
- •3. Сучасна українська ділова мова, її писемна та усна форми.
- •9.Художній та розмовний стиль.
- •10. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації. Жанри офіційно-ділового стилю. Документ і його функції. Вимоги до оформлення документів.
- •11. Вимоги до тексту документа. Оформлювання сторінки.
- •12. Класифікація документів. Національний стандарт України.
- •13. Поняття ділового спілкування. Лексичні засоби української мови.
- •14. Багатозначні слова й омоніми у професійному спілкуванні.
- •15. Пароніми у професійному спілкуванні. Синоніми в різних стилях української мови.
- •16. Лексика іншомовного походження в українській мові. Запозичені слова в різних стилях мови.
- •17. Типи словників. Роль словників в підвищенні мовленнєвої культури.
- •18. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева та вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху. Способи створення термінів.
- •19. Професійна лексика. Професіоналізми в різних сферах спілкування.
- •20. Бланки документів.
- •22. Мова і культура мовлення. Мовний етикет службовця
- •23. Телефонний етикет
- •26. Основні правила спілкування в інтернеті:
- •29. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування
- •31. Презентація як різновид публічного мовлення
- •37. Особливості наукового тексту
- •38 Науковий стиль складається з трьох підстилів:
- •39Основні вимоги до написання курсової роботи:
- •41. Розрізняють такі форми перекладу:
- •44.Бібліографічний опис складається на мові документа.
- •Доручення
- •56. Службові листи
- •61. Витяг з протоколу
- •7.1. Договір поставки
- •70. Спрощення в групах приголосних
- •71. Подвоєння та подовження приголосних
- •72. Правопис префіксів з-,без-,роз-,пре-,прі-,при-.
- •73. Закінчення іменників чоловічого роду у формі родового відмінку однини.
- •74. Кличний відмінок
- •75. Правопис слів іншомовного походження, відмінювання слів іншомовного походження.
- •76. Відмінювання прикметників
- •77. Правопис складних займенників
- •78. Правопис числівників
- •1. Пишуться разом:
- •2. Пишуться через дефіс;
- •79. Відмінювання числівників
- •80. Правопис складних прислівників
- •81.Правопис службових частин мови
- •82. Правопис власних назв. Номенклатурні назви. Складноскорочені слова.
- •83. Велика літера у власних назвах і абревіатурах
- •84. Прості ускладнені речення
- •85.Пряма непряма мова. Цитати
- •86. Вставні і вставлені конструкції в реченні
73. Закінчення іменників чоловічого роду у формі родового відмінку однини.
Закінчення -а, -я в родовому відмінку однини мають іменники, які означають:
а) назви осіб, власні імена та прізвища, персоніфіковані предмети та явища (студента, Мороза, Вітра);
б) назви тварин, дерев, одиничних предметів, машин, їхніх деталей, населених пунктів (ведмедя, телевізора, кедра, гвинта, Лондона, Харкова);
в) географічні назви з наголосом на останньому складі в родовому відмінку, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн) (Дінця, Пирятина, Тетерева);
г) міру довжини, ваги, часу, назви днів тижня й місяців, грошових одиниць, числові назви (метра, вівторка, квітня, долара, мільйона);
ґ) терміни іншомовного походження та українські суфіксальні терміни (діаметра, числівника, займенника);
Закінчення -у, -ю в родовому відмінку однини мають іменники, що означають:
а) речовину, масу, матеріал, збірні поняття, назви будівель, споруд, приміщень(воску,напою, магазину, вишняку, хору, коридору);
б) назви установ, закладів, організацій (інституту, клубу);
в) назви явищ природи, почуттів; процесів, станів, властивостей, загальних і абстрактних понять (смерчу, жаху, морозу, бігу, екзамену, ідеалу);
г) терміни іншомовного походження на позначення фізичних або хімічних процесів, частини площі; літературознавчі терміни (синтезу, імпульсу, реалізму, роману);
ґ) назви ігор і танців (вальсу, хокею,алегопака, козака);
д) назви річок, озер, гір, країн, островів, областей (Нілу, Байкалу, Кіпру, Кавказу);
е) місце, простір (степу, краю);
є) складні безсуфіксні слова, префіксальні іменники з різними значеннями, крім назв істот (лісосплаву, огляду, заробітку, проводу).
74. Кличний відмінок
Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове. Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання "панове" (кличний відмінок від "пани"). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване
I відміна
У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення
-о (тверда група): дружино, перемого, сестро;
-е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;
-є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;
-ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю(слово "мати" відноситься до ІІІ відміни), татусю.
II відміна
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.
На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.
Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю,
Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типуАндріє,Юріє,Ігоре[Джерело?], наголошує[Джерело?], відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.Закінчення -е має іменник: Ігоре.[1]
Відмінювання імен, прізвищ та по батькові добре висвітлено у підручнику з сучасної української мови див - розділ "Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові",а саме -- кличний відмінок, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. [2][3]
Також на -е:
закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),
частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),
іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).
III відміна
Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення
-е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.
IV відміна
Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення
-я (після вуха шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.
Звертання з двох слів
Якщо звертання складається:
з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.