2.Особливості використання займенників у діловому, науковому та інших стилях професійного мовлення.

Широке семантичне застосування та cтрокатість морфологiчних i синтаксичних ознак займенникiв зумовлюють рiзноманiтнiсть їх стилiстичних функцій.

1. Особові займенники. Особові займенники вказують на особи: перша особа - мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа-співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви); третя особа - особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).

Вони не замінюють іменників. Наприклад: Я- фермер, ти - підприємець; Ми працюємо; Вам належить майбутнє.

Займенник я позначає особу мовця (людини чи персонiфiкованих iстот, предметів). Займенник я при формах дiєслiв теперiшнього й майбутнього часу пропускають, що, наприклад, характерне для наукового стилю, в якому замість я вживають також т.зв. авторське ми. Але за протиставлення обов’язково наголошується займенник (у другiй частинi речення): Я прийшов, а ти ні. Паралельне вживання займенникiв першої особи однини i дiєслiвних форм першої особи "акцентує увагу на iнформацiї про мовця, вирiзняє його в комунiкативному планi".

Займенник я входить до складу фразеологізованих сполучень, якi вживають з метою переконати когось у чомусь, передати ставлення (здебiльшого скептичне) до когось чи до чогось або як погрозу: Не я буду; Щоб я провалився.

Займенник ми позначає групу мовця разом з iншими особами, а також може:

 набувати експресивного забарвлення, передавати поняття друзi (близькi, однодумцi) i протиставлятися ви (ми i ви);

 набувати значення я, коли автор говорить вiд іменi колективу (авторське ми в публiцистичному й науковому стилях) (У процесі дослідження ми прийшили до таких висновків, ми дослiдили);

 уживатися замiсть я в сполученнi з прийменником з О .в. iменника або займенника (ми з мамою, ми з тобою). Це є характерним для розмовного стилю;

 уживатися замiсть я в opaторів, учителiв, лекторiв, щоб уникнути повторення я (Ми розглянули тему);

 уживатися замiсть ти, ви для передавання спiвчуття, жартiвливостi, iронiчностi, глузування тощо (он як ми заговорили);

 уживатися замiсть я в офiцiйних звертаннях монархів для створення високої урочистості;

 у діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми;

 особливого забарвлення набуває займенник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?

Позначаючи особу чи предмет, до яких звернене мовлення, займенник ти може також набувати й iншого (здебiльшого узагальненого) значення: Кому ти потрiбен з такими знаннями?! З цим значенням ти часто вживають у розмовних фразеологiзмах, а також у прокльонах: А щоб тобi ... I що ти йому скажеш?! 3айменник ти може мати рiзноманiтне експресивне забарвлення, передаючи грубiсть, презирство, зневагу i нiжнiсть, iнтимнiсть, повагу тощо. Усталеним прийомом (особливо в поетичнiй мовi) є звертання до визначних осiб не у формi пошанної множини, а у формi пошанної пафосної однини: Ти зiгрiвала Майдан!

Займенник ви позначає групу осiб, до якої належить особа спiврозмовника разом з iншою особою (з iншими особами). Kpiм того:

 у сполученнi з прийменником з та О.в. iменника або займенника ви означає ти (або шанобливе ви) з ким–небудь (ви з нею пiдiть у лабораторію). Займенник Ви, звичайно, використовують для називання особи, старшої за віком чи посадою.

Давня українська традиція передбачає вживання займенника Ви як пошанної множини у стосунку до батьків. Зникнення його у звертанні до рідних дехто сприймає не як звичайне руйнування граматичної форми, а як занепад моральних засад українського суспільства: ,Джерідні діти з матір'ю на ти" (Л. Костенко);

 ви вживають замiсть ти в офіційному усному спілкуванні спеціалістів, а також в ділових документах (заявах, офіційних листах) і у приватних листах, адресованих старшій за віком особі. Наприклад: Ви куди тепер, Олександре Сергійовичу? Прошу Вашого дозволу на поїздку… Одержав Вашого листа… При займеннику Ви дієслово-присудок вживається у формі множини: Ви прийшли, Ви сказали.

