- •Тема 1. Теоретичні основи курсу міжнародної економіки
- •Тема 2. Міжнародний розподіл факторів виробництва
- •Тема 5. Міжнародний рух робітничої сили, форми, методи регулювання та тенденції розвитку
- •2. Теоретичні школи економічної думки та їх використання в міжнародній економіці
- •3. Поняття сукупного попиту та сукупної пропозиції
- •Тема 2. Міжнародний розподіл факторів виробництва
- •3. Міжнародний розподіл факторів виробництва
- •2. Світове господарство та міжнародний рух факторів виробництва
- •3. Міжнародна економіка та її структура
- •4. Характер та тенденції розвитку міжнародних економічних відносин
- •2. Тенденції розвитку міжнародної торгівлі.
- •Методи регулювання міжнародної торгівлі
- •Тема 5. Міжнародний рух робітничої сили, методи регулювання та тенденції розвитку
- •2. Характеристика основних потоків трудової міграції
- •3. Державне регулювання процесів міжнародної трудової міграції
- •Тема 6. Міжнародний рух капіталу та його місце в міжнародній економіці
- •Поняття міжнародного розподілу і руху капіталу
- •Поняття прямих та портфельних інвестицій
- •3. Міжнародні корпорації та їх роль у міжнародному русі капіталу
- •1. Поняття міжнародного розподілу і рух капіталу
- •2. Поняття прямих та портфельних інвестицій
- •Міжнародні корпорації та їх роль у міжнародному русі капіталу
- •Тема 7. Міжнародний рух технології, нтп в міжнародному економічному просторі
- •1. Технологія як фактор виробництва та значення її міжнародного переміщення
- •2. Нтп та його значення для розвитку міжнародної торгівлі
- •3. Механізм міжнародного передавання технології
- •1. Технологія як фактор виробництва та значення її міжнародного переміщення
- •3. Механізм міжнародного передавання технології
- •Тема 8. Міжнародна економічна інтеграція
- •Передумови та цілі розвитку інтеграційних процесів
- •Типи інтеграційних об’єднань
- •3. Принципи оцінки інтеграції
- •Тема 9. Світова валютна система та міжнародний кредит
- •Поняття міжнародної валютної системи
- •Еволюція міжнародних валютних відносин
- •Європейська валютна система
- •Міжнародний кредитно-фінансовий ринок
- •Тема 10. Сша та їх місце в системі світового господарства
- •Основні фактори розвитку сша в історичному контексті
- •Етапи післявоєнного розвитку сша
- •3. Основні риси американської економіки.
- •Тема 11. Західна Європа в системі світового господарства
- •Загальна характеристика країн Західної Європи та особливості їх економічного розвитку
- •2. Етапи післявоєнного розвитку Західної Європи.
- •Тема 12. Особливості економічного розвитку Японії та її місце в системі світового господарства
- •1. Природно-історичні особливості економічного розвитку Японії
- •2. Розвиток Японії після другої світової війни
- •3. Особливості структури та організації галузей економіки
- •Тема 13. Країни, що розвиваються в міжнародній економіці
- •1. Загальна характеристика місця країн, що розвиваються у світовій економіці
- •Особливості ринку країн, що розвиваються
- •Тема 14. Україна в системі світового господарства: перспективи розвитку
- •1. Формування в Україні економіки ринкового типу
- •2. Зовнішньоекономічні зв’язки України з державами світу та напрямки їх майбутнього розвитку
- •Список використаної літератури
Тема 12. Особливості економічного розвитку Японії та її місце в системі світового господарства
Основні питання лекції
Природно-історичні особливості економічного розвитку економіки Японії.
Післявоєнний розвиток економіки Японії.
Особливості структури та організації галузей економіки.
1. Природно-історичні особливості економічного розвитку Японії
Ефективність японської економіки є особливим фактором світового господарства і має свої національні та історичні корені.
