Літературне редагування (шпора)

План:

1. Структура та предмет аналізу літературного редагування

3. Методи й методики редакторської праці

4. Дослідники літературного процесу

5. Визначення «літературне редагування»

6. Структура редакторського процесу

7. Роль редагування у сфері ЗМК

8. Головні складові процесу редагування

9. Вимоги до літературного редактора як до кваліфікованого читача

10. Редакторський аналіз як вид суспільно-культурної діяльності

11. Механізм редакторського аналізу

12. Умови успішного здійснення редакторського аналізу

13. Специфіка аналізу радіо та телетворів

14. Правка тематичної структури інтерв’ю

15. Аналіз фактологічної структури твору

16. Тема твори і предмет мовлення

17. Тема і факт

18. Якісні характеристики фактів

19. Композиція і тема

20. Рубрикація і заголовковий комплекс у газеті

21. Характеристика головних видів правки

22. Здійснення редактором правки-вичитування

23. Особливості здійснення правки-скорочення

24. Типологічні риси правки-обробки

25. Правки-переробки

26. Спосіб викладу»

27. Робота редактора з оповідним текстом

28. Робота редактора з текстом-описом

29. Робота редактора з текстом-міркуванням

30. Фактичним матеріалом журн-стського тексту

31. Методика фактичного матеріалу

32. Головні вимоги до заголовків

33. Редакторські вимоги до фактичного матеріал

34. Критерії відбору цифрового

1. Структура та предмет аналізу літературного редагування

Літературне редагування - це вид суспільно-культурної діяльності, пов'язаної з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві через засоби масової інформації і спрямованої на підготовку журналістського матеріалу до друку або виходу в ефір. Як вид діяльності, літредагування є системою професійних дій, спрямованих на виконання виробничих завдань, які формулюються за результатами редакторського аналізу журналістського матеріалу під впливом реальної виробничої ситуації. Літературне редагування — це, по-перше, аналіз. Аналіз прискіпливий, багатоаспектний. Це насамперед проникнення у творчу лабораторію автора з метою зрозуміти, що хотів сказати автор, який був його задум, з якою метою написав він текст. По-друге, це кваліфікована підготовка твору до друку, яка передбачає правку тексту. Якщо редактор починає роботу над текстом з мовної правки, він не є професіоналом.

Предметом науки і курсу "Літературне редагування" є редакторська праця, спрямована на аналіз і підготовку журналістського матеріалу до друку, яку виконує літредактор. Предметом діяльності літературного редактора у ЗМК є журналістський матеріал як продукт професіонального мовлення журналіста, як предмет читацького, глядацького, слухацького сприймання та розуміння, як відображення тієї інформаційної системи, в якій він буде функціонувати, як ефективний засіб упливу на аудиторію.

Об’єкт праці літредактора у ЗМІ – журналістський матеріал, що готується до друку. Структура ред. праці визначається певною послідовністю виконання тих чи інших дій.

4. Дослідники літературного процесу

Наука про літературне редагування пройшла відносно короткий шлях. Літературне редагування у ЗМК - ще молодша наука. За М.Сікорським формування теорії редагування завершилося до 50-х років. Наука про редагування розвивалася переважно як галузь книговидання. Процес цей розгортався за трьома напрямками: 1) розробка мовностилістичного аспекту редакторської праці; 2) узагальнення редакторського досвіду; 3) теоретичне узагальнення редакційного процесу.

Активне вивчення мови радянської преси, проблем практичної стилістики починається в 30-ті роки. Робота ця пов'язана з діяльністю ученого К.Билінського. Узагальнення редакторського досвіду поділяється на дві сфери: діяльність видатних письменників, публіцистів, учених минулого, які виступали в ролі редакторів; досвід сучасників — видатних радянських редакторів.

Р.Г.Іванченко виділяє кілька напрямків формування редакторської теоретичної думки.

Перший напрямок — це формування наукових понять про редагування під упливом заперечення всього того, що збуджувало зневагу до редагування, до редакторського втручання в текст.

Другий напрямок, пов'язується з ототожненням науки про редагування з лінгвістикою.

Серед українських учених - Д.Григораш. Автор зауважує, що літредактор не повинен обмежуватися лише правкою мови й стилю, що такий поділ праці на редагування змісту й редагування форми — умовний.

Третій напрямок, Знання норм мови — обов'язкове для редактора, без них немислиме кваліфіковане редагування.

За львівським ученим М.Д.Феллерем завдання редактора — з'ясувати, чи буде читацьке розуміння твору адекватним авторському замислові. Ученого Іванченко цікавлять питання адекватного розуміння тексту читачем і роль редактора у знятті неадекватних для розуміння моментів твору.