МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії та соціології

Рег.№ 18/708 – 14.04.08

Конспект лекцій (опорний конспект лекцій)

з дисципліни “Філософія”

для студентів першого курсу

напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням –

“Фінанси”, “Оподаткування”)

напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)

напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)

напряму підготовки: 6.030502 економічна кібернетика (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)

галузь 0305 “Економіка та підприємництво”

факультету економіки

Херсон 2008

Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни “Філософія”,

напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням –

“Фінанси”, “Оподаткування”)

напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)

напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)

напряму підготовки: 6.030502 економічна кібернетика (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)

галузь 0305 “Економіка та підприємництво”

Укладачі: к. іст. н., доц. Кругла Н.А., к. філос. н., доц. Найдьонов О.Г, к. філос. н., доц. Романовський О.О., кількість сторінок 125.

Затверджено

На засіданні кафедри філософії і соціології

Протокол № 9 від 14 квітня 2008 р.

Зав.Кафедри__________

Відповідальний за випуск

кандидат соціологічних наук, доцент В.К.Коробов

Лекція 1. Предмет філософії. План.

1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування.

2. Структура та функції філософського знання

3. Специфіка філософії: співвідношення філософії зі світоглядом, наукою і релігією

4. Історико-філософський процес: поняття, природа, типологія.

«Основне питання філософії»: різноманітність підходів

5. Проблема виникнення філософії. Східний і західний способи філософування

1. Назва філософія походить від двох грецьких слів — філос (лю­бов) і софія (мудрість), отже, дослівно філософія — це «любов до мудрості».

У класичному розумінні філософія — це система теоретичних поглядів на світ у цілому і місце людини в ньому. Предметом філософії е:

1) навколишній природний світ;

2) суспільство;

3) внутрішній світ людини.

Головні риси будь-якої філософської проблеми — це її абсолют­ність та людиновимірність. Тому іноді про філософію кажуть, що філософія цікавиться усім. Однак, у першу чергу, філософія шукає відповіді на питання: що таке людина?

Ознаки філософії:

1) теоретичність — упорядкованість, системність філософсь­кого знання. Філософія використовує особливу термінологію, яка складається зі спеціальних понять (наприклад, субстанція, буття, матерія). Філософські міркування мають бути аргументовані, захи­щені доказами;

2) загальнозначущість, тобто націленість на розв'язання таких проблем, що стосуються не окремих осіб, а людства в цілому, кожної людини як представника людського роду;

3) вічність. Проблеми, поставлені у центрі філософських роздумів, актуальні не лише в якийсь окремий історичний період, а для всіх часів і всіх народів;

4) первинність. Тільки відповівши самому собі на запитання: що таке людина? хто я такий у цьому світі? — можна успішно розв'язувати конкретні життєві проблеми (здобувати освіту, створю-' вати родину, дбати про матеріальний добробут тощо);

5) універсалізм — намагання виявити найзагальніші закономір­ності у житті природи і суспільства. Попри все мінливе розмаїття ре­чей і процесів, філософія шукає в навколишньому світі єдину, стійку першооснову;

б) критичність і рефлективність. Філософському мис-леннювластива вимога не приймати беззастережно жод-

ної готової думки, жодної традиції. Філософія сумнівається і в тому, що на рівні здорового глузду видається чимось беззаперечним. Але ця критичність —.не самоціль філософії, не прагнення зруйнувати встановлений порядок речей; вона є початковим моментом рефлек­сії — вдумливого пошуку ясних і точних підвалин, на яких можна будувати світогляд. За приклад може служити відомий вислів фран­цузького філософа XVII ст. Р. Декарта: «Мислю — отже, існую». І справді, навіть якщо ми уявимо, що нас більше не існує, то за мить зіштовхнемось із парадоксом: наше уявлення себе-неіснуючого таки існує — у конкретний момент нашого мислення.

Поняття філософії слід відрізняти від поняття філософування. Його запропонував знаменитий німецький філософ XX ст. М. Гай-деґґер. Він сформулював своє розуміння філософування так:

1) філософування — це фундаментальний спосіб людського буття, який із різним ступенем інтенсивності супроводжує людину впродовж усього її життя;

2) філософування полягає у глибоко особисті с них міркуваннях людини про унікальність і неповторність власної присутності у світі.

