7. Ускладнення анафілактичного шоку:

- механічна асфіксія;

- гостра судинна недостатність;

- набряк мозку;

- інфаркт міокарда;

- інсульт;

- клінічна смерть.

8. Формування попереднього діагнозу на основі клінічних даних:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, даних анамнезу, об'єктивних проявів захворювання.

9. Діагностична програма при анафілактичному шоку:

А) Клінічна діагностика:

- скарги пацієнта (якщо дозволяє стан хворого);

- історія захворювання - зв’язок між появою перших симптомів та укусом комах, тера­певтичною або діагностичною процедурою;

- об’єктивні ознаки шоку.

Б) Допоміжні діагностичні методики:

- лабораторні та інструментальні методи обстеження не відіграють ролі, оскільки діагностика та лікування базуються виключно на клінічних ознаках і симптомах;

- важливі результати шкірних проб до контакту з антигеном або при подальшому обстеженні з метою точного встановлення діючих агентів.

10. Диференціальна діагностика проводиться з:

• порушенням ритму серця;

• інфарктом міокарда;

• гіповолемічним шоком;

• бронхіальною астмою;

• емболією легеневої артерії;

• обструкцією верхніх дихальних шляхів стороннім тілом;

• гіпоглікемією;

• карциноїдним синдромом;

• системним мастоцитозом.

11. Клініко-статистична класифікація анафілактичного шоку:

Т.78.0 - Анафілактичний шок, викликаний патологічною реакцією на харчі;

Т.78.2 - Анафілактичний шок не уточнений;

Т.78.5 - Анафілактичний шок, пов’язаний із введенням сироватки;

Т.88.6 - Анафілактичний шок, обумовлений патологічною реакцією на адекватно призначений і правильно застосований лікарський засіб.

12. Приклад формулювання клінічного діагнозу:

Гострий анафілактичний шок, обумовлений укусом бджоли. Середній ступінь тяжкості. Типова форма.

13. Лікувальна тактика (лікування починається на місці події з наступним переведенням хворого до відділення інтенсивної терапії):

А) Припинення подальшого надходження алергену:

- припинити парентеральне введення лікарських засобів;

- проксимальніше місця ураження накласти джгут для зупинки току венозної крові на 25 хвилин (кожні 10 хвилин необхідно послаблювати джгут на 1-2 хвилини);

- місцево в 5-6 місцях інфільтрувати місце ураження 0,5 мл 0,1% розчину епінефрину (адреналіну) у 5 мл фізіологічного розчину;

- до місця ін’єкції прикласти грілку з льодом.

Б) Введення адреналіну - для зменшення місцевого кровообігу, підняття ЗПСО, зменшення набряку слизових оболонок і дихальних шляхів:

- при легкому та помірному шоку 0,1% розчин адреналіну в дозі 0,3-0,5 мл вводять місцево під шкіру або в/м (за необхідності, можна повторювати введення кілька разів з інтервалом 5-10 хвилин);

- при важкому бронхоспазмі, обструкції верхніх дихальних шляхів, зупинці дихання 0,1% розчину адреналіну вводять внутрішньовенно у дозі 3 мл;

- якщо відсутній венозний доступ, 3-5 мл 0,1% розчину адреналіну можна ввести в інтубаційну трубку.

В) Забезпечення прохідності дихальних шляхів та доставки кисню:

- інгаляція О₂ через дихальну маску з високою швидкістю потоку;

- швидка інтубація трахеї та ШВЛ;

- при значному набряку слизової оболонки можливе проведення екстреної трахеостомії або крикотиреотомії, або пункційної транскрикотиреоїдотомії.

Г) Швидке внутрішньовенне введення 2-4 літрів рідини (починають з фізіологічного розчину або розчину Рінгера):

• при стійкій гіпотонії до сольових розчинів додають в/в титровано:

- адреналін 0,1 мкг/кг/хв;

- дофамін 5-10 мкг/кг/хв;

- норадреналін 2-3 мкг/кг/хв;

- або використовують їх комбінацію до підвищення середнього АТ на рівень 60 мм рт.ст. (систолічне АТ і90 мм рт.ст.);

- введення колоїдів (як штучних, так і натуральних) небажане через можливість виникнення алергічних реакцій.

Д) Блокатори гістаміну - антагоністи гістаміну призначають з метою блокади вазодилятації, в/в вводять:

- блокатори Н₁-рецепторів - дифенгідрамін (дімедрол) 1% розчин в/в у початковій дозі 30-100 мг (3-10 мл), яка, при необхідності, може бути збільшена до 1000 мг (100 мл); таве­гіл - до двох ампул;

- блокатори Н₂-рецепторів - ранитидін 50 мг (2 мл) в/в.

Е) Системні глюкокортикостероїди вводять в/в в усіх випадках (дексаметазон - від 24 до 100 мг, або метилпреднізолон - від 250 до 1000 мг, або гідрокортизон - від 125 до 1000 мг).

Є) Лікування бронхоспазму:

а) інгаляційне введення селективних b₂-симпатоміметиків за допомогою аерозолів (вдих або в інтубаційну трубку):

• фенотерол 1 доза=0,2 мг (наприклад, 2-3 дози беротеку 200);

• сальбутамол 1 доза=0,1 мг (наприклад, 2-3 дози султанолу, переважно через небулайзер);

б) амінофілін або еуфілін в/в (1 мл 2,4% р-ну містить 2,4 мг амінофіліну):

• початкову дозу 5 мг/кг вводять протягом 30 хвилин;

• підтримуюча доза у вигляді інфузії (0,3-0,9 мг/кг/год) використовується як друга лінія терапії.

Ж) Анафілактичний шок - абсолютне показання до госпіталізації у відділення інтенсивної терапії.

У відділенні інтенсивної терапії обов’язково слід забезпечити постійний ЕКГ моніторинг, пульсоксиметрію, інтенсивний догляд за функціями дихання і станом серцево-судинної системи (ЧСС, АТ).

Потрібно бути готовим до проведення ШВЛ і реанімаційних заходів. Після купірування симптомів анафілактичного шоку пацієнт повинен спостерігатися у відділенні інтенсивної терапії у зв’язку з високим ризиком розвитку (до 30%) відстроченої фази алергічної реакції.