55. Антициклічне регулювання економіки

Антициклічне регулювання економіки – свідомі цілеспрямовані дії держави (певною мірою і могутніх корпорацій та наднаціональних органів) щодо промислового циклу з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання. Найважливішу роль у цьому регулюванні відіграє держава. В основі антициклічного регулювання економіки – антикризове регулювання. Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва воно було застосоване у США під час кризи 1929—1933 рр. З метою виходу з кризи держава, крім названих вище заходів, закуповувала надлишки продукції, надавала допомогу фермерам, розореним компаніям та ін. Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання Дж. Кейнс.

56. Чинники та типи економічного зростання

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. Мировая экономическая история знает два типа экономического роста:

Первый — это экстенсивный рост, который осуществляется исключительно благодаря количественному увеличению таких факторов, как трудовые и природные ресурсы, капитал. В результате эффективность экономики, выражающаяся, в частности, в производительности труда, фондоотдаче, остается на прежнем уровне.

Второй тип экономического роста называется интенсивным. Он имеет место, когда увеличение ВВП опережает рост используемых трудовых, природных ресурсов, капитала и происходит на базе новых знаний и предпринимательства. Так, новые знания позволяют создавать более эффективные технологии использования остальных ресурсов, а предпринимательство позволяет активно внедрять эти технологии в жизнь. Э. Денисон разработал классификацию факторов экономического роста, включающую 23 фактора, из которых 4 относятся к труду, 4 — к капиталу, 1 — к земле, остальные 14 характеризуют вклад научно-технического прогресса. По его мнению, экономический рост определяется не столько количеством затраченных факторов производства, сколько повышением их качества, и прежде всего качества рабочей силы. Проанализировав источники экономического роста в США за 1929-1982 гг., Э. Денисон пришел к выводу, что образование — определяющий фактор роста объема выпуска на одного работающего.

57. Моделі економічного зростання

Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделй економічного зростання.

Неокласична модель економічного зростання – теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнсіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей (чинників виробництва). У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей. У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна подати так:

Ріст автономних витрат Ю Ріст сукупного попиту Ю Мультиплікаційний ефект Ю Ріст національного доходу Ю Ефект акселератора Ю Індуційовані інвестиції Ю Ріст інвестиційного попиту Ю Ріст сукупного попиту Ю

Модель економічного зростання Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.12.2). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.