Сектори фондового ринку

Критерії класифікації	Сектори ринку
1. Спосіб розміщення цінних паперів	Первинний ринок; Вторинний ринок
2. Вид розміщення цінних паперів	Ринок, на якому цінні папери розміщуються прямим зверненням емітента до покупця; Ринок на якому цінні папери розміщуються через інституціонального інвестора
3. Місце операцій з цінними паперами	Повна фондова біржа; Позасписковий біржовий ринок; Торгівля «через прилавок»; «Третій ярус»
4. Економічна природа цінних паперів	Ринок боргових цінних паперів; Ринок пайових цінних паперів; Ринок похідних цінних паперів
5. Суб’єкти випуску цінних паперів	Ринок державних позик; Ринок муніципальних позик; Ринок цінних паперів підприємств і організацій
6. Термін обігу цінних паперів	Ринок цінних паперів з встановленим терміном обігу; Ринок цінних паперів без встановленого терміну обігу
7. Механізм виплати доходу	Ринок цінних паперів з фіксованим доходом; Ринок цінних паперів зі змінним доходом
8. Територія обігу цінних паперів	Місцевих ринок цінних паперів; Національний ринок цінних паперів; Міжнародний ринок цінних паперів
9. Поведінка суб’єктів ринку	«ведмежий ринок»; «бичий ринок»

Первинний ринок є ринком перших та повторних випусків (емісій) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення (андеррайтинг). На вторинному ринку здійснюється обіг раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів, тобто їх перерозподіл. Первинне розміщення провадиться прямим зверненням емітента до покупця, або передачею всієї емісії чи її частки посереднику (інституційному інвестору), який бере на себе функції розповсюдження цінних паперів.

Існує кілька місць проведення операцій з цінними паперами, причому кожне з них призначене для компаній із різними ризиками і обсягами діяльності. Найбільш відомим, престижним та ефективним є повна фондова біржа, тобто організаційно оформлений регулярний ринок з купівлі-продажу цінних паперів, що утворюється торговцями фондовими цінностями. У країнах з розвинутими фондовими ринками для того, щоб біржа прийняла акції для торгу, корпорація повинна мати не менше п'ятирічного стажу бездоганної роботи і продавати через біржу не менше 25 відсотків своїх акцій, тобто бути великою і надійною. Позасписковий біржовий ринок обслуговує компанії, які не потрапили на повну біржу і вимоги до них простіші: трирічний стаж бездоганної роботи і продаж на біржі не менше 10 відсотків своїх акцій. Торгівля «через прилавок» здійснюється цінними паперами підприємств, результати діяльності яких не дають їм змоги потрапити на фондову біржу. Це переважно акції молодих маловідомих компаній, торгівля якими жорстко не регламентована. «Третій ярус» – це теж позабіржовий ринок, відмінність його від торгівлі «з прилавка» полягає в тому, що на цьому ринку діють такі самі правила укладання угод, що і на біржі. Наслідком розвитку телекомунікаційних технологій стала поява віртуальних online-брокерів, що створили умови для інвестування через мережу Internet. Це значно спростило проведення операцій і наблизило індивідуальних інвесторів до фондових активів. За деякими оцінками потенціал ринку інвесторів, які користуються віртуальним доступом до фондового ринку, сягає 40 млн. осіб.

Відповідно до економічної природи цінних паперів фондовий ринок поділяється на ринки: боргових, пайових цінних паперів та похідних від них. На ринку цінних паперів органів влади обертаються облігації державних (центральної влади) і муніципальних (місцевої влади) позик, на фондовому ринку підприємств (резидентів і нерезидентів) – цінні папери приватного сектора.

Залежно від терміну, на який залучаються фінансові ресурси, фондовий ринок поділяється на ринки цінних паперів з установленим строком обігу і без такого, а за механізмом виплати доходів – на ринки цінних паперів з фіксованим і змінним доходом.

З урахуванням територій, на яких розміщуються цінні папери, ринки поділяються також на місцеві, національні, міжнародні.

