Характеристика підходів до визначення сутності корпоративного управління

Підхід	Сутність корпоративного управління
Приватний (внутрішня архітектура)	Вибір найкращих механізмів управління і розподілу влади між різними групами учасників корпоративних відносин
Публічний (зовнішні відносини)	Відносини між корпорацією і суспільством
Нормативний	Кодекс принципів і норм, що регламентують права, обов’язки і відповідальність осіб, що беруть участь в управлінні корпорацією
Економічний	Система відносин між органами управління, посадовими особами корпорації і акціонерами
Управлінський	Система виборних і призначених органів корпорації, котрі керують нею

Сутність корпоративного управління з позиції приватного (корпоративного) підходу розглядається як один із механізмів максимізації вартості корпорації, де ключову роль відіграє Спостережна рада, яка підтримує баланс між інтересами акціонерів та інших осіб, що мають відношення до корпорації, – менеджерів, інших співробітників, постачальників, кредиторів, суспільних груп. Проблема влади трактується як вибір найкращих механізмів управління та розподілу влади між різними групами учасників корпоративних відносин.

У відповідності з публічним (суспільним) підходом корпоративне управління – це відносини між корпорацією і суспільством. В цьому випадку на перший план виходять інформації та громадського контролю над певними сторонами діяльності корпорації, формування системи стимулів і заборон, котрі повинні забезпечити ефективний розвиток корпоративного сектору економіки, в той же час обмежуючи негативні наслідки та виконуючи базові інтереси інших учасників корпоративних відносин.

Таким чином корпоративне управління можна розглядати як з точки зору внутрішніх взаємовідносин так і з точки хору зовнішніх стосунків корпорації з оточуючим середовищем.

У світлі нормативного підходу корпоративне управління – це кодекс принципів в норм, що регламентують права, обов’язки і відповідальність осіб, що беруть участь в управлінні корпорацією. Такі принципи і норм закріплюються в різних нормативних актах (законах і підзаконних актах держави та внутрішніх правових документах корпорації).

Із позиції економічного підходу під корпоративним управлінням розуміємо систему відносин між органами управління та посадовими особами корпорації, власниками-акціонерами, власниками боргових цінних паперів корпорації, а також з іншими зацікавленими особами, так чи інакше залученими до управління емітентом акцій як юридичною особою.

В управлінському підході корпоративне управління розглядається як система виборних і призначених органів корпорації, які керують нею з метою максимальної прибутковості від усіх видів діяльності при виконанні норм чинного законодавства.

Таким чином на даний час не існує єдиного визначення сутності корпоративного управління, вона розглядається з позиції декількох підходів. Очевидно буде правильним визначити сутність корпоративного управління на основі консолідації всіх підходів, тоді її можна буде сформулювати наступним чином: Корпоративне управління – це діяльність виборних і призначених органів корпорації, направлена на підтримання балансу інтересів власників корпорації та менеджерів, що керують власністю корпорації, на отримання максимального прибутку від всіх видів діяльності корпорації в рамках норм чинного законодавства.

Основні завдання корпоративного управління:

• створення і забезпечення діяльності ефективного механізму аналізу, поточного і стратегічного управління, прийняття управлінських рішень і контролю за діяльністю товариства;

• забезпечення однакового і справедливого ставлення до всіх акціонерів та можливість акціонерів використовувати ефективні способи захисту у випадку порушення їх прав;

• збалансування інтересів акціонерів, менеджерів, працівників, клієнтів, партнерів та постачальників корпорації, тобто зацікавлених осіб, держави і суспільства.

При чому пріоритетним завданням корпоративного управління є збалансування інтересів зацікавлених в діяльності акціонерного товариства осіб. Пріоритетність саме цього завдання обумовлена такою особливістю корпоративного управління як відокремлення володіння власністю від безпосереднього управління нею. В результаті чого неминуче підвищується роль найманих менеджерів, що безпосередньо керують діяльністю корпорації. У зв’язку з таким управлінням виникають різні групи учасників корпоративних відносин. Кожна з таких груп переслідує власні інтереси.

Для більшості великих українських корпорацій можна виокремити наступні групи учасників корпоративних відносин (суб’єкти корпоративного управління), кожна з яких переслідує власні інтереси:

• менеджмент (в тому числі одноосібний управлінський орган);

• крупні акціонери (власники контрольного пакету акцій корпорації);

• акціонери, що володіють незначними пакетами акцій;

• власники інших цінних паперів товариства;

• кредитори, які не є власниками цінних паперів корпорації;

• органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Інтереси кожної з перелічених груп не тільки не співпадають, але часто і суперечать одні одним.

Менеджери корпорації стурбовані, перш за все, стабільністю свого матеріального стану, ростом власних доходів та зниженням небезпеки впливу непередбачуваних обставин.

