10. Клініко-статистична класифікація геморагічного шоку:

R.57.1 - Гіповолемічний шок

11. Приклади формування клінічного діагнозу:

А) Виразкова хвороба шлунка, ускладнена гострою смертельною крововтратою (дефіцит понад 70% ОЦК). Вкрай тяжкий геморагічний шок.

Б) Відкритий перелом лівого стегна у нижній третині, гостра велика крововтрата (дефіцит ОЦК до 40%). Тяжкий геморагічний шок.

12. Лікувальна тактика у хворих з геморагічним шоком (мета - зберегти максимально великий рівень доставки кисню до тканин для підтримки належного метаболізму в них):

А) Зупинка кровотечі:

•при зовнішній кровотечі - стискання судини, стискаюча пов’язка, джгут, лігатура або затискач на судину, що кровоточить;

•при внутрішній кровотечі - термінове оперативне втручання, яке необхідно проводити пара­лельно з комплексом лікувальних заходів по виведенню хворого із шоку.

Б) Забезпечення адекватного газообміну (спрямоване на засвоєння О₂ і видалення СО₂).

Заходи мають як профілактичне, так і лікувальне значення:

а) усім хворим показане профілактичне введення через носовий катетер не менше 4 л/хв О₂;

б) порушення вентиляційного компонента обміну кисню клінічно проявляється ознаками гострої дихальної недостатності, основними завданнями лікування якої є:

•забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів;

•профілактика аспірації вмісту шлунка;

•звільнення дихальних шляхів від мокротиння;

•вентиляція легень;

•оксигенація тканин.

Для виконання перших трьох завдань показана інтубація трахеї. Останні два завдання реалізуються за допомогою ШВЛ, показаннями до проведення якої є:

•ослаблене дихання на фоні пригнічення свідомості;

•закрита черепно-мозкова травма (для створення режиму гіпервентиляції);

•частота дихання більше 30 за хвилину, чи зростаюча втома дихальних м’язів (западання міжреберних проміжків під час вдиху, участь у диханні допоміжної мускулатури);

•корекція гіперкапнії (р_аСО₂ більше 50-55 мм рт.ст.);

•корекція гіпоксемії (р_аО₂ менше 60 мм рт.ст.).

N.B.! У нормі р_аО₂ складає 80-100 мм рт.ст. Оскільки з віком цей показник знижується, то для хворих, старших 40 років, його розраховують за формулою: р_аО₂ = 105 - (вік у роках/2).

Гіпоксемія може бути обумовлена:

- гіповентиляцією (зазвичай в поєднанні з гіперкапнією);

- невідповідністю між вентиляцією легень і їх перфузією (зникає при диханні чистим О₂);

- внутрішньо-легеневим шунтуванням крові (зберігається при диханні чистим О₂ за рахунок: респіраторного дистрес-синдрому (р_аО₂ нижчий 60-70 мм рт.ст, FiО₂ більший 50%, двосторонні легеневі інфільтрати, нормальний тиск наповнення шлуночків); набряку легень; важ­кої пневмонії;

- порушенням дифузії газів через альвеолокапілярну мембрану (зникає при диханні чи­стим О₂).

В) Поповнення дефіциту ОЦК:

а) Для поповнення дефіциту ОЦК необхідно:

•покращене положення Тренделенбурга для збільшення венозного відтоку;

•інфузія у 2-3 периферичні або 1-2 центральні вени;

•максимальна швидкість внутрішньовенної інфузії визначається розмірами катетера, а не калібром обраної вени для катетеризації;

•темп поповнення визначається величиною АТ і причиною крововтрати;

•як правило, початковий темп поповнення - струминно або швидкою краплею (до 250-300 мл/хв);

•після стабілізації АТ на безпечному рівні інфузія проводиться крапельно.

б) Основні принципи відновлення ОЦК:

•визначення нормального об’єму циркулюючої крові (належний ОЦК розраховують, ви­ходячи з маси тіла постраждалих. Для жінок він дорівнює 60 мл/кг, для чоловіків - 70 мл/кг, для вагітних жінок - 75 мл/кг);

•оцінка рівня крововтрати у відсотковому співвідношенні проводиться відповідно до визначення рів­ня крововтрати емпіричними, клінічними або лабораторними методами;

•розрахунок дефіциту об’єму циркулюючої крові:

дефіцит ОЦК (%) = об’єм крововтрати (л) / належний ОЦК (л) • 100%;

дефіцит ОЦК (л) = об’єм крововтрати (%) • належний ОЦК;

•швидкість введення, об’єм і компонентність інфузійно-трансфузійних препаратів визначаються видом або класом крововтрати (табл. 13.9).

При цьому виконуються головні задачі інфузійно-трансфузійної терапії:

•поповнення дефіциту ОЦК, відновлення гемодинаміки, усунення порушень мікроциркуляції за рахунок введення колоїдних і кристалоїдних розчинів;

•підвищення або відновлення киснево-транспортної функції крові за рахунок введення еритроцитарної маси.

N.B.! Вибір інфузійно-трансфузійного препарату для початкового етапу лікування крово­втрати заснований на його можливості відновлювати і зберігати об’єм плазми, здат­­ності під­вищувати ефективність скорочувальної функції серця для підтримки аде­кватного поста­чання тканин О₂.