Виходячи з поведінки суб'єктів ринку, виділяють ринок, на якому переважають учасники, що розраховують на зниження цін і продають з надією купити пізніше, коли ціни знизяться ще більше, – «ведмежий ринок», та ринок, на якому переважають суб'єкти, що купують з розрахунком на підвищення цін – «бичий ринок».

Учасниками фондового ринку є:

- емітенти цінних паперів - юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску;

- інвестори - фізичні або юридичні особи, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою отримання прибутку з інвестованих коштів або набуття відповідних прав, які надаються їм як власникам цінних паперів чинним законодавством;

- професійні учасники фондового ринку – посередники – юридичні особи, що надають професійні послуги на фондовому ринку емітентам та інвесторам (торговці цінними паперами, реєстратори, брокери, дилери, інвестиційні фонди та компанії, які мають дозволи на відповідну діяльність на фондовому ринку);

- держава, яка від свого імені видає нормативні документи та визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.

Учасники фондового ринку надають послуги щодо організаційно-технічного обслуговування операцій з цінними паперами (рис. 4).

Надзвичайно важливою для швидкого та динамічного розвитку фондового ринку є посередницька діяльність з цінними паперами з метою отримання прибутку. Прибутковість є необхідною для залучення на фондовий ринок інтелектуальних та фінансових ресурсів, а також для здійснення консультацій та досліджень щодо фінансів, покриття ризиків у процесі первинного розміщення та обігу цінних паперів.

Посередницька діяльність з випуску та обігу цінних паперів ліцензується відповідно до чинного законодавства. Посередниками на фондовому ринку можуть бути:

- підприємства, що спеціалізуються на роботі з цінними паперами, здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за дорученням та за рахунок своїх клієнтів (комісійна (брокерська) діяльність), за власний рахунок (комерційна (дилерська) діяльність), за дорученням емітента в процесі первинного розміщення цінних паперів та надаючи інші послуги щодо цінних паперів (інвестиційне консультування, управління портфелями цінних паперів, довірчі операції з цінними паперами, реєстраційні функції тощо). Ці підприємства зобов'язані мати власний капітал, адекватний обсягу їх операцій на фондовому ринку;

- банківські установи, які поряд з іншими фінансово-кредитними функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за власний рахунок, за дорученням і за рахунок своїх клієнтів, здійснюючи реєстраційні функції, довірчі операції з цінними паперами та надаючи позики, пов'язані з цінними паперами;

- інвестиційні компанії, які поєднують функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституційного інвестора, тобто інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом доходу та невід'ємною частиною діяльності.

Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок і в інтересах осіб, які придбають їх цінні папери. Інвестиційні компанії виступають для інших інституційних інвесторів інвестиційними менеджерами і консультантами, формують їх активи в цінних паперах, організовують нарахування та сплату доходів по цінних паперах.

Рис. 4. Види діяльності учасників фондового ринку

Для здійснення своєї діяльності посередники можуть об'єднуватися в добровільні об'єднання.

З метою створення ефективної системи регулювання та контролю на ринку цінних паперів з ініціативи Державної комісії були утворені саморегулівні організації ринку цінних паперів, які об'єднують професійних учасників ринку цінних паперів за видами діяльності, а саме: реєстраторів, торговців, зберігачів та депозитаріїв, а також інвестиційних керуючих.

Основними завданнями саморегулівних організацій є встановлення правил, стандартів та вимог до здійснення операцій з цінними паперами, норм та правил поведінки, вимог до професійної кваліфікації фахівців - членів саморегулівних організацій та контроль за їх дотриманням членами організації; сприяння професійному росту членів саморегулівної організації; розробка та здійснення заходів щодо захисту прав членів саморегулівної організації.

Тепер в Україні зареєстровано 11 саморегулівних організацій ринку цінних паперів, які об'єднують професійних учасників за видами діяльності, серед яких: 5 бірж, 4 асоціації та 2 торговельно-інформаційні системи:

- Асоціація "Перша фондова торговельна система";

- Асоціація "Південноукраїнська торговельно-інформаційна система";

- Асоціація учасників фондового ринку України;

- Донецька фондова біржа;

- Київська міжнародна фондова біржа;

- Придніпровська фондова біржа;

- Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв;

- Українська асоціація інвестиційного бізнесу;

- Українська міжбанківська валютна біржа;

- Українська фондова біржа;

- Українська асоціація торговців цінним паперами.