В той же час акціонери акціонерного товариства зацікавлені в рості його прибутку і високій курсовій вартості акцій, схильні підтримувати рішення, які ведуть до отримання корпорацією високих доходів, навіть пов’язаних з високим ризиком. Органи державної влади і місцевого самоврядування зацікавлені в здатності корпорації виплачувати податки та інші платежі, також в створенні додаткових робочих місць. Кредиторів корпорації, що не є власниками її акцій цікавить стабільність і стійкість фінансового становища корпорації, як необхідної передумови виконання нею взяті на себе зобов’язання.

Реалізація корпоративних прав не здійснюється сама по собі, відірвано від інших об'єктів корпоративного управління. Тому предметом корпоративного управління є інші два рівні – корпоративне підприємство та форми і методи державного регулювання корпоративного сектору і державної власності у ньому. Слід враховувати, яку важливу роль відіграє регуляторне середовище, яке створюється в результаті цілеспрямованої діяльності державних органів по законодавчо-нормативному забезпеченню корпоративної діяльності. Крім того, практично в усіх країнах існує державний сектор, яким потрібно ефективно керувати, а частина цього сектору підпадає під поняття корпорацій (державних і неприбуткових).

Для вивчення суті корпоративного управління потрібно враховувати інтереси власників корпоративних прав, однак ці інтереси досліджуються через розвиток і функціонування корпорацій як основних об'єктів управління. На сьогодні і в економічній, і у правовій літературі існує певна невизначеність з поняттям "корпорація". Слід зазначити, що це поняття не нове і ще А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу та причини багатства народів" застосовував цю категорію в розумінні акціонерної форми організації підприємництва.

Багато фахівців вважають, що сучасне розуміння цієї категорії походить з США і введене в економічне життя внаслідок його глобалізації. Так, акціонерному товариству відповідає поняття "joint stok bussines corporation". Проте слід мати на увазі, що така назва стосується підприємницького акціонерного товариства. Крім того, корпораціями називають і неприбуткові організації ("non-profit corporations"), а також урядові корпорації ("government corporations"). Така ситуація і викликала певну неконкретність категорії "корпоративне управління", оскільки досить часто під ним розуміють загальний менеджмент.

При деяких відмінностях у правових базах розвинутих країн корпоративна форма має спільні риси. Так, економісти і правники США в основу поняття "корпорація" покладають правову форму бізнесу, який відокремлений від конкретних осіб, які ним володіють. При цьому поняття "корпорація" жорстко відокремлюється від приватного підприємства і товариств, які формуються за рахунок об'єднання осіб, а не капіталів. У сучасних умовах доктрина торгового права, яке застосовується в розвинутих країнах світу, надає особливого значення поділові товариств на об'єднання осіб (персональні об'єднання) й об'єднання капіталів. До об'єднань осіб належать повне і командитне товариство (за законодавством США і Великої Британії – партнершип і партнершип з обмеженою відповідальністю, а також виробничі кооперативи).

В об'єднаннях капіталів домінує майновий елемент – для участі в них потрібно зробити майновий внесок. Тоді як персональні об'єднання передбачають особисту участь в управлінні, представництві, здійсненні функцій по виробництву, неперсональні об'єднання такої участі не передбачають і базуються на об'єднанні капіталів. Корпорація має право юридичної особи і найбільш адекватне відображення отримує у формі акціонерного товариства.

Аналіз існуючої економіко-правової бази дає змогу виділити корпоративну форму капіталу як відокремлену, за якою власники мають обмежену відповідальність. При усіх відмінностях у правових базах розвинутих країн основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним сектором пролягає у відділенні функцій розпорядження й володіння та обмеженій відповідальності. Так, правова база ФРН до корпоративного сектору відносить акціонерні компанії і лишає поза ним "приватні справи", "особисті товариства" – відкрите торгове і командитне товариства, при цьому акціонерними компаніями вона вважає акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Організаційно-правова база Франції поділяє юридичний статус підприємства за формальними ознаками і за правом власності. В цілому виділяють два типи підприємств – індивідуальні, близькі за своїм статусом до фізичних осіб, і товариства, що мають статус юридичної особи. Серед підприємств, що мають статус юридичної особи, до корпоративного сектору відносять не об'єднання осіб, а об'єднання капіталів, де відповідальність обмежена внесками, тобто насамперед акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

В українській правовій базі поняття корпорації істотно відрізняється від загальноприйнятого у світовій практиці. Відповідно до Закону України "Про підприємства" корпорації – це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. На жаль, з такого визначення суть такої форми об'єднань, повноваження їх учасників і реальні можливості зрозуміти надзвичайно важко. Тому слід дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпораціями, які, в свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами. Отже, об'єктами корпоративного управління обов'язково є акціонерні товариства, а також та частина товариств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділене від власності.

Ми під поняттям корпорація будемо розуміти таке господарське товариство, майно якого представлене долями в капіталі, і яке відповідає наступним вимогам: відокремлення власності від управління, обмежена відповідальність власників за зобов’язаннями такого товариства (тобто відповідальність обмежується майном товариства), це товариство є самостійною юридичною особою, легкість переходу права власності на частку майна в товаристві.