Тема досвіду:

«Українське народознавство в роботі з дошкільниками»

Шерстюк Любов Аркадієвна

Вихователь КДНЗ № 38 «Сонечко»

2013 рік

м. Стаханов

Немає мудріших, ніж народ, учителів,

У нього кожне слово - це перлина.

Це праця, це натхнення, це людина.

М. Рильський

Тема досвіду:

«Українське народознавство в роботі з дошкільниками»

Я хочу представити досвід своєї роботи з розвитку українознавства у вихованні дошкільнят.

Давно доведено, що кожна дитина від народження наділена величезним розумовим потенціалом, який за сприятливих умов ефективно розвивається і дає можливість дитині досягати великих висот у своєму розвитку.

У своїй роботі, я виклала про те, якими методами і прийомами користуюся при навчанні дітей народознавства на заняттях та повсякденному житті.

Навела приклади занять, дидактичних і рухливих ігор, приблизні теми консультацій, батьківських зборів, лекцій, круглих столів, виставок та ін..

У всіх дошкільних закладах України приділяється значна увага вихованню у дітей любові до Батьківщини, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу.

Увесь навчально-виховний процес будується на основі функціонування української мови, пропаганди українського літератур­ного мовлення, шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури, мови. У дошкільних закладах створюються українські кімнати, бабусині хатки. Малята залюбки відвідують їх. Вони одразу потрапляють у світ традицій матеріальної та ду­ховної культури нашого народу. Велика піч, що оздоблена укра­їнським декоративним розписом, є улюбленою у дітей. Звісно, пирогів у ній не спечеш і борщу не звариш, проте уявлення про перебування у селянській хаті — такій, у якій мешкали наші діди-прадіди, ця піч все ж таки створює. На печі, як годиться, розкладені глиняні глечики, горщики, гарбузи. А поряд на мисни­ку,— інший керамічний посуд, що розмальований за традиціями українського декоративного розпису: тарілка, миска й полумиски, кухлі, барильця, куманці тощо.

Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

Державним стандартом дошкільної освіти є Базовий компонент дошкільної освіти. Його мета - забезпечення життєвої компетент­ності дитини. Саме тут визначено зміст життєдіяльності дитини. Найповнішу реалізацію вимог державного стандарту гарантує нова Базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" (науковий керівник, редактор і упорядник проф. О. Л. Кононко), що орієнтована на життєдіяльність і розвиток дошкільника.

Актуальність досвіду – національно – державне, духовно – культурне відродження України.

Мета досвіду – проаналізувати стан використання засобів дошкільної народної педагогіки в умовах дошкільного закладу на основі аналізу чинних програм виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Завдання досвіду:

 формування гармонійно розвиненої підростаючої особистості, наділеної національною свідомістю, гідністю, здатністю зберігати і примножувати національну культуру як елемент загальнолюдської культури;

 збереження національної психології, генотипу, який сформувався протягом століть у певних природно-географічних та історичних умовах як сукупність спадкових психічних і фізичних структур, що передавалися нацією з покоління в покоління й зумовили її національне обличчя;

 відродження національної культури за допомогою різних видів мистецтва рідного народу, використання фольклору, національних мотивів у сучасному інтер’єрі, одязі з урахуванням регіональних умов;

 оволодіння дітьми мовою як найбільшим скарбом нації, плекання любові до материнського слова як першого й могутнього духовного наставника людини, як найдієвішого вияву національної культури та історії, додержання статусу української мови як державної;

 ознайомлення з історією рідного народу як джерелом духовності й мудрості, свідченням безперервної наступності поколінь, національної самосвідомості, гордості, основою для формування суверенної демократичної держави;

 розкриття географічних особливостей як багатства рідного краю, як витоків формування в дитини чуття Батьківщини, чуття господаря своєї країни.

Кожна нація, кожен народ, кожна соціальна етнічна група має свої звичаї, свої традиції, що вироблялися впродовж багатьох століть, освячені віками і становлять національну культуру. Національна культура (як матеріальна, так і духовна) складається з цінностей, витворених як минулим, так і сучасними поколіннями.

