3.Грошово-кредитне регулювання економіки

Грошово-кредитна (монетарна) політика – заходи, які здійснюються Центральним банком щодо регулювання грошового ринку з метою стабілізації економіки (є частиною загальної макроекономічної політики).

Цілі грошово-кредитної політики:

• стійкі темпи зростання національних виробництв;

• стабілізація загального рівня цін;

• високий рівень зайнятості населення;

• рівновага платіжного балансу.

Сутність грошово-кредитної політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Під час спаду виробництва грошово-кредитна політика стимулює зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції – обмеження пропозиції грошей.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну політику, яка залежить від вибору конкретних методів відповідно до поставлених цілей.

Методи монетарної політики:

• політика «дорогих» грошей;

• політика «дешевих» грошей.

Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення процентної ставки з метою стримання ділової активності. Політика “дорогих” грошей проводиться Центральним банком у період буму й спрямована на зниження ділової активності з метою боротьби з інфляцією.

Політика “дешевих” грошей – монетарна політика, спрямована на зниження процентної ставки з метою стимулювання ділової активності. Ця політика полягає у збільшенні пропозиції грошей. Вона проводиться в період спаду в економіці як захід боротьби з безробіттям.

Суб’єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй діяльності центральний банк для регулювання грошової маси застосовує такі інструменти (методи):

1) операції на відкритому ринку;

2) змінення норми обов’язкових резервів;

3) змінення облікової ставки.

1. Операції на відкритому ринку (регулювання пропозиції грошей) - це купівля центральним банком у населення, фірм, банків або продаж їм державних цінних паперів (облігацій), з метою зміни величини грошово-кредитних потоків, які обслуговують рух товарів та послуг.

Для збільшення грошової маси центральний банк скуповує державні цінні папери (облігації) у комерційних банків, фірм і домогосподарств, що призводить до збільшення грошей у обігу. При цьому збільшуються резерви банків і їх здатність до кредитування. В свою чергу це збільшує пропозицію грошей і знижує процентну ставку, зростають інвестиції і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це, так звана, політика «дешевих» грошей.

Для стримання ділової активності держава, через центральний банк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу. Це зменшує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. При цьому скорочується грошова пропозиція і зростає процентна ставка, а інвестування знизиться. Це так звана, політика «дорогих» грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.

Таким чином держава впливає на динаміку національного продукту – стимулюючи економічне зростання на фазі депресії та стимулюючи його при наближенні до спаду.

2. Змінення норми обов’язкових резервів є основним інструментом (методом) регулювання кредитної емісії (кількості безготівкових грошей), найжорсткішим інструментом грошово-кредитної політики.

3. Змінення облікової ставки відповідно до кон’юнктурних

коливань в економіці.

Облікова ставка – це процент, під який центральний банк надає кредити комерційним банкам.

Збільшення норми резерву веде до скорочення грошової пропозиції та підвищення процентної ставки. Гроші стають «дорогими», що означає політику «дорогих» грошей (рестриктивну). І навпаки, знижуючи резервну норму центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей.

Підвищення облікової ставки призводить до зменшення кредитних ресурсів комерційних банків, тому позика грошей стає дорогою,погіршується кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а процентна ставка зростає.

При зниженні облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, позика грошей стає дешевою, збільшується кредитування економіки, пропозиція грошей зростає, а процентна ставка зменшується.

До інструментів стримувальної політики належать :продаж Центральним банком державних цінних паперів; підвищення норми обов’язкових резервів; підвищення облікової ставки.

До інструментів стимулювальної політики належать: купівля Центральним банком державних цінних паперів; зниження норми обов’язкових резервів; зниження облікової ставки.