23Економічні, соціальні та культурні права і свободи

Права и свободы гр-на и чел-ка-это обеспеченные К-цией и др. з-нами У-ны возм-ти иметь, владеть, пользоваться и распоряжаться эконом-кими, полит., культурными и др. социальными ценностями, благами; пользоваться свободой действий и поведения в пределах з-на. Права и свободы гр-на, закрепленные к-цией (ст.22), не явл. исчерпаемыми, они не могут быть отменены. Исходя из содержания К-ции У-ны, осн. права и свободы гр-на и чел-ка классифицируются по таким признакам: гражд-кие, политические, экономические, социальные, культурные права и свободы. Это осн. К-ционные права гр-на. Они конкретизируются, детализируются в законодательных актах, к-рыми устанавливаются способы защиты таких прав.

Соціально-економічні права і свободи – суб’єктивні права і свободи у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України відносяться насамперед право власності особи, тобто право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. ст. 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст.45); право на соціальний захист (ст.46); право на житло (ст.47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст.49); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50).

Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантіями. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава з урахуванням умов життя і діяльності громадян, суспільства і держави.

24. Особисті права та свободи

Особисті права і свободи - це сукупність прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її громадянства. Особисті права і сво­боди називають також громадянськими правами і свободами, розмежовуючи поняття « громадянські права» і «права громадян». Останні зумовлені правовою належ­ністю особи до тієї чи тієї держави, тобто її громадянством, перші належать особі як члену громадянського суспільства.

Основними і особистими правами і свободами є:

Право на життя - це право людини на індивідуальне іс­нування, яке означає, що вона не може бути позбавлена життя. Розрізняють абсолютне і відносне право на життя. Абсолютне право на життя означає, що жодна людина за будь-які дії не може бути позбавлена життя навіть державою. Абсолютне право на жит­тя визнається в державах, де скасована смертна кара як міра кри­мінального покарання. Відносне право на життя озна­чає, що жодна людина не може бути позбавлена життя свавільно, без належної правової процедури. Відносним право на життя ви­знається в державах, де існують різні режим:и збереження смерт­ної кари.

Право на повагу до своєї гідності - у широкому значенні - це право людини на захист від приписування їй негідних вчинків, принизливої характеристики її розумових та інших особистих рис, вчинення проти неї принизливих дій тощо. У вузькому зна­ченні право на повагу до своєї гідності означає заборону фізич­ного впливу на людину всупереч її волі.

Право на свободу та особисту недоторканність - це право людини на захист законом від необґрунтованого арешту або три­мання під вартою. Подібні гарантії встановлюються конституціями і законами усіх демократичних держав. У зарубіжних країнах такий строк зазвичай становить 24 години, рідше - 48 годин, а в деяких краї­нах з англійською системою права на вимогу затриманого чи заарештованого він має бути негайно доставлений до суду для пе­ревірки підстав затримання чи арешту (такий інститут отримав назву «хабеас корпус»).

Право на недоторканність житла - це право людини на охорону законом її житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Головна конституційна гарантія права на недоторканність житла полягає в тому, що входження до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду майна не допускаються інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Правом на дер­жавну охорону житла користуються особи, які є його власниками або законними орендарями.

Право па таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції - це право людини нa охо­рону законом від несанкціонованого доступу до відомостей, що містяться в її поштово-телеграфних відправленнях і телефонних розмовах. Обмеження, права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції допускається тільки в інтересах боротьби із злоЧИННlСТЮ, забезпечення громадського порядку і національної безпеки у ви­падках, передбачених законом. Затримання, огляд і вилучення поштово-­телеграфних відправлень, прослуховування телефонних розмов допускається тільки за рішенням суду.

Право на захист від втручання в особисте і сімейне жит­тя - це право людини на охорону законом особистої і сімейної таємниці. В конституціях визначається також як право на недо­торканність приватного життя.

Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, nраво вільно залишати територію держави - це право людини вільно пересуватися, вибирати місце проживання в межах території держ і вільно залишати її. Свобода пересування обмежується, зокрема, наявністю територій, закритих для вільного відвідування з військових, екологічних та інших міркувань.

Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань - це право людини вільно формувати і ви­ражати свої погляди і переконання. Свобода думки, зокрема, пе­редбачає: відсутність ідеологічного тиску на людину; виключення використання психотропних засобів впливу на свідомість людини; можливість вільного вираження думки у словесній (свобода слова) та іншій (наприклад, засобами мистецтва, жестами, мімікою тощо) формах; заборону примушування до зміни чи до висловлювання своїх поглядів і переконань. Свобода слова - це свобода публічно (усно, письмово, через засоби масової інформації) викладати свої думки.

Право на свободу світогляду і віросповідання- Право на свободу світо­гляду і віросповідання в конституціях зазвичай закріплюється як свобода совісті. Фактично воно охоплює два права: право на свободу світогляду і право на свободу віросповідання. Право на свободу світогляду означає, що особа самостійно визначає своє ставлення до релігії, відкрито виражає і вільно поширює свої ре­лігійні або атеїстичні переконання.

25. Політичні права та свободи людини та громадянина

Політичні права і свободи – це сукупність конституційних прав і свобод, що визначають юр можливості громадян брати участь у громадському і політичному житі держави . До них належать:

право брати участь в управлінні держ справами – це сукупність політичних прав громадян, що визначають їх юр можливості брати участь у вирішенні важливих держ і сусп. справ. Найважливішим політ правом громадянина, як складовою його права брати участь в упр держ справами, є виборче право – право обирати та обиратися до органів держ влади та органів місцевого самоврядування, брати участь у референду­мах.

-Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації - Є одним із найважли­віших політичних прав і закріплено в конституціях майже всіх демократичних держав, здебільшого як свобода об'єднань або свобода асоціацій

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітин­ги, походи і демонстрації визначається також як свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій або як свобода маніфестацій. Суть цієї свободи полягає в тому, що на проведення відповідних заходів не потрібний попередній дозвіл органів влади і вони не обмежуються за місцем часом.

Право на звернення - це право людини направляти самостій­но або спільно з іншими людьми письмові звернення чи особисто звеертатися до органів державної влади, органів місцевого само­.врядування, посадових і службових осіб цих органів з проханням(пропозицією) вирішити те чи те питання. Право на звернення, яке визначається також як право петицій, передбачене БІЛЬШІСТЮ сучасних конституцій. За змістом звер­нення можуть бути заявами, скаргами, клопотаннями, пропозиці­ями. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи цих органів зобов'язані у встановле­ному законом порядку розглянути звернення і дати обгpунтовану відповідь.

Право на інформацію

Право на участь у відправленні правосуддя

Право на місцеве самоврядування