Тема 9. Світова валютна система та міжнародний кредит

Основні питання лекції

1. Поняття міжнародної валютної системи

2. Еволюція міжнародних валютних відносин

3. Європейська валютна система

4. Міжнародний кредитно-фінансовий ринок

1. Поняття міжнародної валютної системи

Характерною рисою сучасної міжнародної економіки, як вже визначалось раніше, є самостійна фінансова сфера, яка не пов’язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва. В її основі лежить міжнародна валютно-фінансова система, яка опосередкує зв’язки між окремими суб’єктами в міжнародній економіці.

У широкому розумінні міжнародна валютна система являє собою набір правил та законів, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. На практиці міжнародна валютна система повинна забезпечити сталий фундамент щодо довгострокового планування міжнародних економічних зв’язків та сприяти скороченню валютних обмежень та протекціоністських засобів зі сторони національних урядів. Під валютною системою, таким чином, розуміють державно-правову форму організації міжнародних валютних відносин. Тому можна виділити національну валютну систему та міжнародну.

Формування сталих відносин щодо купівлі-продажу валюти та їх юридичне закріплення історично призвели спочатку до створення національних валютних систем, а потім і світової валютної системи. Тому валютну систему можна розглядати з двох сторін: по-перше, вона постає об’єктивною реальністю, яка виникає з розвитком економічних зв’язків між країнами, по-друге, ця об’єктивна реальність закріплюється у правових нормах, інститутах, міжнародних угодах.

Таким чином, валютну систему можна визначити як сукупність економічних відносин, пов’язаних з функціюванням валюти, а також форм їх організації.

Існуюча міжнародна валютна система була сформована на базі міжнародного розподілу та кооперації праці у світовому господарстві та включає слідуючи складові елементи:

1. Визначений набір платіжних засобів (валюти, які вільно конвертуються, колективні міжнародні валюти).

2. Режим обміну валют, включаючи валютні курси і валютні паритети.

3. Умови щодо конвертації валют.

4. Механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обігу.

5. Режим міжнародних ринків валюти та золота.

6. Статус міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини.

7. Мережа міжнародних і національних банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахункові та кредитні операції, пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю.

Слід відмітити, що еволюція міжнародних валютних відносин у специфічній формі повторювала трансформацію внутрішнього грошового обігу різних країн світу.

2. Еволюція міжнародних валютних відносин

У процесі розвитку світової валютної системи виділяють три основні етапи.

Перший етап охоплює період з початку ХІХ століття і до Другої Світової війни). Майже на протязі усього ХІХ століття і першу половину ХХ століття головну роль в міжнародній валютній системі грало золото. Ера золотого стандарту почалася з 1821 р., коли Британська імперія зробила фунт стерлінгів ковертуємим у золото. Потім і США зробили теж саме і з американським доларом. Найбільшого розквіту у якості світових грошей золотий стандарт досяг у період з 1880 р. до 1914 р.

Основою формування цієї системи були національні валюти капіталістичних країн, взаємозв’язок яких здійснювався на базі золотомонетного, а потім золотозливкового стандарту. Золото приймалося як засіб розрахунків за вагою та при міжнародних розрахунках ввозилося чи вивозилося із країни. Ця модель міжнародної валютної системи отримала міждержавне оформлення на конференції в Парижі у 1867 р., коли золото була визначено єдиною формою світових грошей. золотий стандарт безумовно мав свої переваги і недоліки, які з розвитком світової економіки призвели до відповідних змін в валютній системі.

Другий етап розвитку міжнародної валютної системи (1944 - 1973 рр) пов’язано з рішеннями конференції в Бреттон-Вудсе в США в 1944 році. Бреттон-Вудська валютна система, ціль якої полягала в збереженні стабільності валютних курсів, пропонувала своєрідний метод фіксації валютних курсів. Паритетні курси обміну встановлювалися і обчислювалися в доларах США.

Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи:

збереження функцій світових грошей за золотом при одночасному використанні резервних валют національних грошових одениць;

обов’язок для країни резервної валюти її обміну на золото іноземним державним установам і центральним банкам по офіційному курсу;

взаємне прирівнювання та обмін валют.

Недоліком Бреттон-Вудської валютної системи рахують її неспроможність забезпечити довгострокову стабільність курсів обміну валют. За цих умов покріплення валют країн-членів МВФ могло бути тільки за рахунок ослаблення американського долару. При цьому уся система будувалася на презумпції непохитності долару, тому послаблення останнього визначало крах основ самої валютної системи.

Третій етап розвитку міжнародної валютної системи пов’язано з рішеннями Кінгстонської конференції країн-учасниць МВФ (Ямайка, 1978 р.), в яких були закріплені основні принципи сучасної валютно-фінансової системи:

країни можуть використовувати любу систему валютного курсу (мати фіксований курс, мати плаваючий курс, який встановлено в односторонньому або багатосторонньому порядку;

МВФ отримав повноваження здійснювати жорсткий нагляд за розвитком валютних курсів і угодами щодо їх прийняття;

відмінена офіційна ціна на золото та воно перестає грати роль офіційного платіжного засобу між МВФ та його членами;

створені спеціальні права запозичення (СДР) як додатковий резервний актив в міжнародній валютній системі.

Нині в СДР визначаються курси всіх валют країн, а її вартість визначається виходячи з корзини п’яти валют: долар США, німецька марка, японська єна, французький франк, англійський фунт стерлінгів.