3. Патоморфологічні зміни при ушкодженні стравоходу:

А) Стадія серозного запалення - при перфорації стінки стравоходу:

- проявляється швидко зростаючим набряком навколостравохідної клітковини;

- виникає емфізема на шиї і в середостінні, що призводить до компресії стравоходу, блукаючих нервів.

Б) Стадія фібринозно-гнійного запалення (6-8 годин після травми):

- серозний транссудат заповнює рану і стає фібринозним;

- гістологічно спостерігається різке повнокров’я всієї стінки стравоходу, дифузна інфільтрація її і клітковини середостіння лейкоцитами (дифузна флегмона) з можливим наступним формуванням обмеженого абсцесу в середостінні, залученням у процес плеври і перикарду;

- пептичний фактор посилює некротичні і літичні процеси в клітковині середостіння і сприяє бурхливому перебігу медіастеніту.

В) Стадія гнійного виснаження і пізніх ускладнень настає через 7-8 днів після перфорації:

- відбувається поширення гнійних запливів, утворюється вторинна емпієма плеври, гнійний перикардит, абсцедування легеневої тканини.

Г) Стадія регенерації (загоєння) - розкриття обмеженого гнійного осередку і спорожнювання його сприяє розвитку репаративних процесів:

- репаративна стадія триває від 3 тижнів до 3 місяців і залежить від розмірів дефекту стінки стравоходу;

- при дефекті стравоходу може утворюватись стравохідна нориця і процес набуває хронічного характеру.

4. Клінічні ознаки ушкоджень стравоходу:

А) Скарги:

- біль по ходу стравоходу, який посилюється при ковтанні;

- дисфагія;

- осиплість голосу;

- інфільтрація м’яких тканин шиї;

- задишка (при розвитку гідропневмотораксу);

- відчуття тривоги;

- озноб, підвищення температури тіла.

Б) Анамнез захворювання:

- гострий початок;

- супутні провокуючі фактори (алкоголізм, рвота, опіки, травми);

- захворювання стравоходу, оперативні втру­чання;

- проведені нещодавно медичні маніпуляції на стравоході, глотці, гортані, шиї.

В) Об’єктивні ознаки захворювання:

а) огляд:

- вимушене положення зі схиленим вперед тулубом;

- гіперсалівація;

- акроціаноз, блідість шкірних покривів, тахікардія;

- зниження АТ;

- симптоми інтоксикації і шоку;

б) пальпація: підшкірна емфізема на ділянці шиї, обличчя, грудної клітки;

в) перкусія: поява коробкового звуку з боку плевральної порожнини при перфорації медіастинальної плеври і притуплення в нижніх відділах грудної клітки (при гідропневмо­тораксі);

г) аускультація: відсутність дихання на боці ушкодження медіастинальної плеври і виникнення гідропневмотораксу.

5. Принципи формування клінічного діагнозу на підставі клінічних даних.

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання і його об’єктивних проявів, підтверджених фізикальними методами дослідження.

Для підтвердження або уточнення діагнозу формують діагностичну програму, включаючи в неї методи дослідження, що впливають на уточнення діагнозу.

6. Діагностична програма у хворих з підозрою на ушкодження стравоходу:

А) Лабораторні обстеження:

- клінічний аналіз крові - лейкоцитоз, зру­шення лейкоцитарної формули вліво, при­скорення ШОЕ, підвищення гемато­криту, анемія;

- клінічний аналіз сечі - у перші години зміни не спостерігаються;

- біохімічний аналіз крові - у перші години зміни не спостерігаються.

Б) Додаткові методи обстеження:

а) оглядова рентгенографія (у двох проек­ціях) шиї, грудної клітки, черевної порож­нини (рис. 6.4.1):

- емфізема середостіння;

- зміщення меж середостіння;

- гідропневмоторакс;

- пневмоперитонеум;

б) рентгеноскопія стравоходу у двох проекціях з водорозчинним контрастом (рис. 6.4.2; 6.4.3):

- вихід контрасту за межі стравоходу;

- локалізація дефекту стінки стравоходу;

- розмір дефекту;

в) езофагоскопія під наркозом:

- визначення наявності дефекту стінки стравоходу, його розміри і локалізація;

- визначення наявності змін слизової оболонки стравоходу.