Я, вважаю, що засвоєння у навчальних закладах українознавства є однією із найважливіших умов успішної реалізації мети і завдань національ­ного виховання. У сфері педагогіки українознавство відкривається як предмет триєдиний:

Треба якомога раніше виявляти задатки кожної дитини, забезпечити практичні види діяльності, в яких оптимально розвиваються ці за­датки і перетворюються на здібності та обдарування дітей.

Однім із пріоритетних напрямків моєї роботи з дітьми дошкільного віку є організація по формуванню у дітей національної свідомості, гідності, основними складовими якої є забезпечення належного народознавчого розвитку, надання знань у всіх сферах життєдіяльності дитини з народознавчим мотивом.

На мою думку, найбільшу увагу необхідно звертати на мову. Рідна мова – найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Вона концентрує культурно-історичний шлях нації, є могутнім природним засобом об’єднання людей. Через мову народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, його матеріальну та духовну культуру, його історію та думки. Саме рідна мова допомагає дитині пізнати і полюбити природу своєї Батьківщини.

Також, в роботі з дітьми я використовую малі форми усної творчості українського народу – потішки, забавлянки, пісні та ін. Усна народна творчість – це живе джерело, яке в доступній формі донесе до малят мелодику української мови, елементи історії, етнографії.

Дитина повинна засвоїти родинні відносини (батьки – діти), імена матері і батька, дідусів, бабусь, сестер, братів. В повсякденні, я намагаюсь, знайомити дітей з правилами ввічливого ставлення до рідних: як треба вітатися з ними, дякувати, звертатися з проханням, відгукуватися на пропозиції, допомагати дорослим у хатній роботі, у підготовці до сімейних свят.

Також з дітьми своєї групи розглядаю державну і народну символіку. Вона виражає істотні сторони, доленосні події у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст і спрямованість.

Для реалізації завдань формування у дошкільників знань з народознавства, мною було створено розвивальне середовище, метою якого: створення необхідних умов для високоякісного проведення заходів з українознавства (занять, дидактичних та рухливих ігор, гурткової роботи та ін..)

Мета українознавчих заходів,які я реалізую, включає в себе виховні, розвивальні і навчальні цілі, що сприяють формуванню, закріпленню і розвитку у дошкільників морально-етичних та громадських якостей: любові до рідного краю, села, міста, країни, усвідомлення себе громадянином України, прагнення бути добрим, турботливим, оберігати навколишнє середовище, шанувати народні традиції і звичаї, розуміти красу в природі, предметах побуту, праці, людських взаємин тощо.

Завдання та зміст роботи з українознавства.

Середня група

Працюючи з дітьми середньої групи, я намагаюсь розширити їхнє знання про сім'ю: склад, взаємини, професії. Виховую свідоме ставлення до обов'язків усіх членів сім'ї. Намагаюсь сформувати у дітей понят­тя про те, що сім'я — це найближчі і найрідніші нам люди, серед яких ми жи­вемо. Розвиваю у них цікавість до сим­волічного значення імені тата, мами, бабусі, дідуся, братика чи сестрички, свого власного.

На заняттях та в повсякденному житті даю знання про сімейні свята (дні народження, святого Миколая, Новий рік, Різдво, Мамине свято, Великдень, веснянки, Івана Купала, Спаса та інші), до яких готуються всі члени сім'ї (при­бирають у хаті, вивішують вишиті рушники, готують смачні страви, че­кають гостей, готують подарунки, вітання, іменинний торт тощо). Ви­ховую повагу до рідних, любов і ніжність, ввічливість, тактовність у спілкуванні з ними бажання допомогти, поспівчувати, коли з них хтось хворий, стомлений тощо.

Розширюю знання дітей про бать­ківський дім, у якому народилися і жи­вуть усі члени сім'ї. Він завжди теплий, привітний. У ньому мешкають найрід­ніші тобі люди, які щоденно підтриму­ють тут чистоту і порядок, дбають один про одного. У кожного члена сім'ї є свої речі у домі, кімната, ліжко.

У дитини теж є своє ліжечко, стільчик, полиця у шафі, улюблений ігровий ку­точок, у якому вона завжди дотри­мується чистоти і порядку.

