2. Типи інтеграційних об’єднань

Економічна інтеграція має прояви у різних формах. Це і міждержавна інтеграція, і інтеграція на мікрорівні, головну частину якої становлять приватні зарубіжні інвестиції).

Розвиток інтеграційних процесів визначив слідуючи типи інтеграційних об’єднань.

1. Преференціальні торгівельні угоди. Це угоди між двома або групою країн, у відповідності з якими країни надають одна одній режим найбільшого сприяння (який санкціоновано ГАТТ/ВТО), але в кожній із країн лишаються свої національні митні тарифи.

2. Зони вільної торгівлі - це відміна дії будь-яких митних тарифів у самій зоні, але по відношенню до інших країн лишаються національні митні тарифи.

3. Митний союз - це узгоджена відміна групою країн національних митних тарифів щодо торгівлі між собою та введення загального митного тарифу щодо торгівлі з іншими країнами.

4. Спільний ринок. Країни, які входять до об’єднання, домовляються про вільний рух не тільки товарів та послуг, а й факторів виробництва - капіталу та робітничої сили. Зовнішні відносини регулюються на базі єдиного зовнішнього тарифу. Координація дії національних урядів, які входять до об’єднання, здійснюється на базі створених відповідних органів та організаційних структур.

5. Економічний союз. Таке об’єднання передбачає не тільки відміну бар’єрів щодо руху товарів, послуг та факторів виробництва, а й координацію макроекономічної політики та уніфікацію законодавства щодо основних сфер діяльності - бюджетної, грошової та валютної.

6. Політичні союзи. Це об’єднання вищого ступеню інтеграції, тому що передбачають окрім означеного вище передачу частини функцій національного уряду наддержавним органам та створення міжнародної конфедерації.

3. Принципи оцінки інтеграції

В економічно розвинених країнах інтеграційні процеси набили значних розмірів, про це свідчать такі всесвітньо відомі об’єднання як Європейський Союз (ЄС), Північно-Американська асоціація вільної торгівлі (НАФТА).

Європейський Союз (ЄС - це економічний союз), який має свою унікальну інституційну структуру. Уклавши низку договорів, держави-члени поступаються частиною суверенітету на користь незалежних інституцій, що репрезентують національні й спільні інтереси. Інституції доповнюють одна одну, і кожна з них вносить свою частку в процес ухвалення рішень. Основними інституціями ЄС постають:

Рада Європейського Союзу (складається з міністрів 15 держав-членів, відповідальних за ту ділянку політики, яка обговорюється на певному засіданні: зовнішні відносини, сільське господарство, промисловість, транспорт, охорона довкілля, тощо);

Європейська Рада (ця інституція постала із започаткованої 1974 року практики організації зустрічей глав урядів Співтовариства);

Європейський Парламент (має наглядову функцію, бере участь у законодавчому процесі);

Європейська Комісія (репрезентує інтереси Співтовариства й не одержує жодних інструкцій від будь-якої держави-члена, склад комісії затверджується голосуванням у Парламенті, забезпечує відповідне виконання ухвалених Радою постанов і директив).

Північно-Американська асоціація вільної торгівлі (НАФТА) - це зона вільної торгівлі для таких країн як США, Канади та Мексика.

Безумовно мають місце й процеси господарського зближення країн Азії, Африки, Латинської Америки. Регіональні угрупування цих країн у більшості випадків спрямовані на об’єднання сил щодо подолання економічної відсталості. Відміну тарифів щодо торгівлі між цими країнами можна розглядати як один із засобів індустріалізації та економічного розвитку. До таких угрупувань відносять - Митний союз Східно-Карибських держав (Антигуа і Барбуда, Домініка, Гренада, Монтсеррат, Сент-Китс і Невіс, Сент-Лусія, Сент-Вінсент і Гренадини), Андський спільний ринок (Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Вінісуела), Угода про вільну торгівлю країн АСЕАН (Бруней, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд) та інші.

Ефективність дії тих чи інших інтеграційних об’єднань може бути оцінена шляхом використання слідуючих критеріїв, які були пропоновані фахівцями Світового Банку та незалежними дослідниками на початку 90-х років ХХ століття:

регіональні торгівельні угоди повинні охоплювати усі галузі економіки;

перехідний період не повинен перевищувати 10 років і повинен включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремих галузях;

лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння (РНС) повинна передувати або супроводжувати створення любого інтеграційного угруповання, особливо у тому випадку, коли митні тарифи в країні дуже високі;

спільний митний тариф, який використовується в митному союзі, не повинен перевищувати самий низький тариф у відповідній галузі;

правила прийому нових членів в інтеграційне об’єднання повинні бути ліберальними і не спричиняти перешкод для поширення об’єднання;

розвиток інтеграції передбачає швидкий перехід до більш розвинених форм інтеграції, які забезпечують раціональне використання факторів виробництва;

після створення інтеграційного угрупування, слід відказатися від використання антидемпінгових правил у відношеннях між країнами угрупування.

Таким чином, етапами розвитку інтеграції постають преференціальна торгівельна угода, зони вільної торгівлі, митні союзи, спільний ринок, економічний та політичний союзи. Інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі, доповнюється свободою щодо переміщення факторів виробництва та завершується уніфікацією макроекономічної політики та створенням наддержавних органів управління.