58. Правові основи системи оподаткування в Україні

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, що встановлюють конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначають конкретні елементи податків.Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку.податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість. Розробляючи податкову політику та впроваджуючи її у життя, органи державної влади повинні базуватися також на методології оподаткування. Методологія оподаткування - це теоретичне, науково-практичне і концептуально-правове обґрунтування сутності поняття "податок" - одночасне дослідження податку як об'єктивної економічної категорії та конкретної форми правових взаємовідносин платників податків з державою. Органічним елементом методології оподаткування є сфера його методичного забезпечення. Методичні основи оподаткування - це вибір податкових форм й наповнення їх конкретним змістом, встановлення прав та обов'язків сторін податкових правовідносин. Створення методик оподаткування, які адекватно відображають стан економіки і політики є логічним завершенням методологічних досліджень податкових проблем у межах кожного етапу податкового реформування.

59.Правові засади організації фінансового контролю

Економічним змістом фінансового контролю є функція управління, що включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийнятих рішень та результатів їх виконання. Фінансовий контроль застосовується у сферах, у яких функціонують фінанси. Об'єктом фінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансово-кредитних інститутів тощо, які здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням та використанням фондів коштів.Головним завданням фінансового контролю є підтримання фінансової дисципліни та запобігання фінансовим правопорушенням. фінансовий контроль - цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, спрямована на додержання законності, фінансової дисципліни,мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави.Є такі основоположні принципи здійснення фінансового контролю: 1) законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів; 2) розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами; 4) достовірності фактичної інформації, додержання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, що відображає ця інформація; 8) ефективності, що передбачає, пристосованість системи контролю до фінансової діяльності суб'єктів господарювання і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог.

60.Правове регулювання безготівкових розрахунків в Україні Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи: - розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи; - розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо. Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги. Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: - внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту); - міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав). Принципи організації безготівкових розрахунків: 1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків. 2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів. 3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата. 4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів. У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків: -платіжними дорученнями; -платіжними вимогами-дорученнями; - чеками; - акредитивами; - векселями; - платіжними вимогами; - інкасовими дорученнями (розпорядженнями). Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ.

61.Правове регулювання списання та розстрочення податкового боргу.Розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені.Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається КМУ.Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу; стосовно місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади.Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором.Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби.Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном "безнадійний" розуміється: податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута; податковий борг фізичної особи, яка: визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;У разі якщо фізична особа, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з’являється або якщо фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку з дотриманням строків позовної давності починаючи з дня відновлення такого податкового боргу. Органи державної податкової служби щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом державної податкової служби.

62.Стадії бюджетного процесу. Процесуальні строки в бюджетному праві України.

Складання державного бюджету.Повноваженням щодо складання проекту Державного бюджету наділені головні розпорядники бюджетних коштів,ВРУ, Міністерство фінансів, НБУ, КМУ. Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів та несуть відповідальність про своєчасність та достовірність. Національний банк України подає Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України: до 15 березня року, що передує плановому, - прогнозні монетарні показники на наступний рік; до 1 квітня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету; до 1 вересня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу наступного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України. Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються: пояснювальна записка: інформацію про економічне становище держави; оцінку надходжень бюджету; інформацію щодо врахування Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; інформацію щодо обсягів державного боргу. Розгляд та затвердження Державного бюджету України як стадія бюджетного процесу Друга стадія відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України подає Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом закону про Державний бюджет України.Виконання Державного бюджету України, як одна з основних стадій бюджетного процесу. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України.При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету. Стадіями виконання бюджету за видатками та кредитуванням є: встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів; затвердження кошторису; взяття бюджетних зобов'язань; Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішень по ньому. Звітність про виконання Державного бюджету України включає фінансову та бюджетну звітність. Форми фінансової і бюджетної звітності та порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України. Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державною казначейською службою України. Державна казначейська служба України забезпечує достовірність інформації про виконання Державного бюджету України. Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною. Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує та подає Верховній Раді України висновки про використання коштів Державного бюджету України з оцінкою ефективності такого використання. Розгляд у Верховній Раді України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України здійснюється за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.