Даю дітям уявлення про житло в Ук­раїні (хату, двір, літню кухню, ґанок, веранду), надвірні приміщення (хлів, клуню, причепу), криницю, тин (огоро­жу, пліт, паркан), садок, квітник, город біля хати. Розширюю знання дітей про інтер'єр сільської хати (піч, лави, стіл, стільці, мисник, ікони в рушниках, скриня, ліжко або лежанка, рушники, килими, рядна, глиняний посуд). Знайо­млю дітей з мистецтвом вишивання, плетіння з лози, різьблення, випилю­вання, гончарства. Виховую бережне ставлення до результатів праці майстрів (див. додаток 1).

Вчу порівнювати сучасне житло ук­раїнців з колишнім. Ознайомлюю дітей з сучасною міською квартирою (будин­ком), її облаштуванням, предметами по­буту і вжитку (холодильник, міксер, м'ясорубка, кавоварка, кавомолка, те­левізор, пральна машина, електроп­раска, магнітофон, комп'ютер, музич­ний центр, телефон, мобільний теле­фон, газова плита, електрочайник, по­суд: чайний, столовий, до кави). Погли­блюю уявлення про старовинні предмети побуту та їхні назви, призначення: посуд (макітра, глечик, миска, дерев'яна ложка, горщик тощо), білиз­на (постільна, натільна), меблі (стіл, стілець, скриня, ліжко, лавка, мисник тощо), хідники, рядна, килими, вишиті подушки, рушники, скатерки, картини тощо.

Продовжую розвивати у дітей теплі почуття до дитячого садка — дру­гої домівки, де їх привітно зустрічають, доглядають, грають з ними у веселі ігри, читають казки, проводять цікаві заняття. Тут всі діти — друзі, вони вміють і люблять дружно гратися, допо­магати один одному, діляться іграшка­ми, ласощами, дбають один про одно­го, разом прибирають на місця свої іграшки. Тут кожного дня чекають на дітей цікаві заняття, сюрпризи, прогу­лянки. Заохочую дітей ділитися з батьками враженнями про цікаві події дня в дитячому садку. Знати адресу дитсадка.

Розширюю знання дітей про рідне місто, його вулиці, будо­ви, визначні місця, професії людей, що живуть у місті. Формую поняття слова «батьківщина». Батьківщина — це місце, де людина на­родилася і живе, де народилися і жи­вуть її батьки.

Виховую шанобливе ставлення до людей праці, любов до рідного краю, землі.

Продовжую знайомити дітей з наз­вами національних іграшок (свищики, сопілки, лялька та іншими), з народни­ми повір'ями, пов'язаними з образами калинової сопілки, ганчірної ляльки. Влаштовую виставки народної іграшки. Спонукаю дітей радіти кінцевому результату. (див. додаток 1)

Вивчаю з дітьми нові українські народні ігри (наприклад: «Гуси», «Горю-дубочок», «Вовк і Лисичка», «Віночок», «Женчик-бренчик», «А продай, бабусю, бичка», «Дідусь і кози», «Галя по садочку ходи­ла», «Калина», «Ой у полі перепілки» та інші). Знайомлю дітей із цікавими авторськими іграми, викликаю бажан­ня їх грати, використовуючи яскраві ат­рибути. Широко використовую лічил­ки під час вибору дітей на ведучі ролі. Знати 3—4 лічилки.

Розучую з дітьми нові потішки, забавлянки, колискові (для ігор з лялька­ми, малюнками), скоромовки, чистомовки, дражнилки, мирилки, жмурилки, інші зразки народної творчості та ав­торських творів для дітей. Спонукаю дітей використовувати в іграх, повсяк­денному житті фольклорні твори, по­чуті від старших: казки, оповідання, співаночки, легенди, повчання.(див. додаток1)

Намагаюсь, щоб діти знали:

4—5 колискових пісень (наприклад: «Ой, ти кіт, ти муркіт», «Ходить сонко по вулиці», «Котику сірень­кий», «Спи, дитино», «Ходить сон коло вікон», «Спало дитя, спати бу­де», «Ой ти, коте, не гуди», «Ой ти кіт, ти воркіт» та інші);

2—3 заклички (наприклад: «Ви­глянь, виглянь, сонечко», «Іди, іди, до­щику», «Павлику-равпику» та інші);

