1. Магнетизм є наслідком руху часток і складених з часток об’єктів відносно ефіру, і його суть 

полягає в  обертальному  русі  вихорів,  складених  з  часток  ефіру (елонних  вихорів).  Осі  елонних  вихорів  і 

напрямки їх обертання визначають орієнтацію і спрямованість магнітних силових ліній.  Сучасний погляд на магнетизм, як на явище, нерозривно пов’язане з рухом електричних зарядів, зокрема з електричними  струмами,  сформувався  як  наслідок  неспроможності  сучасних  вимірювальних приладів  помічати магнітні  явища,  спровоковані енергопотоками менш  інтенсивними,  ніж  ті, що виникають  при  проходженні  електричних  струмів.  Магнетизм  Землі,  Сонця,  планет  сонячної системи  і  інших  астрономічних  тіл  є  помітний  через  значну  інтенсивність  енергопотоків,  що виникають при обертанні цих тіл, як таких, і не потребує для свого пояснення ніяких електричних струмів.  Інтенсивність  магнітного  поля  безпосередньо  залежить  від  інтенсивності 

спровокувавшого його енергопотоку.

3. Магнетики  – речовини і тіла, що намагнічуються у зовнішньому магнітному полі, тобто навколо них утворюється додаткове магнітне поле.

М. поділяються на три основних класи:

• діамагнетики,

• парамагнетики,

• феромагнетики.

Діамагнетики ослаблюють зовнішнє магнітне поле своїми наведеними магнітними моментами атомів, які протилежні до зовнішнього поля.

Розрізняють діамагнетики “класичні” (Ne, Cu, органічні сполуки), аномальні (Bi, Ga, графіт), надпровідні (Hg та інші при температурі нижче критичної).

Парамагнетики підсилюють зовнішнє магнітне поле за рахунок орієнтації атомарних магнітних моментів уздовж магнітних ліній цього поля. Виділяють нормальні парамагнетики, напр., О₂, Pt, у яких магнітна сприйнятливість обернено пропорційна т-рі, лужні метали та перехідну групу металів.

Феромагнетики мають доменну структуру і значно підсилюють зовнішнє магнітне поле. До них належать Fe, Co, Ni, деякі сплави. 

Діамагне́́тик — речовина з від'ємною магнітною сприйнятливістю.

Явище діамагнетизму зумовлене ларморівською прецесією електронів у магнітному полі. Процеси, які визначають діамагнітні властивості речовини, відбуваються у всіх без вийнятку матеріалах, але вони слабкі й у випадку парамагнетиків не грають суттєвої ролі порівняно із іншими процесами.Ідеальний діамагнетик має магнітну сприйнятливість рівну −1, що призводить до виштовхування магнітного поля із речовини. Ідеальними діамагнетиками є надпровідники.

Парамагне́тики — речовини з невеликою позитивною магнітною сприйнятливістю, які у зовнішньому магнітному полі намагнічуються вздовж поля і дещо підсилюють його.

Атоми парамагнетиків мають свій магнітний момент. Магнітна сприйнятливість парамагнетиків завжди додатня і лежить у діапазоні 10^-4 — 10^-7. До парамагнетиків належать:

• речовини, атоми або молекули яких мають непарне число електронів (Na, N);

• вільні атоми (йони) з недобудованою внутрішньою електронною оболонкою (елементи перехідної групи, їх солі і водні розчини,

комплексні сполуки перехідних елементів, рідкісні землі, актиніди, вільні радикали);

Феромагне́тики — деякі метали (залізо, нікель, кобальт, гадоліній, манган, хром та їхні сплави) з великою магнітною проникністю, що проявляють явище гістерезису; розрізняють м'які феромагнетики з малою коерцитивною силою та тверді феромагнетики з великою коерцитивною силою. Феромагнетики використовуються для виробництва постійних магнітів, осердь електромагнітів та трансформаторів.

Найтиповішою властивістю є нелінійний характер процесу намагнічення

• Феромагнетики сильно втягуються в область сильнішого магнітного поля.^{[Джерело?]}

• Магнітна сприйнятливість феромагнетиків позитивна і значно більше одиниці.^{[Джерело?]}

• При не дуже високих температурах феромагнетики характеризуються спонтанною намагніченістю, яка сильно змінюється під впливом зовнішніх дій^{[Джерело?]}.

