод, подлежащих очистке.

Комплекс сооружений для централизованного обеззараживания сточных вод инфекционных больниц или отделений должен включать сооружения для механической очистки сточных вод (септики, если количество сточных вод не превышает 25 м3/сут; двухъярусные отстойники при расходе сточных вод до 100-150 м3/сут) и обеззараживанию (хлораторная с ершовым смесителем и контактным резервуаром или электролитическая установка с контактным резервуаром, СК-аппарат проточного тица или др.). Осадок из отстойников и контактных резервуаров подлежит обязательному обезвреживанию в дегельминтизаторе.

Локальные очистные сооружения для централизованного обеззараживания сточных вод противотуберкулезных больниц должны включать сооружения механической (разновидности отстойников), биологической (разновидности биофильтров, аэротенки, ЦОК, APT, компактные установки заводского изготовления, аэротенки-осветлители колонного типа и др.) очистки и обеззараживания. Осадок из отстойников и контактных резервуаров также подлежит обязательному обеззараживанию при помощи дегельминтизатора.

Для очистки сточных вод инфекционных больниц и инфекционных отделений соматических больниц, а также противотуберкулезных клиник при их размещении в канализованном населенном пункте можно рекомендовать следующие принципиальные схемы очистки.. В комплекс локальных канализационных сооружений входят хлораторная, ершовый смеситель, контактные отстойники, промежуточный колодец пропускания осадка и корки. По этой схеме сточная вода из инфекционного отделения больницы смешивается с хлором в ершовом смесителе, последовательно проходит через ряд контактных отстойников, в которых осуществляется контакт сточной воды с активным хлором в течение 45-60 мин, и после этого выпускается в канализационную сеть населенного пункта. Осадок из контактных отстойников после длительного контакта с хлором 1 раз в 15 сут через промежуточный колодец также выпускается в канализационную сеть населенного пункта.

Схема сможет быть рекомендована для канализования инфекционных отделений с расходом сточных вод до 10-15 м3/сут при наличии высокоэффективных очистных канализационных сооружений в населенном пункте. Такой способ нашел применение при очистке и обеззараживании сточных вод инфекционного отделения Центральной больницы в Киеве, других населенных пунктах страны.

В схемах централизованного обеззараживания сточных вод инфекционных отделений и больниц нашел успешное применение септик-дегельминтизатор.

Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації дитячого відділення лікарні. Санітарно–протиепідемічний режим.

???????????????????????????????????????????????????????????????????

Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації акушерсько–гінекологічного відділення та пологового будинку. Санітарно–протиепідемічний режим.

Выбор земельного участка для размещения родильных домов подлежит обязательному согласованию с органами и учреждениями санэпидслужбы. Открытие вновь построенных,

реконструированных, подвергавшихся ремонту, перепланировке или переоборудованию родовспомогательных стационаров допускается после получения заключения санитарно-эпидемиологической службы, разрешающего эксплуатацию указанных зданий и помещений.

Участки родильных домов должны быть удалены от железных дорог, аэропортов, скоростных автомагистралей и других мощных источников воздействия физических факторов с учетом обеспечения уровней шума в пределах санитарных норм.

При размещении родовспомогательных учреждений в селитебной зоне населенного пункта корпуса необходимо размещать не ближе 30 м от красной линии застройки и 30-50 метров от жилых зданий в зависимости от этажности зданий.

Территория участка родильного дома должна быть благоустроена, озеленена. Площадь зеленых насаждений и газонов должна составлять не менее 60% общей площади участка, а площадь садово-парковой зоны - 25 м в квадрате на человека (на койку).

Участок родильного дома, расположенный на территории жилой застройки населенного пункта, должен иметь по периметру полосу зеленых насаждений шириной не менее 15 м их двухрядной посадки высокоствольных деревьев и ряда кустарников.

Деревья с широкой кроной должны сажаться не ближе 10 м от стены здания.

К территории родильных домов должны быть устроены удобные подъездные пути с твердым покрытием. Аналогичные твердые покрытия должны иметь внутренние проезды и пешеходные дорожки. Временные стоянки автотранспорта индивидуального пользования следует размещать на расстоянии не ближе 40 м от территории.

На территории родильного дома не допускается расположение каких бы то ни было посторонних учреждений, жилья, а также размещение построек и сооружений, не связанных функционально с указанными лечебно-профилактическими учреждениями.