2—3 колядки та щедрівки («Сію, вію, посіваю», «Коляд, коляд, коляд­ниця», «Щедрик, ведрик», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Я маленький пастушок», «Я маленький хлопчик», «Бігла теличка», «Ой коляда, колядиця», «Сидить дядько на стільці» та інші);

2—3 дражнилки (наприклад: «Грицько-тицько», «Іван-барабан», «Антін-веретін», «Вітя, Вітя, віті-кар», «Антоне, Антоне» та інші);

2—3 мирилки (наприклад: «Мир-ми-ром», «Посварилися-помирилися», «Мирись, мирись» та інші).

Вчу дітей загадувати і відгадувати загадки. Залучаю їх до самостійного складання простих загадок (про овочі, фрукти, тварини, рослини, іграшки).

Поглиблюю та розширюю знання дітей про український національний одяг: жіночий (сорочка-вишиванка, спідниця, плахта, фартух, пояс, камізелька, вінок зі стрічками, намисто, хустка), чоловічий (штани-шаровари, сорочка, пояс (пасок), жупан, сюртук, шапка, бриль). Вчу дітей називати предмети одя­гу, впізнавати їх за описом, приміряти дитячий національний одяг, порівнюва­ти сучасний одяг українців з колишнім (він яскравіший, пошитий з різних тка­нин (лляних, бавовняних, шовкових), розкішний, модний, його багато у кож­ної сучасної людини тощо).

Знайомлю дітей з віночком-оберегом. Вчу впізнавати і розпізнавати квіти у віночку (барвінок, незабудка, чорно­бривці, мак та інші), описувати їх. Вчи­ти плести віночок для ігор, забав, наспівуючи народні пісеньки «Плету, плету віночок», «Піду у садочок, там сплету віночок» та інші).

Знайомлю дітей з українським виши­тим рушником-оберегом. Вчу порівнювати і розпізнавати рушники за ви­шивкою візерунків на них (рушник-грай-лик для хлопчиків, рушник - росяничка для дівчаток), знаходити у вишиванках кольори - символи, розповідати про них (червоний — колір калини, яку люблять і шанують на Україні, колір любові, квітів; чорний — колір землі-годувальниці, журби; голубий — колір чистого і безхмарного неба; зелений — колір трави, спокою; жовтий — колір колос­ся, сонця, достатку).

Розширювати знання дітей про націо­нальні продукти харчування українців, страви, що побутують в Україні (борщ каша, вареники, галушки, пампушки, гречаники тощо). Вчу називати їх, вміти переповісти нескладні мамині та бабу­сині рецепти. Виховую шанобливе ставлення до хліба.

Закріплюю знання дітей про нашу Батьківщину, яка називається Ук­раїною, її народ — українців. Українці розмовляють українською мовою. Наша народна мудрість – пісні, приказки, прислів'я, казки, загадки тощо. Знайо­млю дітей з українськими народними піснями, співати їх у супроводі дитячого шумового оркестру. За допомогою музичного керівника вчу виконувати веселі українські таночки («Козачок», «Гопа­чок», «Кривий танець», «Полька»). Широко використовую в повсякденному житті прислів’я, приказки (знати 5-6 віршів). Читаю дітям авторські вірші та пісеньки, доступні їхньому розумінню.

Намагаюсь навчати дітей мовного етикету. Спо­нукаю їх до вживання найпростіших форм вітання, звертання, прохання, прощання, подяки в повсякденному житті. Розмовляю українською мовою. Виховую гордість за свій народ, його мову, вміння надбання та багатства.

Велику увагу приділяю українській народній грі (див. додаток 3)

Народні ігри – неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. Вони є чудовим засобом усебічного виховання дошкільнят: сприяють розширенню уявлень дітей про навколишній світ, розвитку кмітливості, логічного мислення, психічних процесів, загартуванню волі, витримки і, зрештою, залученню дітлахів до вивчення історії свого народу. Граючи в народні ігри, діти знайомляться з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою, що є запорукою виховання національної самосвідомості.

