Лекція 6. Умовиводи План.

1. Індукція, її ознаки та класифікація

2. Методи наукової індукції

3. Умовиводи за аналогією

1. Індукцією називається умовивід від конкретного (часткового) до загального.

Формула індукції така:

S1—P

52 — P

53 — P отже, S — P.

Наприклад: «Україна (Si) — країна, розташована на європейському континенті (Р). Білорусь (S2) — країна, розташована на європейському континенл (Р). Отже, обидві ці країни (S) розташовані на європейсь­кому континенгі (Р)».

Структура індукції збігається зі структурою умовиводу, тобто міс-титьу собі засновки й висновки.

Індуктивні засновки — це судження про окремі факти, одиничні предмети певного класу.

Індуктивний висновок — судження проклас предмелв або явищ у цілому. . <

Особливості індуктивних умовиводів:

1) індуктивні умовиводи є умовиводами опосередкованими, тому складаються з двох і більшої кількості засновків;

2) висновки в індуктивному умовиводі мають не достовірний, як у дедукції, а ймовірнісний характер. Це,пов'язано з тим, що в,пере­важній більшості індуктивних умовиводів висновок робиться на підставі аналізу не всіх, а лише певної кількості предметів класу. А подекуди можливі винятки із загального правила або відкриття но­вих предметів, що належать до цього ж класу, але позначені специфіч­ними видовими відрізненнями. Приміром, у багатьох старих підручни­ках логіки фігурувало судження «Лебеді — білі». Але в XX ст. в Авст­ралії вчені відкрили унікальний вид чорних лебедів. Не можна сказа­ти, що це судження в результаті цього відкриття стало повністю помил­ковим, однак тепер у нього довелося внести корективи*. «Більшість лебедів — білі».

Індукція поділяється на повну й неповну.

Повна індукція — умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів у цілому робиться на підставі вивчення всіх предметів певного класу (чи принаймні відомих на цей момент).

Особливості повної індукції:

1) серед засновків має бути самостійне судження, в якому твер­диться, що перелічені в інших засновках судження про окремі предмети досліджуваного класу вичерпують собою увесь цей клас. У практиці мислення цей засновок, щоправда, найчастіше не висловлюється, але мається на думці;

2) повна індукція має давати все-таки достовірне, а не ймовірнісне знання;

3) висновки в повній індукції поширюються тільки на конкретний досліджуваний клас чи на його частину й не розповсюджуються на ширші об'єднання предметів або явищ.

Неповна індукція — умовивід, у якому загальний висновок випли­ває із засновків, які не охоплюють усіх предмел'в класу.

Відповідно, висновок, зроблений методом неповної індукції, нале­жить л'льки до тих випадків, що їх розглянуто у засновках. Незважаючи на те що висновки в неповній індукції мають імовірнісний характер, вона застосовується значно ширше, ніж повна індукція. Звідси вип­ливає необхідність класифікації неповної індукції:

• індукція через простий перелік;

• індукція через добір фактів;

• наукова індукція.

Індукція через простий перелік фактів — це такий умовивід, у якому загальний висновок робиться на підставі того, що серед без­посередньо спостережуваних фактів не спостерігається жодного, який би суперечив узагальненню.

Індукція через добір фактів полягає у тому, що загальний висно­вок робиться на підставі виділення повторюваної ознаки серед певної кількості предметів, відібраних за певною системою. За приклад може служити визначення якості, вартості або ґатунку різних товарів у тор­гівлі чи митній справі.

Наукова індукція —це умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети певного класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинових зв'язків між частиною предметів цього класу.

2. Наукова індукція — це умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети певного класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинових зв'язків між частиною предметів цього класу.

Методи наукової індукції:

1) метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків до­сліджуваного явища мають тільки одну спільну обставину, а решта обставин відрізняється, то ця єдина спільна обставина і є ймовірною причиною певного явища.

Логічна формула цього методу така:

АВС → а

ADE → а

AFG → а отже, А → а.

Треба мати на увазі, що цей метод дає лиш імовірнісне знання, а єдина осбтавина, оголошена причиною явища, завжди діє не сама собою, а разом з іншими причинами, які ще треба з'ясувати. Застосу­вання цього методу є перспективним, приміром, в аналізі й прогно­зуванні ринків;

2) метод єдиної розбіжності. Якщо певна обставина наявна тоді, коли наявне досліджуване явище, і відсутня тоді, коли це явище відсутнє, то саме ця обставина є ймовірною причиною досліджуваного явища.

Логічна формула цього методу Така:

АВС → а

ВС → —

отже, А → а.

Прикладом умовиводу за методом єдиної розбіжності є вплив со­нячного світла на забарвлення листя рослин. Порівнюючи рослини, можна переконатися, що листя їхнє зелене тоді, коли ці рослини ростуть на добре освітленій місцині.. Нічні ж рослини,.як правило, характеризу­ються відсутністю яскраво-зеленого забарвлення листя.

Метод єдиної розбіжності вважається певнішим, ніж метод єди­ної подібності. Достатньо знати всього два випадки, щоб зробити не­обхідний висновок. Збільшення кількості випадків зазвичай не збільшує ймовірності здобутого методом єдиної розбіжності ін­дуктивного висновку;

3) поєднаний метод подібності й розбіжності. Він поєднує дію обох попередніх методів. Якщо два чи більше випадків виникнення досліджуваного явища мають лише одну спільну обставину, а два чи більше випадків його невиникнення характеризуються відсутністю тієї самої обставини, то саме ця обставина є ймовірною причиною досліджуваного явища.