Уборка территории должна проводиться ежедневно. Для сбора мусора и бытовых отходов на территории устанавливаются мусоросборники с плотно закрывающимися крышками, для которых должны быть предусмотрены и оборудованы специальные площадки с асфальтовым или бетонированным покрытием, обеспечивающим дезинфекцию и промывку площадок. Расстояние площадки с мусоросборниками до палатных корпусов должно быть не менее 25 м. Мусоросборники должны систематически промываться и дезинфицироваться. Вывоз мусора и пищевых отходов должен осуществляться ежедневно.

Архитектурно-планировочные и конструктивные решения зданий и помещений родовспомогательных стационаров должны обеспечивать оптимальные санитарно-гигиенические и противоэпидемические режимы и условия пребывания пациенток, труда и отдыха обслуживающего персонала.

В родильных домах, являющихся учебными базами медицинских вузов и училищ, институтов усовершенствования врачей, а также научными базами НИИ системы здравоохранения должны быть дополнительно предусмотрены необходимые учебные помещения для студентов, курсантов и кабинеты для преподавательского состава: вспомогательные помещения (раздевалки, туалеты, кладовые и др.), обособленные от основных функциональных подразделений учреждения.

В подвальных и цокольных этажах допускается размещение складских помещений (кладовые хозинвентаря), санитарно-бытовых помещений для персонала (гардеробные, душевые), санитарных пропускников, помещений для хранения вещей больных, буфетов и столовых для персонала, центральных бельевых, помещений для сбора и сортировки грязного белья, помещений дезинфекционной обработки суден, клеенок и дезинфекции кроватей.

Не допускается размещение в подвальных и цокольных этажах лечебно-диагностических корпусов помещений мастерских, складов ядовитых, сильнодействующих, легковоспламеняющихся и горючих жидкостей, аккумуляторных, а также приемных отделений.

В цокольных этажах с отметкой 1,2 м ниже отмостки или планировочной отметки тротуара допускается размещать служебные помещения, помещения для выписки пациенток, медицинские архивы, вестибюли. В порядке исключения, по согласованию с территориальными органами государственного санитарного надзора, допускается размещение дезкамер небольшой мощности, хотя, по существующим правилам, для дезкамер должны быть выделены отдельные строения.

В цокольных этажах с отметкой пола не более 0,5 м допускается размещать все помещения, кроме родовых, операционных, процедурных, врачебных кабинетов.

В родовспомогательных учреждениях как самостоятельных, так и в составе многопрофильных больниц, архитектурно-планировочные решения должны обеспечить четкое зонирование отделений, цикличность их заполнения и санитарной обработки, упорядочение внутрибольничных потоков, улучшение условий работы персонала.

Структура помещений родильного дома должна обеспечить изоляцию здоровых беременных, рожениц, родильниц и новорожденных от больных, строжайшее соблюдение правил санитарно-эпидемического режима, изоляцию заболевших.

Внутренняя отделка помещений должна быть выполнена в соответствии с их функциональным назначением. Поверхность стен, перегородок и потолков помещений должна быть гладкой, легкодоступной для влажной уборки и дезинфекции.

В помещениях, подвергающихся влажной текущей дезинфекции (операционные, родовые, предоперационные, процедурные и др. аналогичные помещения, а также ванные, душевые, санитарные узлы, клизменные, помещения для хранения и разборки грязного белья и др.) стены следует облицовывать глазурованной плиткой и другими влагостойкими материалами на полную высоту. Для покрытия полов надлежит применять водонепроницаемые материалы. Полы в операционных и родовых должны быть безискровые, антистатические. Потолки в помещениях с влажным режимом должны окрашиваться водостойкими (масляными и другими) красками.

Весь уборочный инвентарь должен иметь четкую маркировку с указанием помещений и видов уборочных работ, использоваться строго по назначению и храниться раздельно.

Родзалы, палаты новорожденных и недоношенных детей до 1 года, процедурные боксы и молочные комнаты следует после уборки, а также в процессе текущей эксплуатации периодически облучать ультрафиолетовыми стационарными или передвижными бактерицидными лампами из расчета 1 ватт мощности лампы на 1 кубический метр помещения.

Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації терапевтичного відділення. Санітарно–протиепідемічний режим

От профиля и категории больницы зависит количество коек терапевтического отделения (25, 60, 80 и т.д.). Устройство терапевтического отделения предусматривает следующие лечебные и служебные помещения.