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

Залучаю своїх вихованців до народних ігор, що дає змогу уточнити уявлення дітей про навколишній світ, розширити їхній кругозір. Виконуючи різні ролі, діти, імітують рухи тварин, птахів, малята практично застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих істот.

У ході ігор розвивається мова дітей, збагачується їхній словник, закріплюється вміння граматично правильно будувати речення, адже більшість ігор супроводжується піснями, віршами. Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я. Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості – швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

Промовляння лічилок, які передують чи не кожній рухливій грі, та й самі ігри сприяють формуванню елементарних математичних уявлень та вмінь: у дітей розвивається логічне мислення, кмітливість; вони вправляються в порядковій лічбі; закріплюють назви числівників; у них формуються елементарні часові орієнтири (діти усвідомлюють орієнтири ігрових дій: спочатку; потім, після того, як; перед тим, як; усі одночасно).

Також у своїй роботі з дітьми використовую дидактичні ігри (див. додаток 3)

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної розумової діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку.

Наприклад: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона», «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Гу-ту-ту, гу-ту-ту, Вари кашку круту, Підливай молочка, Погодуй козачка.

***

Народна гра «Фарби»

Мета: Закріплення знань дітей про кольори.

Хід гри: Грають 10-20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» пошепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.

- Ти будеш червона! Ти - синя. Ти - чорна. Ти - жовтогаряча. Ти - бурякова.  - Я буду червоне яблучко! - просить хтось.  - Будь.  - Я буду золотий колосок.  - Будь.  - Я буду голуба хустинка...

Коли краски всі визначені, приходять «бог» і «чорт».  - Дзінь-дзінь!  - Хто прийшов?  - Бог.  - По що?  - По краску.  - По яку?  - По зелену.  - Вибирай собі.  - Оця!  - Бери.  Бере краску й одводить убік. Знову підходить.  - Дзінь-дзінь!  - Хто прийшов?  - Бог.  - По що?  - По краску,  - По яку?  - По червону.  - Вибирай собі.  - Оця!  - Ні. Не вгадав.

Тоді підходить «чорт».  - Бом-бом.  - Хто прийшов?  - Чорт з горбом.  - По що?  - По краску.  - По яку?  - По синю.  - Вибирай собі.  - Оця.  - Бери.  Забирає краску, підходить знову і так само питає білу краску, але такої немає.

Тоді знову підходить «бог»:  - Дзінь-дзінь!

Буває, що надають таких красок, що, яку не спитай: синю, зелену, червону, - її нема та й нема. «Бог» і «чорт» сперечаються, і тоді за згодою всіх «мамка» каже назви: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, чорна рожа, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «краски», беруть цурку - міцну палку, «бог» і «чорт» беруться за неї, а «краски» - за ними, обнявши попереднього попід руки; «мамка» стає туди, де менше «красок», і тягнуть; хто перетягне, той і переміг.

Народні ігри проводжу в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини.

Діагностування

Для того щоб знати якого рівня сягають знання дітей, я проводжу діагностику, на початку та кінці року. Користуючись розробленою мною таблицею (див. додаток 4) виводжу підсумок:

Середня група на початок року:

1 ряд – Володіння знаннями про сім’ю: склад, взаємини, професії.

2 ряд – Називає сімейні свята.

3 ряд – Знає інтер’єр сільської хати: називає предмети побуту.

4 ряд – Вільно грає у народні ігри (знає правила та текст).

5 ряд - Знає казки, забавлянки, заклички тощо українською мовою.

6 ряд - Володіє знаннями про український національний одяг (жіночий, чоловічий).

7 ряд - Знає державні символи України.

8 ряд - Користується в повсякденні українською мовою: вітається, прощається та ін..

Діагностування проводжу за такими методами, як бесіда та спостереження.

Діагностування допомагає коректувати навчальний процес, удосконалювати способи роботи з дітьми та збагачувати зміст навчального процесу. Зробивши висновки, я коректую свою роботу на розвиток того чи іншого напрямку навчального процесу з розвитку українознавства.

Також у своїй роботі значну роль приділяю роботі з батьками.

В якій використовую не тільки традиційні форми роботи, а також і нетрадиційні: анкетування, заняття, конкурси.

