Тема 5 Облік витрат виробництва та випуску готової продукції

Лекція 7 Облік витрат виробництва

План:

1 Нормативна база організації обліку витрат. Визначення поняття витрат виробництва.

2 Характеристика основних методів калькулювання

3 Облік витрат виробництва

Питання для самостійної роботи:

1 Облік браку у виробництві

2 Порядок обліку та розподілу загальновиробничих витрат

3 Облік витрат за видами діяльності

Питання 1 Нормативна база організації обліку витрат. Визначення поняття витрат виробництва.

Нормативною базою організації обліку витрат виробництва є:

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-Х1У від 16.07.1999 р.

П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» № 87 від 31.03.99 р.

П(С)БО 16 «Витрати» № 318 від 31.12 1999 р.

Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Затверджено наказом Державного Комітету промислової політики України № 47 від 2 лютого 2001 р.

Згідно з П(С)БО 1 витрати – це зменшення економічних вигод протягом облікового періоду у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

До витрат, що виникають у зв’язку із зменшенням активів, відносять:

• списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;

• нарахування зносу (амортизації);

• списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

• втрати від знецінення запасів;

• недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції тощо);

• нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що може бути не погашена;

• благодійні внески;

• визнані економічні санкції (сплачені штрафи, пені).

Витратами, що збільшують зобов’язання, є нарахування:

• зарплати, податків, зборів, обов’язкових платежів;

• відрахувань на обов’язкове і добровільне страхування;

• транспортних витрат;

• оренди, комунальних послуг, витрат зв’язку, послуг реклами;

• послуг сторонніх організацій (аудиторських, юридичних, консультаційних, медичних тощо);

• інші нарахування витрат, пов’язаних зі збільшенням зобов’язань.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Тобто витрати визнаються виходячи з принципу відповідності доходів і витрат (наприклад, матеріальні витрати, витрати на оплату праці та інші витрати, що складають собівартість продукції, визнаються як витрати в момент відображення доходу від реалізації продукції).

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Зокрема, до таких витрат належать адміністративні витрати, витрати на збут.

Оскільки обов’язковою умовою визнання витрат є їх достовірна оцінка, то згідно із п. 9 П(С)БО 16 не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати:

• погашення отриманих позик;

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала;

• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до П(С)БО;

• інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, які не відповідають ознакам, наведеним у п. 6 П(С)БО 16.

Для обліку витрат у Плану рахунків передбачено рахунки класу 8 «Витрати за елементами» і рахунки класу 9 «Витрати діяльності».

Питання 2 Характеристика основних методів калькулювання

Методи калькулювання – це сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання.

В залежності від виду продукції (робіт, послуг), типу, характеру технології і організації виробництва на підприємствах можуть застосовуватись різні методи обліку калькулювання собівартості продукції.

Основними методами є:

1) попередільний;

2) позамовний;

3) нормативний.

Попередільний метод.

Переділ – це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт).

При цьому методі витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу.

Попередільний метод обліку витрат має у різних галузях свої особливості. Вони пов’язані з особливостями технології та організації виробництва й незавершеного виробництва. Наприклад, на підприємствах чорної металургії повний технологічний цикл складається з таких виробництв: доменне, сталеве, прокатне. Перші два переділи виготовляють напівфабрикати – чавун, сталь, які переробляють на наступному переділі, і лише третій переділ (прокатний) випускає готову продукцію.

В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку 23 «Виробництво». Аналітичний облік обмежують переділами та фазами. На дебеті рахунку 23 відображають прямі витрати. Усі непрямі витрати обліковують на рахунках 91 та 92 в цілому по підприємству. Після зведення витрат розпочинають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво по кожному переділу чи фазі технологічного процесу, оцінюють його за галузевими рекомендаціями та згідно з чинним законодавством України про оцінку ресурсів.

Об’єктом обліку витрат є переділ, а всередині переділу – вид продукції.

Попередільний метод передбачає ведення обліку затрат за окремими статтями.

В багатьох галузях промисловості, які застосовують попередільний метод виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі.

У зв’язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу.

Відповідно напівфабрикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продукції кожного наступного переділу складається з понесених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.

При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів із переділу на переділ або на склад відображається в обліку за фактичною собівартістю.

Відповідно витрати в незавершеному виробництві відображаються за місцями їх знаходження. Такий варіант по передільного методу отримав назву напівфабрикатного.

В деяких галузях не зважаючи на те, що облік ведуть за переділами собівартість готової продукції визначається по виробництву в цілому, тобто без калькулювання собівартості напівфабрикатів (коли напівфабрикати на сторону не реалізовуються). Такий варіант по передільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують в основному в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку є окреме замовлення. До таких виробництв належать судно-, турбо- авіабудівні та інші виробництва.

Сутність позамовного методу зводиться до того, що прямі і загальновиробничі накладні витрати відносяться в розрізі встановлених статей калькуляції на індивідуальне замовлення або партію продукції.

Кожному замовленню надають окремий номер, який зазначають в усіх документах про витрати на це замовлення.

Синтетичний облік ведуть на рахунках 23, 91, 92, 93, а для аналітичного обліку відокремлюють по кожному замовленню прямі витрати й по кожному виду витрат – непрямі. Непрямі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або перед здаванням замовнику безпосередньо.