Японія займає не велику за розмірами територію (372 тис. км2), має обмежені природні ресурси і достатньо високу чисельність населення (127 млн. чол.). Японія – конституційна монархія, головою держави є імператор, а законодавчу владу здійснює двопалатний парламент.
З кінця 12 століття і до 1867 р. в державі панували феодальні відносини, державна влада знаходилася в руках сегунів (сегун – це військово феодальні правителі, при яких імператор не мав реальної влади). Початок розвитку капіталістичних відносин почався після революції 1867-1868 рр, коли до влади прийшов імператор Мутсу Хіто (династія Мейдзі). В загалі, 1868 р. називають – рік Поновлення Мейдзі та вважають початком періоду розвитку Японії як сучасної промислової країни.
В цей час при підтримці аристократії, торгових домів та армії імператору вдається здійснити незвичайно широку економічну конверсію. До Японії запрошують іноземних спеціалістів, одночасно молоді японці виїжджають за кордон вчитися західним технологіям. В Європі та США Японія закуповує залізні дороги, флот, індустріальне обладнання, тощо. Імпорт покривається за рахунок експорту, в основному чаю та шовку. Японія сама фінансує капіталовкладення, використовуючи кошти земельних податків, які сплачувалися державі. Ці податки майже 30 років складали 80 % всього оподаткування в державі.
Таким чином, економічний підйом фінансувався імператором та стимулювався адміністрацією, яка бере на себе ініціативу щодо будівництва заводів та підприємств. Після того, як робота підприємств набувала рентабельності, державна адміністрація продавала їх приватним підприємцям, а отримані кошти використовує для створення нових промислових підприємств.
Фінансову і монетарну базу економіки було закладено у 1882 р. з утворенням державного банку Японії. Витрати на військові арсенали, верфі, кораблі тощо утворювали підгрунтя для мілітаризації процесу економічного розвитку.
Особливою прикметою японського капіталізму була концентрація економічних потужностей у формі промислових синдикатів, відомих під назвою “дзайбацу”. Кожний синдикат складався з 20-30 великих фірм, зосереджених навколо потужного банку. Ці великі фірми були представниками всіх важливих промислових секторів економіки, так що кожна група могла мати у своєму складі судноплавну, сталеливарну, страхову компанії тощо. Ці синдикати були більшими за будь-яку з корпорацій США, а контролювались і управлялися вони кількома родинними династіями.
Іншою суттєвою рисою японського капіталізму рахуються особливості формування ринку робітничої сили. Наприкінці 19 століття Японія була країною з переважно сільським населенням, яке наймалося на промислові підприємства у відповідності з сезонними поливаннями робіт на селі. Підчас проведення сільськогосподарських робіт ті, хто працював на промислових підприємствах залишали виробництво та поверталися до своїх сімей в село.
У містах склалися дві групи трудових ресурсів:
кваліфіковані робітники, об’єднані в торгові доми; це була організована та підконтрольна керівництву частина трудових ресурсів;
некваліфіковані або низько кваліфіковані працівники, які групувалися навколо так званих босів. Боси домовлялися з підприємцями про умови роботи, отримували винагороду та самостійно розраховувалися з робітниками. Вони виконували роль посередника між працівниками фабрик та робітничою силою. Боси представляють, таки чином, специфічний тип капіталіста, що був хазяїном сукупної робітничої сили групи працівників, і завдяки цьому положенню він визначав доступ до цього специфічного товару і можливості його споживання представниками інших форм капіталу, переважно промислового.
Сезонні поливання та система найму робітничої сили через босів викликали до життя різні заохочення, які використовували промислові підприємства. Це – виплати за ритмічний вихід на роботу, за сумлінне ставлення до праці в цілому, використання резерву робітничої сили (родичів робітників), організація освітніх викладів при підприємстві, переведення з одного місця роботи на інше тощо. Ці особливості ринку робітничої сили зазнали дедальшого розвитку у післявоєнний період та відіграють значне місце і нині. Вони стали основою системи виробництва, яка існує зараз.