2. Світове господарство та міжнародний рух факторів виробництва

Розвиток світового ринку товарів призвів до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування, характерною рисою якого можна рахувати переміщення вже не тільки товарів, а й факторів їх виробництва, перед усім капіталу та робочої сили. Таким чином, категорія світового господарства торкається не тільки сфери обігу, а й сфери виробництва. Дамо визначення терміну “світове господарство”.

Світове господарство – це глобальний економічний організм, сукупність національних економік, які тісно пов’язані між собою, залежать одна від одної та підпорядковані об’єктивним законам ринкової економіки. Ознакою світового господарства в порівнянні зі світовим ринком не тільки, а мабуть і не стільки міжнародних рух товарів, скільки міжнародних рух факторів виробництва, таких як труд, капітал, технологія.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

1. Переміщення факторів виробництва шляхом ввозу-вивозу капіталу, робітничої сили та технології.

2. Розвиток міжнародних форм виробництва, коли продукція однієї фірми виробляється на підприємствах, розташованих в різних країнах, на сам перед у рамках транснаціональних корпорацій.

3. Міждержавний підхід до формування економічної політики на базі двосторонніх та багатосторонніх угод, які спрямовані на підтримку міжнародного руху товарів та факторів виробництва.

4. Наявність міждержавних об’єднань, наддержавних інститутів, які регулюють міжнародний рух товарів та факторів виробництва.

5. Значне посилення орієнтації держав на міжнародне співробітництво та формування економіки відкритого типу.

Світове господарство, таким чином, включає не тільки міжнародну торгівлю, а й вивіз капіталу, міграцію робочої сили, торгівлю технологією, а також міжнародні підприємства, які виникли на цій основі.

Регулюється світове господарство за допомогою мір, національної політики і на основі міжнародних угод. Розвиток міжнародних відносин призвів до формування інститутів міжнародного регулювання. У межах світового господарства економіка окремої країни стає все більш відкритою та більшою мірою орієнтується на міжнародне економічне співробітництво.

Характерною рисою світового господарства є міжнародний рух не тільки товарів, а саме факторів виробництва (капіталу, робітничої сили, технології). Практично всі фактори виробництва можна рахувати мобільними з точки зору міжнародного господарства, тому що вони можуть переміщуватися із країни в країну. Ступінь мобільності залежить від функціонального типу, до якого відноситься кожний конкретний фактор. Поняття світового господарства треба відокремлювати від поняття міжнародної економіки. Розглянемо в чому ж різниця.

3. Міжнародна економіка та її структура

Сучасне світове господарство є результатом еволюції виробничих сил, їх інтернаціоналізації. За відносно малий час свого існування світове господарство значно змінилося. Воно перетворилося у складну економічну систему, в якій відбувається відтворення сукупного суспільного продукту на нашій планеті. Його суб’єктами постають національні господарства, яким притаманні взаємодія, співробітництво та протистояння, а також транснаціональні корпорації.

Сучасна ринкова економіка надбала нової якості та стала міжнародною. Ознаками міжнародної економіки вважають:

1. Розвинена сфера міжнародного обліку товарами на базі міжнародної торгівлі.

2. Розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, перед усім у формі ввозу-вивозу капіталу, робітничої сили та технології.

3. Наявність міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, на сам перед у рамках транснаціональних корпорацій.

4. Самостійна міжнародна фінансова сфера, яка не пов’язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів, факторів виробництва.

5. Система міжнаціональних, національних, міждержавних та недержавних механізмів міжнародного регулювання, спрямованого на забезпечення збалансованості та стабільності економічного розвитку.

6. Спрямованість економічної політики країн на принципи відкритої економіки.

Міжнародна економіка – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарських суб’єктів різної державної належності щодо міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва, фінансування та формування міжнародної економічної політики

Вивчення структури міжнародної економіки передбачає розглядання груп країн, які побудовані на основі використання певних ознак. Виділенням груп країн займаються міжнародні організації, які займаються крім інших питань, збором, аналізом інформації про країни, які входять до їх складу.

Найбільш повне уявлення щодо груп країн в міжнародній економіці дають такі міжнародні організації, як ООН, МВФ, Світовий банк.

В рамках міжнародної економіки країни поділяються на три великі групи – це індустріальні країни; країни, що розвиваються; країни з перехідною економікою.

Індустріальні країни – це 24 промислово розвинені країни, такі як Австрія, Австралія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сан-Маріно, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія (IMF. World economic Outlook – 1995.- жовт.). Серед індустріальних країн найбільш істотне значення грають країни “сімки”, які забезпечують 47% світового ВНП та 15% міжнародної торгівлі.

Країни, що розвиваються – це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Враховуючи велику різноманітність країн, що розвиваються в міжнародній економіці їх поділяють за географічною ознакою, а також по іншим критеріям. В Африці – 50 країн, Азії – 30 (у тому числі нові індустріальні країни – Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань), Близький Схід та Європа – 18, Країни Центральної та Латинської Америки – 34.

Країни з перехідною економікою – 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР.

Іншою ознакою класифікації є класифікація щодо рівня доходів. Для цього використовують показник – ВНП на душу населення.

При класифікації країн за цією ознакою виділяють:

1. Країни з високим рівнем доходу – це 44 країни, в яких ВНП на душу населення складає більш ніж 8995 $ (1994р.).

2. Країни. що мають дохід вище середнього рівня - 35 країн, в яких ВНП на душу населення знаходиться у межах 2896 – 8995 $.

3. Країни, що мають доходи нижче середнього рівня – 66 країн (726-2895 $).

4. Країни з низьким рівнем доходів – 64 країни (ВНП на душу населення менш ніж 725 $).