Основним обліковим регістром є калькуляційна картка (відомість) замовлення, яка відкривається на кожне замовлення та містить всі прямі витрати по замовленню.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво застосовують для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання надмірних витрат коштів підприємства. Сутність нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються за поділом їх на три елементи обліку:

1) затрати в межах норми (плану, кошторису, квоти тощо);

2) зменшення (економія) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу;

3) відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початок року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат.

Питання 3 Облік витрат виробництва

Для узагальнення інформації про затрати на виробництво продукції і формування фактичної собівартості передбачається рахунок 23, до якого підприємства на власний розсуд відкривають відповідні субрахунки. Сальдо по рахунку 23 показує суму незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець місяця.

В обліку формування собівартості відображують:

1) Дт 23 Кт 20, 22 – списано матеріальні ресурси на виробництво;

2) Дт 23 Кт 66, 65 – нарахована заробітна плата та відрахування на соціальні заходи до неї працівників виробництва;

3) Дт 23 Кт 91 – списано загальновиробничі витрати (змінні та постійні розподілені);

4) Дт 23 Кт 24 – списано втрати від технічного браку та витрати на його виправлення;

5) Дт 23 Кт 13 – нарахована амортизація на необоротні активи виробничого призначення;

6) Дт 23 Кт 37, 39, 68 списано на виробництво інші витрати;

7) Дт 209 Кт 23 – списано зворотні відходи;

8) Дт 26 Кт 23 – списано на склад готову продукцію за фактичною собівартістю.

Для розрахунку фактичної собівартості виготовленої продукції необхідно до залишку незавершеного виробництва додати затрати виробництва за місяць та відняти вартість зворотних відходів або повернутих матеріалів (Дт 201 Кт 23) і залишок незавершеного виробництва на кінець місяця.

Незавершене виробництво – продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки, що передбачені технологічним процесом виробництва або яка не пройшла випробувань. В обліку фактична сума витрат в незавершеному виробництві є дебетовим сальдо рахунку 23.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва необхідно знати його кількісне вираження і провести його оцінку.

Залишки незавершеного виробництва можуть бути оцінені або за фактичною виробничою собівартістю, або за нормативною плановою собівартістю. Обраний метод оцінки повинен бути відображений в обліковій політиці підприємства. Оцінка незавершеного виробництва здійснюється в кінці місяця спеціальною комісією в розрізі його видів та статей калькуляції.

Для найбільш точного визначення залишків незавершеного виробництва на кінець звітного періоду проводиться їх інвентаризація на підставі документальної та фактичної перевірки. При інвентаризації незавершеного виробництва в інвентаризаційних описах вказують найменування заділу, стадію та ступінь готовності, кількість або обсяг робіт.

Використовуючи дані про затрати на виробництво за звітний місяць і про залишки на початок і кінець звітного місяця проводять розрахунок фактичної собівартості виготовленої продукції.

Загальновиробничі витрати – це витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням цехами. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Згідно з П(С)БО 16 перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат визначається підприємством самостійно.

По закінченні місяця загальновиробничі витрати розподіляються за кожним цехом окремо. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (час роботи, заробітна плата, обсяг діяльності тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (машино-години, заробітна плата, обсяг діяльності тощо). При нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно в наказі про облікову політику.

Облік витрат на організацію виробництва ведеться на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»:

Дт 91 Кт 66, 65 нарахована заробітна плата працівникам, що обслуговують виробництво;

Дт 91 Кт 13 нарахована амортизація обладнання загальновиробничого призначення;

Дт 91 Кт 22, 209 списання на загальновиробничі потреби матеріальних ресурсів.

Кореспонденція рахунків основних господарських операцій з обліку витрат на виробництво продукції

№ з/п	Зміст господарської операції	Д-т	К-т
1	Витрати матеріальних цінностей, списані на виробництво продукції і надання послуг (на рахунку 25 обліковуються напівфабрикати, які реалізуються на сторону як готова продукція)	23, 25, 91, 92	20, 22
2	Витрати допоміжних цехів, включені до собівартості продукції і послуг основного виробництва	23 «Виробництво»	23 «Допоміжне виробництво»
3	Загально виробничі витрати, включені до собівартості продукції і послуг основного виробництва, допоміжного та ін..	23	91 (за розподілом)
4	Адміністративні витрати, списані на фінансові результати підприємства	79	92
5	Акцептовані рахунки постачальників за електроенергію, за послуги виробництву	23	631, 65
6	Нараховано знос (амортизацію) МШП, що безпосередньо використовують у виготовленні продукції та наданні послуг (спецінструменти тощо)	23	132 «Знос (амортизація) інших необоротних матеріальних активів»
7	На собівартість продукції віднесено відповідну частку витрат майбутніх періодів	23	39
8	МШП терміном експлуатації менше одного року обліковується у складі оборотних активів і списується на витрати в момент передавання їх в експлуатацію	23	22
9	Нарахована основна заробітна плата виробничим працівникам, працівникам допоміжних виробництв	23	661
10	Відрахування на соціальні заходи від об’єкта оподаткування	23	65
11	Збитки від браку, включені до собівартості продукції (робіт, послуг) основного виробництва, допоміжних виробництв, повернення забракованої продукції	23	24
12	Купівельні напівфабрикати та комплектуючи вироби, призначені на потреби виробництва, відпущені на переробку	23	202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»
13	Випущені з виробництва й оприбутковані на складі готова продукція, напівфабрикати	26, 25	23
14	Собівартість реалізованих робіт, послуг	903	23