Філософування спричинене ситуацією «закинутості» людини у світ та її «скінченності» (смертності). Дійсно, людина спершу народжується, а тільки потім починає усвідомлювати своє існування. Природно, що в неї виникають запитання: навіщо я існую в цьому світі? навіщо мені цей світ? У пошуках відповідей людина приходить до усвідомлення межі свого буття, своєї смертності. Таким чином, людина не за власним бажанням приходить у світ і не зі своєї волі його покидає. Що ж їй залишається? Тільки час між народженням і смертю, упродовж якого вона и віддається філософуванню.

Взаємозв'язок між філософією та філософуванням: філосо­фування як різновид духовної діяльності і спричинило врешті-решт появу професійної філософії, покликаної допомагати людині у сен-сожиттєвих пошуках.

2. Хоча філософські проблеми характеризуються всезагальністю та все-охопністю, з часом усе ж таки виникла потреба виокремити кілька сфер філософського дослідження. Таким чином виникли окремі філософські дисципліни. Процес формування філософських дисциплін розпочався ще за античних часів (у Давній Греції його ініціював Арістотель) і триває до наших днів.

Однак відбувається не тільки поява нових галузей філософського знання, а й повсякчасні зміни його структури. Одні дисципліни висува­ються на перший план, інші відходять на задній. У давнину більш за все . цікавилися світом у цілому, його походженням; у Середні віки — Богом; у Новий час — природою; з XIX ст. переважають дослідження людського суспільства і самої людини.

Основні філософські дисципліни:

— онтологія, яка досліджує світ у цілому та його буття. На ранніх етапах існування філософії, коли ще не було достеменних наукових знаньпро світ, онтологія уявлялась як метафізика — вчення про іде­альні, надчуттєві основи буття. Згодом набула поширення натурфілосо­фія — філософія природи;

— гносеологія (епістемологія) — розділ філософії, який вивчає шля­хи, можливості, способи та результати процесу пізнання;

— етика — вчення про мораль; — естетика — вчення про красу;

— аксіологія — вчення про цінності;

— соціальна філософія та філософія історії— розділи філософії, які вивчають людське Суспільство, його устрій, основні закони історичного розвитку, місце і роль людини в суспільстві;

— логіка — розділ філософії, який досліджує структури і форми правильного мислення;

— філософська антропологія — вчення про людину;

— історія філософії, яка простежує шлях виникнення, становлення та функціонування самої філософії, встановлює ЇЇ основні тенденції.

Філософія — це форма суспільної свідомості, різновид духовної діяль­ності, яка виконує вкрай важливі для людини та суспільства функції.

Основні функції філософії

Світоглядна функція. Філософія допомагає людині шукати сенс жит­тя. Щоправда, від філософії не варто чекати остаточних відповідей на запитання: для чого я живу? — адже у філософії важливим і є не стільки кінцевий результат, скільки сам процес пошуку. Однак людина не може жити без усвідомлення бодай якогось сенсу — інакше її чекає «сенсожиттєвий вакуум», який вона заповнюва­тиме штучним шляхом — пияцтвом, наркоманією, суспільно небезпечною поведінкою.

Уважається, що філософія покликана сприяти пробудженню твор­чого, конструктивного осмислення людиною самої себе. Дехто нази­ває таке філософське прозріння «потрясінням свідомості». Потрясін­ня — пролог до пробудження духу, до самостійного і відповідального

Філософія не готує однозначної відповіді для всіх, вона продукує багато смислів, і ця множинність (плюральність) створює для людини можливості вибору. Таким чином, за допомогою філософії кожен може Швидше адаптуватися до життєвих обставин, які в нашому складному світі змінюються з карколомною швидкістю.

Методологічна функція. Філософія моделює основні напрями і принципи пізнання світу. Принципи філософії не є настільки точними, як закони науки, однак саме філософія встановлює ті межі, в яких роз­вивається наука. Філософія ж підсумовує результати діяльності науки, вписує їх у загальну картину світу.