Тут варто пам’ятати таке:

 слова весь, один, який, такий iз займенником ви узгоджуються в однинi, а вживання їх у множинi є просторiчним або експресивно забарвленим, передає улесливiсть, підлабузництво;

 при займеннику ви присудок, виражений коротким прикметником, в однині не вживають. Тут можлива тiльки форма множини (ви згоднi, а не ви згоден);

 нестягненi форми повних прикметникiв (веселая, вeceлії) при ви не вживаються;

 здебiльшого прикметники при ви в ролi присудка можуть мати i форму однини, i форму множини (ви гарнi – ви гарна). При цьому виникають такі вiдтiнки: у множинi повнiше передається емоцiя ввiчливостi, в однинi - приязнь, iнтимнiсть, фамiльярнiсть.

2. Особово-вказівні займенники: він, вона, воно, вони вказують на осіб, про яких мовиться, але які в розмові участі не беруть. Ці займенники вказують і на осіб, і на неживі предмети. Вони вживаються як заступники іменників і як морфологічні синоніми. Наприклад: Мої друзі працюють в банку; він - економіст, вона - юрист; вчора вони повернулися з відпустки.

Займенники третьої особи стоять здебiльшого пiсля iменникiв, указуючи на них. 3айменники третьої особи позначають також основні предмети мовлення, якi з тих чи iнших причин iменниками не називаються; цi предмети мовлення маскують, евфемiстично позначаючи займенником: Його проти ночi не згадуй!

У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або використати слова пан, добродій.

Займенник воно має особливо багато семантико–граматичних i стилiстичних модифiкацiй; він, крім основного, може мати значення вказiвностi, неозначеностi (Що воно таке?), значення частки (Оце воно тобi й є!). Воно в значеннi частки входить до складу розмовних фразеологiзмiв: воно й видно, ось воно як. Форму Р–Зн.в. (його) вживають як частку, посилюючи питальнi займенники та займенниковi прислiвники: Що б його зробити? Куди б його пiти? Форма воно є також засобом експресивного забарвлення, передає зневагу, презирство, спiвчуття, жаль тощо: Воно ще зовсiм слабке. А воно ще й комизиться.

Вони замiсть він уживають для улесливого, пiдлабузницького позначання представникiв, якi займають вищу від мовця посаду, а також переважно в просторiччi для висловлювання поваги, пошани. Вживання заайменникiв він, вона на позначення присутньої пiд час розмови третьої особи має відтінок або неввiчливостi, або фамiльярностi, iнтимностi.

Узагальнена вказівка на учасників комунікативного акту може бути засобом протиставлення дій, процесів, станів мовця, адресата мовлення, третьої особи і на основі такого протиставлення дає змогу будувати стилістично марковані тексти-мініатюри, напр.: ДІЄВІДМІНЮВАННЯ ЗА ОСОБАМИ:

— Ну, гаразд, нехай Я мовчу. А чому ТИ мовчиш

І чому ВІН мовчить?

— ВІН мовчить, очевидно, тому,

що МИ мовчимо - Я і ТИ.

А МИ чому мовчимо?

А ВИ чому мовчите?

А ВОНИ, ВОНИ-їх багато -

чому мовчать і ВОНИ? (В. Ганущак)

3. Присвійні займенники вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх), першій, другій і третій особі (свій). Наприклад: Фірма постійно планує свою діяльність. Мій будинок на околиці міста; Твій лист надійшов вчасно. Присвійний займенник свій відноситься до всіх осіб в однині і в множині. Наприклад: Працівники малого підприємства представляли свою продукцію на Сорочинському ярмарку.

За логiчного або емоцiйного пiдкреслення, виокремлення особи замість можливогo займенника свій уживають мій, твiй, наш та iн.: Я люблю мiй народ. У розмовному мовленнi свiй може набувати рiзноманiтних стилістично забарвлених переносних значень:

 передавати узагальнену належнiсть (Кожен кулик свое болото хвалить. Свое болото найдорожче);

 уживатися в ролi прикметника (Свої люди– чужi люди);

 субстантивуватися (Своє – найдорожче. Йду до своїх);

 входити до складу експресивно забарвлених фразеологiзмiв (На своїх двох. Свого часу).