Знайомство з рідним краєм, його людьми, природою сприяє становленню дитини як соціальної істоти, духовно­му зростанню маленьких українців. Софія Русова у праці "Націоналізація дошкільного виховання" наголошувала: "...необхідно, щоб навчання дітей із самого початку було збудоване на рідному ґрунті, де зростає дитина, щоб вона була міцно зв'язана тими враженнями, що заклала у багату душу дитини рідна сім'я, рідна хата".

Краєзнавство у дошкільному закладі — багатогранна пізнавальна, науково-дослідницька, творча діяльність та суспільно корисна праця дітей, спрямована на комплексне вивчення рідного краю (його природи, побуту, госпо­дарства, культури), посильну участь в охороні та збереженні природного та культурного довкілля. Щоб охопити краєзнавчою роботою всі сфери життя, навчання та виховання, ми спланували її за такими розділами.

В дитячому садку часто відбуваються просвітницькі заходи, спрямовані на організацію взаємо­дії родини та садка: індивідуальні бесіди та консультації, анкетування, тестування, батьківські збори, лекції, кон­ференції, виставки спільних робіт дітей та їхніх батьків, дні від­критих дверей, свята, які нам допомагають готувати батьки і на які їх обов'язково запрошуємо як дорогих гостей. (Див. додаток 2)

Я з цікавістю знайомлюся з передовим досвідом колег і наукової, пізнавальної літературою, через журнали, методичну літературу, інтернет.

Я вважаю, що головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості – відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні. Основою національної самосвідомості є національні почуття – комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.

Така робота з дітьми приносить велике задоволення не тільки мені, а перш за все, моїм вихованцям, вона вражає своєю загадковістю, чарівністю та неповторністю. Я із задоволенням спостерігаю як діти розвиваються. Творчий характер такої роботи потребує невимушеної, вільної обстановки на заняттях.

Разом з тим, я провожу велику роботу з батьками, тому що вони перші вчителі і вихователі, які допомагають малюку.

Згідно з народною виховною мудрістю, все оточення дитини (ро­динна обстановка, громадське життя, вулиця, навколишня приро­да) має позитивно впливати на формування національного типу осо­бистості.

Література, яка допомагає мені в роботі з дітьми:

1. Базовий компонент дошкільної освіти / Науковий керівник: А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф, д-р пед. наук; Авт. кол-в: Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О. Л., Гавриш Н. В., Долинна О. П., Ільченко Т. С., Коваленко О. В., Лисенко Г. М., Машовець М. А., Низковська О. В., Панасюк Т. В., Піроженко Т. О., Поніманська Т. І., Сідєльнікова О. Д., Шевчук А. С., Якименко Л. Ю. ― К.: Видавництво, 2012. – 26 с.

2. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»/Наук. ред. та упоряд. О. Л. Кононко. – 2-ге вид., випр.. – К.: Світич,2008. – 430 с.

3. Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» /Наук. кер. та аг. ред.. О.Л.Кононко. – 2-ге вид., випр. – К.:Світич, 2009. – 208 с.

4. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття).

5. Богуш А., Лисенко Н. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К., 1994. - С.169 – 187.

6. Богинич О. Народна скарбниця. //Дошкільне виховання – 2002. - - №8. – С.16-17.

7. Бурова А. Організація ігрової діяльності в дошкільному закладі. //Дошкільне виховання – 2007. - №10. - С.8 -13.

8. Євдокімова Л. Українські народні ігри та забави в дошкільних установах. //БВДС – 2007. - №12. – С.40-49.

9. Кудикіна Н. Українські народні дитячі ігри малих форм. //Палітра педагога – 2008. - №2. – С. 3 – 5.

10. Павлушкіна О. Українські народні рухливі ігри. //Палітра педагога – 2008. - №3. – С. 3 – 6.

11. Ніколаєнко В. М. Народознавство в дошкільному навчальному закладі. 2-6 років. - Х.: Вид. група «Основа», 2010. – 207, [1] с. : іл.. – (Серія «ДНЗ. Вихователю»).

12. Фоменко Е. В. Формування національної свідомості дітей. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 121, [7] с.: іл.. – (Серія «ДНЗ. Вихователю»).

ДОДАТОК 1