2. Загальна характеристика господарських товариств

В Україні господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами через об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Для організації акціонерних товариств більшості країн Європи у XVII–XVIII ст. був потрібний спеціальний дозвіл урядів (так звана концесійна система). Протягом XIX ст. концесійна (дозвільна) система змінюється явочною системою, для якої не потрібно мати попередній урядовий дозвіл, а лише необхідно виконання особливих, визначених нормативно-правовою базою, умов для заснування. Така система, розвиваючись і вдосконалюючись, залишається й тепер у світовій практиці регулювання діяльності господарських товариств.

Існує така система також в Україні. Згідно з нею до господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Це ті види господарських товариств, які можна заснувати в Україні. Усі без винятку товариства є юридичними особами, що можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Крім того, у зарубіжній практиці зустрічаються також товариства, що формуються без укладення юридичних угод. В Україні такі товариства законодавством не визначені.

Як і інші юридичні особи, господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному та третейському суді від свого імені. Проте для руху корпоративних прав існують певні обмеження. Так, майже в усіх країнах для фізичних осіб (громадян) вони обмежуються їх легальними доходами і необхідністю при купівлі значних пакетів акцій чи інших корпоративних прав виправдати джерела оплати. Крім того, придбання підприємством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Існують певні обмеження управління господарськими товариствами, які випливають з поняття «пов'язані» («афілійовані») особи», що передбачає антимонопольне ускладнення набуття корпоративних прав, обмеження по цінах, договірних зобов'язаннях.

Господарські товариства повинні обов'язково мати свою назву, а також зазначення виду товариства, для повних і командитних товариств – прізвища (найменування) учасників товариства та інші необхідні відомості. Найменування товариства наведено в його установчих документах. Під ним воно заноситься до державного реєстру і функціонує – виступає контрагентом в угодах. При цьому треба не допускати, щоб найменування знов створюваного товариства збігалося з уже існуючими, оскільки це може викликати позови з боку останніх за використання назви, іміджу фірми та ін. Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій.

Місцезнаходження (розташування) товариства має бути в Україні. Це не означає, що в Україні не можуть здійснювати господарську діяльність господарські товариства, створені за кордоном, які мають неукраїнське місцезнаходження. При реєстрації на українській території вони мають певну специфіку, оскільки потрібно реєструватись в Міністерстві зовнішньоекономічних відносин, Ліцензійній палаті тощо. Товариства можуть створюватись з певно визначеними термінами або без чіткого визначення їх. Термін діяльності товариства може бути невизначеним, при цьому власники можуть здійснити його ліквідацію на свій розсуд. Ліквідація може бути здійснена також за рішенням арбітражного суду в разі банкрутства і порушення антимонопольного законодавства.

Для здійснення господарської діяльності і регламентації основних принципів і форм корпоративного управління в товариствах створюються установчі документи, які затверджуються засновниками і потім реєструються органами державної влади. При цьому для окремих видів господарських товариств є певні особливості. Так, наприклад, акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються та діють на основі установчого договору і статуту, а повне і командитне товариство – тільки установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Оскільки установчі документи є основою для формування системи корпоративного управління, вони мають містити певні обов'язкові відомості, зокрема, про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких потрібна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, а також порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Особливістю розробки установчих документів є те, що відсутність наведених вище відомостей в установчих документах є підставою для відмовлення у державній реєстрації товариства. В цілому роль установчих документів особлива, оскільки, прийнявши їх, товариство здійснює діяльність за їх пунктами. Особливо важливим для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю є прийняття статуту. Річ у тім, що засновницька угода приймається в цілому для засновників, визначає їх частки, переходи власності тощо. Водночас у статуті зазначено види діяльності, права Спостережної (наглядової) ради, Правління, Ревізійної комісії, права та обов'язки посадових осіб товариства. Слід пам'ятати, що до установчих документів можуть бути включені положення та умови, які не суперечать законодавству України.

Статут є базовим документом для побудови системи корпоративного управління. Цілком зрозуміло, що товариства не можуть жити за один раз і назавжди розробленими установчими документами, і час від часу виникає потреба вносити до них певні зміни. Ідеальним варіантом для будь-якого товариства була б розробка таких документів один раз, проте, як свідчить практика, майже кожна корпоративна структура вносить різні зміни.

