38.Правове регулювання видатків бюджетів. Особливості правовідносин у галузі видатків державного бюджету.

Згідно із Законом України «Про бюджетну систему України» бюджет - це план утворення та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади України.Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року.Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів.Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб.Державні видатки - це врегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані з планомірним використанням державних грошових ресурсів у цілях матеріального забезпечення процесу розширеного відтворювання, утримання соціальної сфери. Видатки держави є прямими витратами матеріальних і фінансових ресурсів на її функціонування.Видатки держави можна класифікувати:1) на поточні видатки і видатки на розвиток;2) у зв'язку з розділенням централізованих фондів на пов'язані з фінансуванням діючих установ, навчальних закладів, соціальних програм та ін., і пов'язані з окремими, спеціальними заходами, програмами;3) за роллю в суспільному виробництві - на розвиток матеріального виробництва, нематеріальної сфери, на створення державного резерву;4) за суспільним призначенням - на економічний розвиток, соціально-культурні заходи, науку та освіту, оборону країни; правоохоронну діяльність, управління, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування державного боргу;5) за цільовим призначенням - на заробітну плату, нарахування на заробітну плату, стипендії, пенсії і допомоги, медикаменти, харчування, господарські витрати, поточний та капітальний ремонт.З Державного бюджету України фінансуються видатки на:1) державне управління - законодавчу, виконавчу влади, апарат Президента України;2) судову владу;3) міжнародну діяльність;4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державної важливості, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;5) національну оборону;6) правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;7) освіту; спеціальні школи державної форми власності; загальноосвітні школи;8) охорону здоров'я;9) соціальний захист та соціальне забезпечення;10) культуру і мистецтво;11)державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси;12) фізичну культуру та спорт;13) державні програми підтримки регіонального розвитку і пріоритетних галузей економіки;14) програми реставрації пам'ятників архітектури державного значення;15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій, інформатики;16) державні інвестиційні проекти;17) державні програми з охорони навколишнього природного середовища, ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійних лих;18) створення та поповнення державних запасів і резервів;19) обслуговування державного боргу;20) проведення виборів та референдумів;21) інші програми, які мають винятково державне значення

40.Правове регулювання видатків на фінансування освіти, джерела фінансування.

Ураховуючи масштабність реформ, значні кошти, які держава вкладає в систему вищої освіти, стає зрозумілою необхідність у науковому обґрунтуванні їх проведення і проектно-методологічному забезпеченні. Держава життєво зацікавлена в тому, щоб реформування вищої освіти спиралося на результати фундаментальних наукових досліджень.Питання розробки сучасної дієвої правової бази на сьогодні стало одним з пріоритетних для освітньої галузі, оскільки діюча схема фінансування вищих навчальних закладів не дозволяє розв’язати проблеми діяльності закладів освіти в межах чинного законодавства. Головним завданням є максимальне використання коштів приватних і юридичних осіб, оскільки держава нині не в змозі забезпечити утримання системи освіти.Особливе значення має та обставина, що право громадян на освіту закріплено ст. 53 Конституції України. Ця стаття визначає повну загальну середню освіту як обов’язкову, а також гарантує з боку держави забезпечення її доступності та безплатності в загальнодержавних і комунальних навчальних закладах. Однак, зважаючи на важку економічну ситуацію у країні, помітне неозброєним оком погіршення становища закладів вищої освіти, можна сказати, що саме життя ставить перед нами питання аналізу правового регулювання фінансування освіти в Україні. Звичайно, зменшення видатків держави на освіту є чи не найвагомішою причиною зубожіння освіти, але не менш важливою причиною треба вважати й відсутність ефективного правового регулювання в цій галузі.В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків.Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:- кошти державного та місцевих бюджетів;- кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;- кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;- гранти;- кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;- кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху - з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати.Офіційно заклади освіти мають право отримувати додаткові, позабюджетні кошти за рахунок надання таких платних послуг:- освітні послуги;- оренда;- транспортні послуги;- продаж виробленої продукції;- інші.Залучення додаткових ресурсів через надання платних послуг реально представлено лише у великих містах або в регіонах, де більш-менш розвинений виробничий сектор, в якому зайнята значна частина населення. Найбільш вагомим джерелом позабюджетних надходжень виступають додаткові освітні послуги. За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня. Так, в спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також в звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за рахунок коштів батьків збільшується кількість учбових годин по окремим предметам, або вводяться додаткові дисципліни.