• Кабинет заведующего отделением.

• Ординаторская (кабинет врачей).

• Кабинет старшей медицинской сестры.

• Палаты для больных.

• Процедурные кабинеты.

• Манипуляционные кабинеты (клизменная).

• Ванная комната.

• Туалетные комнаты.

• Буфетная для раздачи пищи и столовая для больных.

• Кабинет сестры-хозяйки.

• Холлы (для дневного пребывания больных и родственников).

• Бельевая для хранения чистого нательного и постельного белья.

• Помещение для мытья и стерилизации суден.

• Помещение для хранения предметов уборки.

• Место для хранения оборудования для транспортировки больных. Устройство палат в лечебном отделении также предусматривает обязательный перечень

оснащения.

• Функциональные кровати.

• Прикроватные тумбочки.

• Общий стол и стулья для больных.

• Холодильник для хранения продуктов.

• Переносные ширмы.

• Индивидуальные электрические лампы.

• Индивидуальная сигнализация для экстренного вызова медицинского персонала.

Внутренний распорядок терапевтического отделения

С правилами внутреннего распорядка стационара поступающих больных и их родственников зна-комят ещё в приёмном отделении больницы. Они должны быть ознакомлены с основными пози-циями больничного режима: часами подъёма, сна, дневного отдыха («тихого часа»), приёма пищи, временем обхода врачей и осуществления лечебно-диагностических процедур, посещения боль-ных родственниками, а также со списком продуктов, разрешённых и запрещённых для передачи больным.

Лечебно-охранительный и санитарно-гигиенический режимы

Медицинский персонал должен обеспечить контроль и выполнение в стационаре лечебно-охранительного и санитарно-гигиенического режимов (табл. 3-1).

Создание и обеспечение лечебно-охранительного режима входит в обязанности всего медицинского персонала. Он включает в себя следующие элементы.

• Строгое соблюдение правил внутреннего распорядка дня.

• Обеспечение режима рациональной физической (двигательной) активности. Психологический покой больного обеспечивают путём соблюдения следующих правил.

• Создание тишины в отделении: следует разговаривать негромко, не заниматься уборкой помещений во время дневного и ночного отдыха больных, не разрешать больным громко вклю-чать радио и телевизор.

• Создание спокойного интерьера: пастельные тона окраски стен, мягкая мебель в холлах, цветы.

• Соблюдение основных принципов медицинской этики.

Необходимо требовать от больных соблюдения распорядка дня в отделении и не нарушать его самим: нельзя будить больного раньше установленного времени, необходимо вовремя выклю-чать телевизор в холле и следить, чтобы после 10 ч вечера были выключены радиоприёмники и телевизоры в палатах.

Режим дня (табл. 3-2) создаёт благоприятные условия для выздоровления больных, так как при его выполнении соблюдается режим питания больных, чётко выполняются лечебные назначе-ния и санитарно-гигиенические мероприятия.

Санитарно-эпидемиологический режим терапевтического отделения

Строгое выполнение всех требований по поддержанию санитарно-эпидемиологического режима в терапевтическом отделении выступает обязательным условием профилактики внутри-больничной инфекции, предупреждения размножения патогенных микроорганизмов и распро-странения насекомых (тараканов, постельных клопов, мух) и грызунов.

Внутрибольничная инфекция

Внутрибольничная (нозокомиальная (греч. nosokomeion – больница), госпитальная) инфек-ция – заболевание инфекционной природы, развившееся у пациента во время его пребывания в стационаре (лечебно-профилактическом учреждении) через 48 ч после поступления или вскоре после выписки (также в течение 48 ч), а также у медицинского работника, занимающегося в боль-нице лечением и уходом за больным.

Контингент лиц, у которых возможно развитие нозокомиальной инфекции:

1) стационарные больные (инфицирование в больнице);

2) больные, обратившиеся в лечебно-профилактические учреждения: дневной стационар, диспансер, консультативный центр, поликлинику, а также вызывавшие скорую помощь и пр.;

3) медицинский персонал: инфицирование при оказании помощи больным в стационаре и других лечебно-профилактических учреждениях.

В условиях стационара могут развиваться следующие инфекционные заболевания.

• Гнойно-септические инфекции: пиодермиты.

• Детские инфекции: корь, скарлатина, краснуха, дифтерия, эпидемический паротит и др.

• Вирусные инфекции: грипп, вирусные гепатиты В, С, В, ВИЧ и ДР.