Така кількість саморегулівних організацій, на перший погляд, повинна була б забезпечити жорстку конкуренцію між ними та призвести до суттєвого поліпшення їх роботи. Але, на жаль, такий підхід спричинив створення різних правил та стандартів діяльності (особливо це стосується торгівлі цінними паперами на організованих ринках), вимог щодо їх виконання.

Проведення Комісією послідовної політики щодо встановлення єдиного підходу до "створення і функціонування саморегулівних організацій та передачі частини регуляторних повноважень за ринком цінних паперів і діяльністю на ньому професійних учасників до саморегулівних організацій буде сприяти створенню уніфікованої правової бази з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів, яка б забезпечила стабільність ринку та безпеку роботи на ньому як професійних учасників, так і інвесторів; посиленню контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регуляторних вимог, уніфікованих правил та стандартів; забезпеченню відкритості саморегулювання та покращення взаємодії з державними органами.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку. Для того щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інтересів, його створення та подальше функціонування повинно будуватися на таких загальних принципах:

• упорядкованість => наявність «правил гри», контролю за їх виконанням;

• прозорість => ринок має відповідати умовам відкритості ін­формації про- емітентів, угоди, стан попиту та пропозиції тощо;

• відкритість => на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу й виходу;

• рівність можливостей => недопущення переваг будь-якого суб'єкта ринку над іншими;

• спокій => ринок не може бути «бурхливим», бо інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишать ринок;

• збалансованість => відповідність масштабів оптового ринку роздрібному.

Виходячи зі стратегії формування фондового ринку України, Верховна Рада визначила такі принципи створення і функціонуваня національного ринку цінних паперів:

- соціальна справедливість – забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

- надійність захисту інвесторів - створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав;

- регульованість - створення гнучкої і ефективної системи регулювання фондового ринку;

- контрольованість - створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;

- ефективність - максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у Перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

- правова упорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів;

- прозорість, відкритість - надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку;

- конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення не-монопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

Головними групами факторів, які впливають на стан фондового ринку, є:

• розмір попиту і пропозиції;

• характер попиту і пропозиції;

• ситуація на суміжних ринках;

• технічні фактори;

• суб’єктивні фактори.

Розмір попиту визначається загальною економічною і політичною ситуацією в країні, станом галузі й конкретного емітента. Розмір пропозиції залежить від:

• соціальної структури суспільства;

• розміру і структури доходів і потреб людей;

• наявності гарантій безпечності інвестування і захисту прав інвесторів.

Базовим у характері пропозиції є те, що більша частка заощаджень населення акумулюється у короткостроковій високоліквідній формі; щодо характеру попиту, то споживачі потребують довгострокових низьколіквідних фінансових ресурсів. Ця суперечність вирішується створенням умов для власників заощаджень щодо збільшення строків накопичення і відмовлення від високої ліквідності; спонуканням споживачів до переорієнтації на короткострокові позикові кошти; створенням системи перерозподілу і комбінації фінансових ресурсів, що максимально задовольняє попит за наявної структури пропозиції.

Суб’єктивні фактори – це власне, психологія інвесторів і особливості цілей кожного з них; вплив заяв чи поведінки окремих авторитетних осіб на поведінку інших суб'єктів ринку; обсяг спекуляцій, який зміщує ринкові ціни від поточної вартості фондових цінностей до очікуваної

Оскільки ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку то він відчуває на собі вплив інших складових не тільки останнього, а й суміжних ринків, інакше кажучи, якщо умови інвестування в інші складові ліпші, то капітал залишає фондовий ринок, і навпаки. Тобто ринок цінних паперів завжди конкурує із суміжними ринками.

До технічних факторів належить усе, що пов'язано з технічною стороною обігу цінних паперів. Чим ліпше технічне забезпечення, тим більше можливостей для інвестування.