Засновники та учасники товариства можуть самостійно змінювати установчі документи, але при зміні видів діяльності, місцезнаходження та деяких інших положень потрібно приймати нові поправки або документи у новій редакції і реєструвати їх в органах державної влади, для чого потрібні час і матеріальні витрати. Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за такими самими правилами, які встановлені для державної реєстрації товариства. Законодавством визначено, що товариство зобов'язане у 5-денний термін повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру. Як правило, в Україні така практика не знайшла широкого поширення, тому несуттєві зміни не вносяться або вносяться на розгляд органів державної реєстрації за один раз.

Важливим моментом є сам процес створення господарського товариства. Оскільки такий процес потребує певного часу, то процедура створення має певні етапи. Оскільки законодавством визначено, що товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації, то угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

На час до державної реєстрації товариства в банках відкривається тимчасовий рахунок, на якому акумулюються кошти, потрібні, для здійснення статутної діяльності товариства. Так, для створення акціонерного товариства треба мати статутний фонд у розмірі не менш як 1250 мінімальних заробітних плат (планується таку норму залишити для відкритих акціонерних товариств, а для закритих – зменшити до 625), а для товариства з обмеженою відповідальністю – 100 мінімальних заробітних плат. Оскільки для реєстрації необхідно «набрати» (оплатити) певні відсотки від статутних фондів, то на тимчасовий рахунок вони й акумулюються. При створенні товариств різних видів існують окремі процедури, проте оскільки основною формою корпорацій є акціонерне товариство, то шляхи його формування, особливості внесення вкладів, реалізації акцій будуть розглянуті нижче.

Важливою особливістю при створенні господарських товариств є те, що угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників, а не для товариства як юридичної особи.

Деякі фахівці вважають корпоративне управління мистецтвом балансувати в інтересах власників через оптимізацію прав і зобов'язань акціонерів, органів контролю та управління в корпорації, менеджменту, а іноді також і робітників. В основу такої оптимізації покладено чітке визначення прав власників корпоративних цінностей. Організаційно такі права регламентовані в усіх країнах світу. Звичайно, вони мають не однаковий рівень і організаційну структуру, їхня регламентація має специфіку, наприклад у США, де ці права створювались шляхом прецедентів і менш прописані в нормативних документах, де кожний штат має великі відмінності щодо корпоративного законодавства, і в Німеччині, де діяльність корпорацій значно формалізована законодавчими приписами. Як свідчить практика зарубіжного й вітчизняного корпоративного управління, законодавчо учасники товариства мають такі основні права:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Особливістю права на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно до частки кожного з учасників є те, що його мають особи, які є учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) отримувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Крім того, учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. Фактом є те, що права учасників товариств реалізуються не завжди однаково. Так, товариства з невеликою кількістю учасників мають більш «прозорі» для усіх учасників умови функціонування, товариства з великою кількістю учасників – певні проблеми. Наприклад, відкрите акціонерне товариство «ВАТ металургійний завод ім. Ілліча» (м. Маріуполь»), «Готельний комплекс «Київська Русь», AT «ЛІНОС», AT «Донецький металургійний завод» та інші мають десятки тисяч акціонерів. В умовах такої кількості акціонерів, серед яких розпорошено досить багато акцій, провести загальні збори з абсолютним дотриманням прав акціонерів практично не можливо: по-перше, потрібно мати таке приміщення, по-друге, навіть якщо кожен з акціонерів хотів би висловити власну думку на зборах і зайняв на це одну хвилину, то потрібні б були місяці засідань. Тому в таких ситуаціях використовують можливості передачі прав голосування, письмові опитування та інші варіанти дотримання прав акціонерів.

Існуючі права без зобов'язань завжди призводять до сумних наслідків, особливо в підприємництві. В господарських товариствах, які є прикладом спільного володіння (поки що господарські товариства являють собою відповідно до законодавчої бази України колективну власність), компетенція і відповідальність мають надзвичайно важливе значення. Тому крім прав учасники товариств мають певні зобов'язання. Зобов'язання мають подібні риси, характерні майже для усіх країн, особливо європейських. Як правило, учасники товариств зобов'язані:

а) дотримуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю, а також робити внески (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші зобов'язання, якщо це передбачено законодавчою базою країни перебування та установчими документами самого товариства.

Щодо організаційно-правової бази в Україні, то слід зазначити, що деякі обов'язки учасників товариств (особливо щодо дотримання установчих та внутрішньокорпоративних документів, нерозголошення таємниці та ін.) мають дещо декларативний характер, оскільки практично ніде не визначено санкції за їх невиконання. Іноді такі санкції вписуються в установчі документи, але вони можуть діяти тільки за умови їх відповідності чинному законодавству. Більш чітко прописані лише санкції щодо майнової участі.