Текст як лінгвістичне поняття

У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальною одиницею спілкування є усне або писемне висловлювання — текст, який становить найвищий рівень (ярус) мовної системи. Характерними ознаками тексту є цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність.

Текстом може бути одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Такими є заклики (Охороняйте рідну природу!), прислів’я (Що посієш, те й пожнеш), крилаті вислови (У всякого своя доля і свій шлях широкий). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв’язки. Переважно ж текст буває значним за обсягом і складним за змістом, і тоді він може членуватися на більші структурно-семантичні одиниці, ніж речення. Вони складаються з кількох простих чи складних речень різної будови, об’єднаних в одне смислове ціле. Такі одиниці називаються надфразними єдностями.

Частини тексту (речення і надфразні єдності) пов’язуються між собою за допомогою засобів міжфразового зв’язку. Найважливішими з них є: 1) особові займенники третьої особи та вказівні той, цей, які вказують на зміст попереднього речення; 2) синонімічні назви до вжитих у попередніх реченнях слів; 3) єдність видових та часових форм дієслів-присудків у сполучуваних реченнях; 4) обставинні слова, найчастіше зі значенням місця і часу.

У тексті можна виділити три логічні частини: зачин, основна частина (розгортання думки) і кінцівка (висновок).

Зачин — це початок тексту, в якому найчастіше стисло визначається тема висловлювання. Основна частина — це найпоширеніша частина тексту, в якій розкривається весь зміст висловлювання. Кінцівка — своєрідний висновок з усього сказаного.

Тексти бувають усними і писемними. За типом мовлення вони поділяються на тексти-розповіді, описи і роздуми (міркування).

Текст-розповідь подає інформацію про явища, події, вчинки людей. Для такого типу мовлення характерною особливістю є видо-часова належність повідомлюваного. Розповідь є основним елементом прозового художнього твору.

Опис — це своєрідний текст, у якому послідовно подаються ознаки, характерні особливості зображуваного предмета, явища, людини.

Текст-роздум (або міркування) подає інформацію обов’язково з обґрунтуванням, розкриттям причинно-наслідкових зв’язків. Часто в зачині тексту ставиться питання, на яке далі в логічній послідовності, доказово подається відповідь. Такі тексти найчастіше бувають науковими, науково-популярними та публіцистичними.

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовні, ділові, наукові, публіцистичні, художні.

Розмовний стиль застосовується в повсякденному житті під час безпосереднього спілкування двох або кількох осіб. Основною формою реалізації розмовного стилю є усна. Тому важливу роль тут відіграють міміка, жести і різні види інтонації, якою підкреслюється емоційність висловлювання, оцінне ставлення того, хто говорить, до предмета мовлення чи співрозмовника.

Вибір слів у цьому стилі широкий: часто використовуються слова, які знаходяться нижче рівня літературної норми. Зразки розмовного стилю можна зустріти в художніх творах, у яких автор прагне показати типові ситуації дійових осіб або типові образи.

Науковий стиль застосовується в наукових працях, дослідженнях. Характерними властивостями цього стилю є точність, логічність, стислість, доказовість. Лексична точність насамперед виявляється в термінології. Для цього стилю не характерна емоційність. Науковий стиль вимагає добору відповідних синтаксичних конструкцій: чіткої будови речень, переважно ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами.

Розрізняють науковий і науково-популярний стилі. Останній властивий працям, у яких висвітлюються наукові питання з конкретної галузі науки, розраховані на широкі маси народу. У науково-популярних текстах менше наукової термінології, даються пояснення, наводяться приклади. У науково-популярному стилі написані, наприклад, шкільні підручники.

Офіційно-діловий стиль необхідний для налагодження ділового спілкування між адміністративними установами, підприємствами, органами влади, культури, освіти тощо як усередині країни, так і за її межами. Основне призначення цього стилю — інформування, домовленість, констатація, облік фактів, подій тощо. Цей стиль характеризується конкретністю інформації. Форма вираження інформації, як правило, має характер штампа, стандарту, одноманітності (багато ділових паперів має обов’язкову, характерну тільки для певного документа, термінологію).

До офіційно-ділового стилю належать також усні оголошення, повідомлення.

Публіцистичний стиль займає проміжне місце між науковим і художнім стилями. Основним його призначенням є вплив на слухача або читача, а також надання агітаційної інформації політичного, адміністративного чи господарського характеру. Особливістю текстів цього стилю є логічність, доказовість, наукове обґрунтування або обґрунтування фактами. Публіцистичний стиль подібний до наукового точністю висловлення, чіткістю думок, наявністю наукової термінології. З художнім стилем його зближує наявність у тексті авторської оцінки фактів, явищ, подій тощо, використання емоційної та експресивної лексики.

Художній стиль виконує естетичну функцію. Мова цього стилю є засобом передачі образної інформації і водночас засобом впливу на емоції слухача або читача. У художніх текстах найповніше виявляється естетичний бік мовних засобів. Художній стиль широко представлений творами художньої літератури в найрізноманітніших жанрах.