З метою впорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримання довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава здійснює регулювання ринку цінних паперів. Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України. Система регулювання має виконувати такі функції:

- визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

- створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

- створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та обману інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі по довірчих операціях.

Державне регулювання фондового ринку повинно здійснюватися шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування і контролю за діяльністю фондового ринку. З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створюється спеціальний орган – державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У межах своїх повноважень державне регулювання фондового ринку здійснюють також Міністерство фінансів України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи.

Державне регулювання фондового ринку повинно здійснюватись у таких напрямах:

- забезпечення обов'язкового оприлюднення всієї суттєвої інформації про ринок цінних паперів (умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності, стан управління діяльністю емітентів, обсяг, характер і тенденції в торгівлі цінними паперами тощо);

- ліцензування і регулювання діяльності фінансових посередників, у тому числі тих, які займаються довірчою діяльністю на фондовому ринку, нагляд за її здійсненням, встановлення економічних нормативів щодо адекватності власних фінансових ресурсів посередників, обсягу і характеру операцій, що ними здійснюються;

- нагляд за діяльністю організованих систем торгівлі цінними паперами, встановлення у разі потреби обов'язкових для виконання правил торгівлі, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

- притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності осіб, які використовують внутрішню інформацію, тобто таку, що не була оприлюднена, з метою отримання доходу чи запобігання збиткам по операціях з цінними паперами;

- забезпечення прав власників цінних паперів.

Держава сприяє встановленню і розвитку ефективної та стабільної системи платежів для обслуговування угод по цінних паперах, доступу на фондовий ринок емітентів незалежно від розміру платежів та стартових фінансових можливостей.

Державна комісія з цінних паперів, та фондового ринку виконує як функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства про цінні папери, та застосування санкцій за його порушення, так і функції регулювання фондового ринку, тобто видання у межах, передбачених законодавством, нормативних актів, що регулюють діяльність учасників фондового ринку, у тому числі банківських установ. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює нагляд за розміщенням цінних паперів українських емітентів на міжнародних фондових ринках та емітентів інших держав на українському фондовому ринку.

Фондовий ринок України почав формуватися у ХVШ ст. У 1796 році було відкрито Одеську фондову біржу. Уже тоді поряд з біржовими комітетами, які контролювали діяльність маклерів, урядові комісії стежили за котируванням цінних паперів.

У грудні 1917 року радянський уряд заборонив операції з цінними паперами. Але в період нової економічної політики знову з'явився обіг цінних паперів на організованому ривку, який здійснювали переважно фондові відділи при товарних біржах у кількох великих торговельно-промислових центрах, у тому числі в Києві та Харкові. По завершенні нової економічної політики за рішенням радянського уряду в 1930 році всі товарні та фондові біржі було ліквідовано.

Чекати їх відродження довелося понад півстоліття – до початку 1990-х років. Приватизація та поява акціонерних товариств стали визначальним фактором відновлення діяльності, фондових бірж і налагодження позабіржового обігу цінних паперів.

Історія сучасного фондового ринку України почалась від дня прийняття у 1991 році Закону України «Про цінні папери та фондову біржу».

Найбільш важливим з погляду визначення правових засад здійснення державного регулювання ринку цінних паперів, державного контролю за випуском та обігом цінних паперів ті їх похідних став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 року утворено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Було визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів.

Створення ефективних товарних та фінансових ринків є найважливішим завданням реформування економіки країни. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектору, здатного мобілізовувати, перерозподіляти та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси. Тому розвиток фондового ринку як невід'ємної частини фінансового ринку та важливого сегменту національної економіки набуває першочергового значення.

Економічні показники 2002 року стали найвищими для економіки України з набуттям державою незалежності.

Нині інвестиційно привабливими галузями, за результатами аналізу, є промисловість, сфера послуг (у першу чергу телекомунікації, Інтернет), промисловість будівельних матеріалів та будівництво, сільське господарство і харчова промисловість, машинобудування (сільськогосподарське).