• Кишечные инфекции: сальмонеллёз, амебиаз, шигеллёзы и др.

• Особо опасные инфекции: сибирская язва, чума, брюшной тиф и др. Основными возбудителями внутрибольничной инфекции выступают следующие патогены.

• Облигатная (лат. obligatus – обязательный) патогенная микрофлора: микроорганизмы, вызывающие детские инфекции – корь, дифтерию, скарлатину, краснуху, эпидемический паротит и др., кишечные инфекции – сальмонеллёз и др., гепатиты В, С и пр.;

• Условно-патогенная микрофлора: золотистый стафилококк, стрептококки, синегнойная палочка, кишечная палочка и пр.

• Цитомегаловирусы, простейшие.

Источниками внутрибольничной инфекции являются медицинский персонал и сами пациенты, причём источником микроорганизмов могут быть руки, кишечник, мочеполовая система, носоглотка, волосы и кожные покровы, полость рта и пр. Дополнительно микроорганизмы могут поступать из окружающей среды: с инструментарием – особенно опасны в этом отношении изделия из резины, например катетеры, дренажные трубки; через оборудование, например ингаляторы, ионизаторы, а также лекарственные средства, продукты питания, пыль, воду и пр.

Инфекция передаётся при реализации воздушно-капельного (аэрозольного), контактно-бытового и артифициального механизмов передачи. Основные группы риска развития внутри-больничной инфекции: 1) больные, которым показано большое количество лечебно-диагностических процедур; 2) пациенты с хроническими заболеваниями; 3) больные пожилого возраста; 4) больные с ослабленным иммунитетом.

Основные правила профилактики внутрибольничной инфекции

• Своевременное и правильное использование (в том числе хранение) защитной одежды.

• Адекватная обработка рук медицинского персонала.

• Соблюдение санитарно-эпидемиологического режима в приёмном отделении: правиль-ная санитарно-гигиеническая обработка, осмотр на наличие педикулёза, термометрия и пр.

• Санитарно-гигиеническая обработка и контроль за личной гигиеной пациентов (в том

числе сменой белья) в отделениях.

• Дезинфекция предметов медицинского назначения.

• Соблюдение санитарного режима питания: своевременная санитарно-гигиеническая обработка и оснащение буфетных и раздаточных помещений, в том числе соблюдение правил удаления пищевых отходов и сроков реализации предметов питания. Активное выявление пациентов с подозрением на инфекционное заболевание и соблюдение сроков наблюдения за контактными больными.

Защитная одежда медицинского персонала. Маска: может быть изготовлена из четырёх слоев марлевой ткани либо из специального нетканого материала – тем не менее, эффективность защиты от воздушно-капельной инфекции с помощью обычной маски составляет около 10%. В современных многослойных масках одним из слоев является полипропиленовый фильтр, обеспе-чивающий фильтрацию на 99%. Защитные очки и щитки: защита от попадания на лицо медработ-ника биологического материала больных – крови, слюны и пр. Перчатки: защита от контакта с биологическим материалом – кровью, слюной, мочой, калом и пр.

В нашей стране широко используются опудренные латексные перчатки

Халат, фартук (в том числе и из материала СМС): профилактика передачи инфекции при уходе за больным.

Гігієнічні вимоги до улаштування, обладнання та експлуатації приймального відділення лікарні.

Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відповідальною ділянкою роботою лікарні. Тут складається перше враження хворого про заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для психологічного настрою пацієнта та успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять вестибюль, довідкова, роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у приймальному відділенні, яке міститься в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, породіллі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями поліклініки на стаціонарне лікування, звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там пацієнтів реєструють, якщо необхідно - обстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг, взуття, рушник, дають направлення, вказують номер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаючи канцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі - в інфекційне відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляються безпосередньо у лікувальне відділення приймального відділення. Це одна або дві великі палати на 10-12 ліжок, які розділено шторами з тканини або плівкового матеріалу, утворюючи начебто бокси. До кожного ліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка є настінні електричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати медперсонал. Палати обладнано тумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У приміщенні є діагностична і лікувальна пересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути подана до будь-якого ліжка. У палаті е умивальник.

Особливості організації прийому хворих до інфекційних відділень лікарень. Санітарно–протиепідемічний режим.

Санітарна експертиза проектів будівництва лікувально–профілактичних закладів.

ЕКОЛОГІЯ