6. Ступінь тяжкості шоку залежить від:

- нозологічного фактора шоку;

- показників VO₂;

- своєчасності та обсягу невідкладної допомоги.

7. Клінічні прояви шоку (залежать від етіологічних чинників, які призвели до зменшення ефективного об’єму циркулюючої крові чи погіршення насосної функції серця, віку і супутньої патології):

А) Скарги:

- гостре погіршення загального стану;

- почуття страху;

- порушення свідомості до коми;

- задишка, відчуття нестачі повітря;

- тахікардія;

- зниження артеріального тиску.

Б) Iсторія захворювання:

- з’ясовується час виникнення скарг;

- дані стосовно етіологічного фактора;

- обсяг і своєчасність наданої невідкладної допомоги.

В) Об’єктивні дані;

а) синдромний діагноз "шок" встановлюється у хворого при наявності гострого порушення кровообігу, що визначається симптомами:

- холодна, волога, бліда, ціанотична або мармурова шкіра;

- різко уповільнений кровообіг ложа нігтя;

- порушення свідомості;

- порушення дихання;

- олігурія;

- тахікардія;

- зменшення артеріального тиску (АТ);

б) швидкість розвитку, вираженість клінічних ознак шоку залежать від етіологічного фактора шоку.

8. Формування попереднього діагнозу за клінічними даними.

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, даних анамнезу та об’єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними методами дослідження.

9. Загальні принципи діагностики шоку:

А) Клінічні прояви захворювання:

- скарги;

- історія захворювання;

- об’єктивні прояви;

а) контроль периферичного кровообігу - порушення мікроциркуляції характерні для всіх видів шоку:

•Тест наповнення капілярів чи симптом "білої плями" дозволяє оцінити капілярну перфузію:

- проводиться шляхом натискання на ніготь пальця, шкіру чола, мочку вуха;

- у нормі колір повертається через 2 с, при позитивній пробі - через 3 і більше секунд.

•Оцінка температури, кольору та вологості шкіри.

•Оцінка погодинного діурезу - показник збереження (відновлення) кровотоку у нирках (в нормі погодинний діурез складає 0,5-1 мл/кг маси тіла хворого).

•Наявність метаболічного ацидозу.

б) контроль центрального кровообігу:

•Рівень артеріального тиску і частоти пульсу (дозволяє оцінити величину дефіциту ОЦК до початку відновлювальної терапії):

- відношення частоти пульсу до рівня систолічного АТ дозволяє розрахувати шоковий індекс Альговера (табл. 13.1).

•Центральний венозний тиск (ЦВТ) - тиск, зареєстрований у правому передсерді через проксимальний отвір катетера:

- тиск у правому передсерді повинен відповідати кінцевому діастолічному тиску (КДТ) в правому шлуночку при умовах відсутності обструкції між передсердям і шлуночком (КДТ - показник переднавантаження);

- у нормі ЦВТ коливається від 6,0 до 12,0 см вод. ст.;

- зниження ЦВТ нижче цих меж свідчить про гіповолемію;

- високий ЦВТ реєструється при гіперволемії та при неспроможності серця як насоса (гостра або хронічна серцева недостатність);

- при дефіциті ОЦК в 1 л ЦВТ зменшується на 7 см вод. ст. (залежність величини ЦВТ від дефіциту ОЦК наведена в табл. 13.2).

•Катетеризація легеневої артерії для визначення гемодинамічного профілю:

t Визначення ЦВТ.

t Тиск заклинювання у легеневих капілярах (ТЗЛК) - тиск, фіксований в дистальній гілці легеневої артерії при роздутому балоні. Цей тиск дорівнює тиску у лівому передсерді або кінцевому діастолічному тиску у лівому шлуночку при умовах відсутності обструкції між передсердям і шлуночком. У нормі ТЗЛК коливається від 6 до 12 мм рт.ст. ТЗЛК - надійний показник переднавантаження тоді, коли розтяжність лівого шлуночка нормальна.

t Визначення серцевого викиду.

t Насичення киснем змішаної венозної крові.

Зміни показників ЦВТ і ТЗЛК можуть корелювати зі змінами ОЦК.

•Дослідження транспорту кисню:

t Доставка кисню (DO₂) (N = 520-720 мл/хв•м²).

t Споживання кисню (VO₂) (N = 110-160 мл/хв•м²).

t Зміст лактату в сироватці крові (N = 0-4 мекв/л).

Б) Лабораторні показники при шоку різної тяжкості (залежать від нозологічних форм шоку):

•Визначення показників системи гемостазу.

•Біохімічний аналіз крові (загальний рівень білка, трансаміназ, креатиніну крові, рівень сечовини крові та інш.).

В) Додаткові методи обстеження:

•Електрокардіографія (визначення порушень ритму серця, ішемії міокарда).

•Пульсоксиметрія.

10. Принципи формування клінічного діагнозу (правила написання діагнозу при шоку):

•"Шок".

•Етіологічний фактор.

•Ступінь тяжкості шоку.

•Ускладнення шоку.

•Перелічують супутні травми і захворювання.

11. Лікувальна тактика у хворих із шоком - мета терапії: досягти відповідності між доставкою кисню до тканин і рівнем метаболізму в них.