Властивості феромагнетиків пов'язані з наявністю у їхній структурі груп атомів, які називаються доменами, котрі вже мають узгоджену орієнтацію елементарних магнітних полів. Орієнтація полів самих доменів, яка відбува­ється при намагнічуванні, створює власне поле речовини значно сильніше, ніж у інших магнетиків, у яких відбувається лише часткова орієнтація елеме­нтарних полів атомів речовини. Орієнтація полів доменів значною мірою зберігається і після припинення дії зовнішнього поля. Така суть залишкового намагнічування. Проте інтенсивний тепловий рух може зруйнувати цю орієн­тацію, тому за високої температури феромагнітні речовини втрачають свої магнітні властивості.

Також ферромагнетикам притаманний Ефект Барнета - намагнічування під час обертання навіть у відсутності зовнішнього магнітного поля.

4. Ерстед - одиниця вимірювання напруженості магнітного поля в системі сгс. Введена в 1930 годуМеждународной електротехнічної комісією, названа на честь датського фізика Ганса Християна Ерстеда

1 ерстед дорівнює напруженості магнітного поля у вакуумі при індукції 1 гаус.

Відповідно до формули, яка описує напруженість магнітного поля у вакуумі, створювану прямолінійним тонким нескінченним провідником зі струмом,

де

H - напруженість магнітного поля в ерстедах;

I - струм;

с - швидкість світла;

l - відстань від точки спостереження до провідника в сантиметрах,

на відстані 1 см від такого провідника, по якому пропускають струм силою 5 ампер = 5 · (С/10) струмових одиниць СГСЕ, напруженість магнітного поля буде рівна 1 Ерстед. Також поле в 1 ерстед створюється в центрі нескінченно довгого прямого соленоїда у вакуумі з щільністю навивки 1000 / (4π) ≈ 79,58 витків на метр, по якому пропущено струм в 1 А.

Напруженість магнітного поля Т- А/м

Магнітна індукція В – Тл

Абсолютна магнітна проникність μ – Гн/м

5.Магнітне поле Землі як поле однорідної магнітної кулі

Земля – великий магніт, що зміщений приблизно на 400 км від центра в бік Тихого океану і нахилений від осі обертання на 11030'

Магнітне поле Землі уявляється у вигляді таких елементів: магнітного схилення – Д, магнітного нахилення – J, напруги магнітного поля – Z, горизонтальної складової магнітного поля – H, напруги магнітного поля Землі – T.

За одиницю напруги магнітного поля приймають напруги такого поля, при якому сила, що діє на одиницю магнітної маси дорівнює одній дині. Вона називається ерстедом. Магнітна стрілка Магнітне поле складне, бо воно містить велику кількість аномалій. Геомагнітне поле з точністю до 30% можна прийняти за поле однорідно намагніченої кулі. Інтенсивність геомагнітного поля порівняно невелика. На магнітних полюсах Землі T=0,6-0,7 е, на магнітному екваторі – 0,4 е. Там, де магнітна вісь (уявно) пересікає поверхню Землі розташовані геомагнітні полюси Землі. Вони не співпадають з географічними полюсами. У північній півкулі розташований південний геомагнітний полюс, а в південній – північний геомагнітний полюс. Силові лінії геомагнітного поля виходять з південної півкулі і прямують, оминаючи землю, в північну півкулю. Це дипольне магнітне поле.

Структура магнітного поля ускладнена наявністю на земній поверхні магнітних аномалій. Розрізняють аномалії локальні, регіональні і глобальні. Локальні аномалії досягають в поперечнику кілька км, регіональні декілька сотень км, глобальні декілька тисяч км. Інтенсивність аномалій теж різна. Так, в районі Курської магнітної аномалії схилення змінюється в межах +-1800, тоді як нормальне значення схилення повинно складати в цих місцях всього декілька градусів. Вертикальна складова земного магнітного поля складає тут 1-2 е. Найсильніші магнітні аномалії створюються залізними рудами. Магнітні властивості мають магнезити, титан, кобальт, нікель та ін., що теж створюють магнітні аномалії.

Відмінність магнітних властивостей порід, глибина їх залягання, потужність та форма геологічних утворень створюють всю різноманітність магнітних аномалій. (Унікальність Ангаро-Ілімських магнітних аномалій).