Цей метод дає висновок більш достеменний, ніж висновки перших двох методів, застосованих окремо. Тому саме цей метод часто вико­ристовується, приміром, у різних судових експертизах;

4) метод супровідних змін. Якщо зміна одного явища повсякчасно викликає певні зміни в іншому явищі,то обидва ці явища перебувають один з одним у причиновому зв'язку.

Логічна формула певного методу така:

А1ВС → а1

А2ВР → а2

АЗВР → аЗ, отже, А → а.

Наочним прикладом методу супровідних змін є висновок про те, що морські припливи зумовлені певним розташуванням Місяця на небі. Цей висновок було зроблено ще в далеку давнину на підставі простих астрономічних спостережень;

5) метод залишків. Якщо дві чи більше складних причин зумовлю­ють таку саму кількість складних явищ і відомо, що частина цих причин породжує відповідну частину явищ, то частина, що залишилася, ймовір­но, породжує решту явищ. Логічна формула певного методу така:

ABC → авс

ВC → вc отже, А → а.

На підставі методу залишків було відкрито планета Нептун. Астро­номи спостерігали за планетою Уран і її відхиленнями від теоретично розрахованої орбіти. Спроби пояснити ці відхилення впливом Сонця чи інших планет успіху не дали. Тоді було зроблено припущення про існування нової планети, чий вплив і міг спричинити відхилення Урана від орбіти.

3.Аналогія — особливий різновид умовиводу, у якому на підставі подібності предметів в одних ознаках робиться висновок про їх подіб­ності в інших ознаках.

Логічна формула цього методу така:

А — авс

В — авс

отже. В — d.

Особливість аналогії як логічної форми полягає в тому, що в ній рух думки здійснюється від часткового до часткового, від окремого до окремого. Такий різновид умовиводу почасти застосовується під час порівняння двох предметів або процесів, які мають подібні ознаки. Якщо вони їх і справді мають, то ми можемо дійти висновку, що й інші ознаки таких предметів можуть бути подібними.

Загалом умовивід за аналогією має не достовірний, а ймовірнісний характер. Він є найменш істинним серед усіх типів умовиводів.

Умови ймовірності висновків за аналогією:

1) ступінь імовірності тим вищий, чим більше схожих ознак уста­новлено в порівнюваних предметах;

2) ступінь імовірності тим вищий, чим істотнішими є порівнювані ознаки;

3) ступінь імовірності тим вищий, чим тісніше пов'язані між собою подібні ознаки й чим тісніший їхній зв'язок з ознаками, Що перено­сяться на досліджуваний предмет або явище;

4) ознаки, що переносяться за аналогією, мають бути якомога більш однотипними з ознаками, на підставі яких ці предмети чи явища порів­нюються;

5) якщо предмет, щодо якого, ми робимо умовивід, має ознаку, несумісну з тією, що переноситься на нього за аналогією, то аналогія неможлива.

Дотримання цих умов є обов'язковим, інакше наші висновки пере­творяться на нісенітницю. Наприклад, нісенітницею є такий умовивід: «Кожне фізіологічне явище, що має місце в організмі людини, потрібне цьому організмові. Суспільство схоже на організм. Злочинність — су­спільне явище. Отже, злочинність потрібна суспільству».

Класифікація умовиводів за аналогією:

• точна аналогія — висновок робиться на підставі знання про те, що ознака, яка переноситься, за своєю сутністю тісно пов'язана з ознаками подібності;

• проста аналогія має місце тоді, коли точно невідомо, яким чином ознака, що переноситься,,пов'язана з ознаками подібності;

• аналогія предметів — умовивід, у якому об'єктами уподібнення є два подібні одиничні предмети, а ознакою, що переноситься, — влас­тивість цих предметів;

• аналогія відношень — умовивід, у якому об'єктом уподібнення є подібні відношення між парами предметів, а ознакою, що перено­ситься, — властивість цих відношень.

Прикладом точної аналогії предметів, є устрій різних моделей мо­більних телефонів і способи користування ними. Прикладом простої аналогії відношень є подібність у шанобливому ставленні до старших за віком і до вищих за соціальним становищем..

Метод аналогії часто використовується під час висування різних гіпотез та складання інвестиційних планів...Але найчастіше аналогія зустрічається у правовій сфері. Існують навіть терміни «аналогія . права» і «аналогія закону». Полягає ця аналогія в тому, що норми права, встановлені для одного типу соціальних відносин, можуть бути перенесені на інші типи соціальних відносин, наразі не відрегульовані нормами права. Наприклад, іще законодавчо не закріплені критерії конкурсного добору кандидатів на вакантні посади. Натомість відомі критерії добору кандидатів на скорочення штатів. Згідно із цими кри­теріями, скорочуються в першу чергу найменш кваліфіковані праців­ники. Отже, за аналогією, і під час проведення конкурсу обов'язковим є врахування кваліфікації кандидатів.

Уважається, що ісламське судочинство (норми шаріату) ґрунтуєть­ся на Корані й Суні — книжках, складених із висловів і описів діянь пророка Мухаммада. Тож можна сказати, що мусульманське шаріатське право побудоване на аналогії із життям і діяльністю фундатора ісламу.