Аксіологічна функція. Філософія обґрунтовує всі л цінності, високі гуманістичні ідеали, що їх людство виробило, а точніше — вистраждало у складному процегі розв'язання проблем і протиріч минулого та сучас­ності. Тож, узагальнюючи практичний, інтелектуальний і духовний досвід людства, філософія, як справжня мудрість поколінь, з одного боку, за­стерігає («не переступайте межі загальнолюдських цінностей, бо це шлях у нікуди»), а з іншого — пропонує («спирайтеся на нагромаджуваний віками світоглядний, пізнавальний, методологічний та інший арсенал, збагачуйте його, щоб гідно відповісти на виклики сьогодення»).

У добу загострення глобальних проблем філософія покликана про­аналізувати допустимі межі «інструментального» ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку сучасної цивілізації. Нині, на межі тисячоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, запобігання глобальній катастрофі людства. Сьогодні філософія не може абстрагуватися від небезпеки апокаліпсису, кінця світу, вона повинна служити збереженню життя на Землі.

3. Специфіка філософії яскравіше виявляє себе через зіставлення зі світоглядом, наукою та релігією. Філософія та світогляд

Світогляд — це сукупність наявних у кожної людини широких уявлень про себе та світ, у якому вона живе.

Між філософією та світоглядом є дві суттєві різниці:

— філософія теоретична, а світогляд покликаний керувати практичною поведінкою людини;

— філософіяуніверсальна, а світогляд — справа суто індивідуальна. Певний світогляд має кожна людина, але при цьому далеко не кожна є філософом.

Утім, можна сказати і так, що філософія є особливим — теоретич­ним — типом світогляду, який спромігся піднестися від особистих проблем до всезагальності погляду на проблеми людства в цілому.

Філософія та наука

Подібність філософії та науки — в їх універсалізмі: наука теж прагне охопити теоріями та законами всю різноманітність природних та суспіль­них явищ.

У давнину — на перших етапах розвитку абстрактних уявлень про світ — філософія і елементи наукових знань становили одне ціле (така єдність зветься синкретизмом). У наші дні філософія і наука існують ок­ремо, і це дозволяє визначити між ними такі відмінності:

— філософія не займається безпосередньо відкриттям законів, а сприяє їх відкриттю, обґрунтовує і узагальнює їх;

— філософські концепції, закони, теорії не претендують на таку загаль­нозначущість та універсальність, як висновки точних та природничих наук;

— наука прагне бути об'єктивною, тобто намагається розкрити при­роду такою, якою вона є безвідносно до суб'єкта дослідника; філософія ж тією чи іншою мірою суб'єктивна, оскільки неможлива без емоційно забарвленого, особистісного компонента — самого філософа.

Філософія та релігія

Спільним для філософії та релігії є пошук першооснови світу. Длярелігії таким абсолютним началом є Бог. Філософія не може однозначно відповісти на це питання, хоча різні мислителі пропонували свої варіанти відповіді. Філософія ненастанно перебуває у пошуку: річ у тім, що вона не може собі дозволити приймати щось на віру, як це робить релігія. Філософія, як

пам'ятаємо, завжди критична, вона спирається на інтелект, тоді як основою релігії є віра — прийняття Істини (чи то пак Божественного Одкровення) без жодних раціональних підстав. Простіше кажучи, філософія — справа розуму, релігія — справа віри.

Співвідношення між філософією, релігією та наукою змінювалися з різними культурними епохами в історії людської цивілізації.

У первісному суспільстві провідною формою духовної діяльності людини поставала релігія. Філософія виникає через тисячі років потому, причім одним з джерел філософії є саме релігійні міфи про походження світу та людини.

Античність. На ранніх етапах філософія, як уже зазначалося, містила в собі зародки всіх наук. На підґрунті цих знань філософія була покликана запропонувати людини гармонійний спосіб співіснування з навколишнім світом, іншими людьми, а також із самою собою.

Початок розмежування між філософією і наукою пов'язують з ім'ям великого давньогрецького мислителя Арістотеля. Це розділення відбуло­ся за двома критеріями: предметом і методом. Конкретні науки почали освоювати свій предмет —> окремі сфери природного і суспільного життя, виробляти дослідницькі та математичні методи їх вивчення. Філософія ж бачила своїм предметом створення цілісного образу світу звичним для неї методом абстрактних умовиводів.

