2. Значення казки у розвитку словесної творчості
Казкам притаманна насамперед народність. Реальне й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка красою українського народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. У казках споконвіку народ передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, щасливого життя. У них, як у дзеркалі, відбито психологію та світогляд народу, морально-етичні й естетичні принципи.
Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка в доступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життя українського народу. Це оспівані в казках українські богатирі Котигорошко, Іван-мужичий син, Ілля Муромець та Соловей-розбійник, Іван Побивай, Козак Мамалига, Кирило Кожум'яка. Існує багато різних варіантів казок про одну й ту саму історичну подію, проте суть їх залишається незмінною. Наприклад, казковий герой Кирило Кожум'яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського. Протягом тисячоліття народ видозмінював, опоетизовував історію, але ім'я та славу героя залишив незмінною.
У казках акумулюється, збирається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу, який вчить дітей і є скарбом народної дидактики.
У казках завжди наявні елементи фантастики, вигадки. Це могутні змії, відьми, Баба-яга, різні диво-предмети.
Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення, активізує дитячу фантазію. Слухаючи казки, які розповідають дітям дорослі, діти й самі прагнуть складати казки.
Казки впливають на естетичне виховання дітей, особливо якщо вони розповідаються в незвичній, казковій обстановці, в чарівній кімнаті казок.
Українські народні казки задовольняють основні потреби дітей дошкільного віку у самостійності та активності, спонукають їх внутрішньо співчувати казковим героям.
Народна казка виховує у дитини нові уявлення про людей, предмети, явища навколишнього світу і найголовніше – нове емоційне ставлення до них. В. Сухомлинський дійшов висновку: «Казки виховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу».
Маленький слухач казки втручається в хід події, перериває читання, сміється і плаче, часто передбачає розв’язку, вимагаючи її здійснення.
Дитина 3-х років, ще недостатньо усвідомлюючи це, «допомагає» персонажам. Наприклад, підбадьорює дівчинку-героїню казки Л.М. Толстого «Три ведмеді». Затуливши пальчиком зображення ведмедів, вимовляє: «Ти не бійся!», а побачивши на екрані телевізора початок демонстрації народної казки «Вовк і семеро козенят», вона ледве не плачучи, просить попередити козенят про те, що вовк їх підслуховує.
Розкриття чарівної суті казки сприяє й уміле її читання (інтонація, паузи, виділення голосом найбільш істотних моментів).
Подібного до театрального видовища, казка розгортає, показує і завершує перед слухачами дії, вводить їх у конфлікт між героями шляхом різкої поляризації їхніх відносин.
Слухання казки у поєднанні з творчими іграми має важливе значення у формуванні внутрішньої психічної активності – уміння діяти подумки, в уявних обставинах, без чого неможлива жодна творча діяльність.
Важливу роль у розвитку дитини відіграє повторне слухання одних і тих самих казок. У цьому випадку дитина починає співпереживати героєві вже заздалегідь.