Займенник наш (наша, наше, нашi) може:

 передавати близькiсть, відданість загальнiй справi, патрiотичнi почуття тощо (За наш народ, за наше нацiональне вiдродженння. Наша Українa);

 протиставлятися прикметниковi з антонiмiчним значенням (Нашi й ворожі бiйцi. Нашi й чужi люди);

 субстантивуватися (Фiльм О.Невзорова "Нашi");

 здебiльшого опредмечуючись, входити до складу рiзних фразеологізмів (Наша взяла! Наших б’ють! , нашим i вашим. Наш брат. Наше згори?

Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює наявне у тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у сучасній українській літературній мові значення „свій", наприклад, свій власний дім. Це випадок з власної практики.

ЇХНІЙ, ЇХ. *Дослідники вказують на паралельне вживання присвійних займенників їхній та їх, однак стверджують, що перший має відтінок розмовності, другий – книжності. Г.Й.Волкотруб та деякi iншi дослiдники культури мови дають рекоменндації щодо вживання конструкцiй з iхнiй, їхня, їхнє, їхнi та з їх.

Стилістично розрізняють конструкції з присвійними займенниками їхній, їхня, їхні, їхнє і конструкції, в яких у присвійній функції виступає форма родового відмінка займенника вони – їх, пор.: їхні проблеми – їх проблеми, їхня машина – їх машина, їхнє запрошення - їх запрошення, їхній вибір - їх вибір.

Займенник їх звичайно є Р.в. або З.в. множини від займенника вони (Керівник пояснює їх обов'язки). Цей займенник трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній (Їхня кров запеклася на ранах). Такий паралелізм призводить до плутанини. Щоб уникнути цього, на сьогоднішній день стилістично нейтральну форму їх уживають в офіційно-діловому, науковому стилях. В інших стилях перевагу віддають присвійному займеннику їхнiй. Отже, присвійний займенник їхній і займенник їх вживаються паралельно. Перший з них має відтінок розмовності, другий – книжності.

Форми М.в. на кшталт (на) моїм, своїм, синонiмiчнi з (на) моєму, своєму, є наближениими до розмовних. Форми Р. i Д.в. на кшталт мойого, мойому, мойому просторiчнi або дiалектнi.

4. Зворотний - це займенник, який вказує на кого- або що-небудь, що є об'єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб'єкта. Наприклад: У списках вступників до університету Марина знайшла й себе. Основним репрезентантом зворотності виступає займенник себе. Йому не властива форма називного відмінка, оскільки вказує на виконавця /виконавців зворотної дії, які позначені особовими займенниками, напр.: Я (ти, він) впевнений в собі. Зворотний займенник себе не має категорії роду та числа (може стосуватися усіх трьох осіб). Лише в контексті виявляється числове протиставлення через поєднання з узгоджуваними формами дієслів, напр.: Я бачу себе. Ти бачиш себе. Вони бачать себе.

У формі давального відмінка собі може втрачати самостійність лексичного значення та синтаксичної функції і переходити до розряду часток. Вживаючись при дієсловах, а також інших словах, які виступають у ролі присудка, наголошує, що дія відбувається вільно, незалежно. Функціонує переважно у текстах, що мають розмовний характер, напр.: А братія мовчить собі, витріщивши очі (Т. Шевченко).

Використання цього займенника в усному діловому мовленні пом'якшує категоричність наказу, напр.: Не беріть собі до серця!

У складі виразу нічого собі передає значення „досить добре, непогано" або „такий, як треба; досить добрий, непоганий", напр.: Він хлопець нічого собі! З виразним оцінним значенням, що супроводжує захоплення та здивування, звучить вираз «Нічого собі!» у радіопередачі про незвичайні історії та події.