Середні віки. У Середньовіччі головне місце в духовному житті суспіль­ства посідала релігія. Філософії було відведено місце «служниці теології», покликаної раціонально трактувати і доводити релігійні істини. Іще нижче на драбині перебували конкретні науки та мистецтва.

Новий час. Розвиток суспільства,в Новий час був позначений числен­ними науковими відкриттями. Наука проголосила свою першість зі сло­вами: «Фізику, бійся метафізики!» (маючи на увазі філософські спекуля­ції). Тривала подальша спеціалізація окремих наук (спершу природничих, а з XIX ст. і гуманітарних). Розпочалася секуляризація — релігія витиска­лася з усіх сфер суспільного життя.

Сучасність. У сучасному світі утверджується модель співпраці між філософією, наукою та релігією. Людство дійшло висновку, що всі три царини однаково потрібні йому для задоволення різних духовних потреб. Доказом цього є поширення синтетичних утворень: релігійної філософії, філософії науки, філософії релігії тощо.

Можна погодитися із британським мислителем XX ст. Б. Расселом утому, що «філософія — це нічийна земля між наукою та релігією». Справ­ді, філософія містить у собі риси як науки, так і релігії, але завжди зали­шається самодостатньою, унікальною сферою духовної діяльності людини.

4. Історико-філософський процес — процес розвитку філософської думки від давнини до сучасності:

Прогрес філософських знань здебільшого відбувався не у вигля­ді появи відокремлених у просторі та часі вчень великих мислите­лів — він був результатом поєднання певних тенденцій.

Основними ланками історико-філософського процесу є:

1) учення певного мислителя з тієї чи іншої проблеми; .

2) система певного мислителя — сукупність принципів, якими пояснюються і людина, і суспільство, і природа;

3) філософська школа, яка об'єднує філософів навколо певної системи;

4) течія та напрям — сукупність схожих підходів до розв'язання принципових філософських питань.

Автором класичного підходу до сутності історико-філософського процесу є німецький філософ XIX ст. Ґ. Геґель:

— уся історія філософії є послідовним наближенням до пізнання-Абсолюту — найвищої першооснови всього існуючого;

— кожна наступна філософська система (школа, течія, напрям) «знімає» попередні: приходячи їм на зміну, позбавляє їх актуальності, хоча й зберігає окремі найважливіші їх елементи;

— у кожен момент свого розвитку філософія орієнтована на розв'язання найбільш пекучих для свого часу суспільних проблем.

Основні принципи сучасного підходу до історико-філософського процесу:

— плюралістичність, себто множинність філософських систем є невіддільною властивістю філософії, оскільки дібрати загальновиз­наний, правильний для всіх спосіб розв'язання філософських завдань просто неможливо;

— особистісний ракурс: особисті роздуми окремої людини над унікальністю і сенсом своєї присутності у світі (філософування) стають важливішими, ніжякісь спеціальні дослідження професій­ні них філософів у навчальних закладах або науково-дослідних установах;

— немає єдиної магістральної лінії розвитку філософії — її роз­виток відбувається шляхом взаємозбагачення різних національних філософій;

— що ближче до сучасності, то помітнішим стає подрібнення, змен­шення масштабу філософських проблем.

У II половині XX ст. узагалі почалися були розмови про ситуацію «кінця філософії», або, навіть її «смерті». Однак доречніше казати про радикальну видозміну філософії порівняно з її традиційним, устале­ним виглядом.

У XIX ст. вважалося, що весь розвиток філософської думки зосе­реджується навколо «основного питання філософії». Це питання мало два аспекти.

1. Як співвідносяться буття та свідомість — що є первинним? Ті мислителі (Платон, Геґель), які вважали, що первинним є духовне

начало, свідомість, дістали назву ідеалістів. Тих, хто відстоював дум­ку про первинність матеріального начала (Демокріт, Гольбах, Маркс), називали матеріалістами.'

2. Чи є світ пізнаваним?

Гносеологічні оптимісти відповідають на це запитання ствердно: вони вірять, що світ можна пізнати, хоча б у загальних принципах. На •противагу їм, агностики та скептики висувають сумніви у можливості достовірного пізнання, світу.

На сучасному етапі «основне питання філософії» почасти втратило актуальність, оскільки сучасні науково-філософські дані засвідчують неможливість однобічного, єдиного підходу до будь-яких проблем. Уважається, що сьогодні «основне питання філософії» — справа сві­тогляду кожної окремої людини. Власне, з моменту свого виникнення ідо нашого часу філософія є нічим іншим, як узагальненими роздумами людини про саму себе.

5. Є точка зору, що філософія явилась нашим далеким предкам як^; своєрідне диво. Можливо, людям давньої епохи, з огляду на тогочас­ний рівень мислення, знання про світ і справді уявлялося як священне і надприродне.

Проте з сучасної точки зору доречно казати, що виникнення філосо­фії було закономірним явищем і мало низку передумов.

Духовні передумови: зростання рівня розвитку людини, насампе­ред рівня її мислення.

Політичні передумови: встановлення більш демократичного су­спільного устрою, що дозволив людині усвідомити себе як особистість (ідеться зокрема про Стародавню Грецію).

Соціально-економічні передумови:

— відділення розумової праці від фізичної, поява вільного часу для філософських роздумів;

— класова боротьба і поява нових суспільних сил, що протистояли тим верствам населення, які обґрунтовували своє привілейоване соціаль­не становище походженням від богів або героїв.

Чому виникає філософія ?

Тому що людське мислення і культура підноситься на вищий щабель.

Навіщо виникає філософія?

Нове суспільство потребує нової картини світу, і філософія виникає, щоб задовольнити цю потребу.

З чого виникає філософія?

Найчастіше кажуть, що філософія виникає на основі міфології та зачатків наук. Згідно з деякими підрахунками, 90% усіх міфів за змістом були пов'язані з релігією, розкривали ті чи інші релігійні уявлення, і лише 10% пояснювали походження тих чи інших явищ у природний спосіб.

Як виникає філософія?

Філософія виникає як своєрідне «розчаклування світу». На зміну конкретно-чуттєвому сприйняттю світу приходить абстрактно-логічне мислення. Надприродні пояснення заміщуються пошуком природних причин явищ та подій. Замість художніх образів починають застосову­вати абстрактні пояснення. Місце голослівних категоричних тверджень чи простих описів заступають теоретичні міркування.про першооснову усього існуючого, при цьому необхідною стає аргументація, і доведення авторської точки зору. Коли виникає філософія? Антична філософія, яку більшість дослідників розглядають як пра-матір усієї європейської філософії, виникла приблизно у середині І ти-, сячоліття до н. е. Перша відома нам давньогрецька філософська школа утворилася в місті'Мілеті у VI ст; до н. е.. Те, що існувало раніше, прийнято називати протофілософією або передфілософією.

Де виникає філософія?

Хоча ми, говорячи про початки філософії, звикли згадувати передусім Давню Грецію, в той самий час — у IV ст. до н. е. — видатні філософські вчення з'явилися й у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.

Наслідки виникнення філософії без перебільшення доленосні. Ні­мецький філософ XX ст. Е. Гуссерль вважав, що разом із філософією народжується «європейське людство». Адже філософія утверджує наяв­ність вищого начала, Ідеалу, задля досягнення якого треба повсякчасно самовдосконалюватися. Таким чином, філософська картина світу стиму­лювала матеріальний і духовний прогрес.

Оскільки західна й східна культурні традиції суттєво різняться між собою, доречно казати про різницю між західним і східним способами філософування. "

Особливості східного способу філософування:

— внутрішньому світові людини віддається перевага над світом зовнішнім. Навіть так: зовнішній світ (світ матеріальних об'єктів) часто розглядається як «несправжній», як ілюзія людської свідомості;

— серед розділів філософського знання більший розвиток здобува­ють етика і соціальна філософія;

— філософ може працювати, перебувати на державній службі (Кон-фуцій), заняття філософією не є джерелом його прибутків.

Особливості західного способу філософування:

— зовнішньому світові віддається перевага над внутрішнім світом людини, а сама людина часто розглядається як інструмент, покликаний свідчити про гармонію і досконалість Усесвіту;

— серед розділів філософського знання домінують онтологія і гно­сеологія;

— філософ — унікальна людина, яка володіє справжнім знанням про світ. Філософ має право наставляти інших людей на шлях істини і може брати за це гроші.