33

Вступ

Варто розпочати саме з того, що до розгляду даної теми зверталися безліч науковців, а саме Головачова К.Г, Болотіна Н.Б, Провинений М.Я та інші.

Актуальність дослідження даної теми полягає в тому, що на сьогоднішній день медичне право ще не «встало» на ноги, як самостійна галузь права, законодавство містить безліч недоліків, і чи не найголовнішою проблемою являється те,що громадян України не точно і чітко розуміють свої права та обов’язки в даній галузі.

Об’єктом дослідження являється саме право медичної допомоги як галузь права, галузь законодавства,права та обов’язки громадян по відношенню до нього, недоліки права та шляхи їх вирішення.

Метою курсової роботи є насамперед тлумачення та роз’яснення деяких прав та обов’язків, їхня легітимність та доцільність, дослідження прогалин у медичному праві та безпосередні методи та способи їх розв’язання. Що ж до історичного аспекту то метою дослідження являється безпосереднє вивчення медичного права з радянських часів та до сьогоднішніх років, шляхи та перспективи розвитку. Проведення паралелей з іншими галузями права та безпосередня аргументація необхідності виокремлення медичного права як окремої самостійної галузі права, та велика доцільність прийняття медичного законодавства.

Метод дослідження. В даній курсовій роботі мною був використаний загальнонауковий метод,зокрема емпіричний (опис) та теоретичний (аналіз, узагальнення, пояснення).

У даній курсовій роботі була використана література що безпосередньо стосується медичного права, інших галузей права, що з ним співвідносяться, а також наукові статті , автореферати науковців, та дослідників що вивчали дану тему.

У першому розділі висвітлюється, насамперед, розвиток права на медичну допомогу ще за радянських часів, в деякій мірі аналіз нормативних актів що закріплювали дане положення, проблеми щодо становлення права на медичну допомогу як самостійної галузі.

Слід зауважити, що право на охорону здоров'я є найбільш широким, воно включає право на медичну допомогу і право на медичне страхування, отже у даному розділі висвітлюються проблеми самого поняття медичного права, сукупність різноманітних думок та поглядів вчених на рахунок порівняння та протиставлення понять медичної допомоги, медичної послуги.

Медичне право за своєю суттю є соціальним правом, так само, як і, наприклад, трудове право та право соціального захисту. Медичне право виступає єдиним правовим механізмом за допомогою якого реалізується право кожної людини в Україні на одержання кваліфікованої медичної допомоги, тому велика увага приділяється актуальності і важливості створення кодифікованого акту – Медичного кодексу України, що пояснюється багатьма обставинами.

У другому розділі приділяється увага наступним питанням:

*Правова база та основа здійснення права на медичну допомогу

*Суб’єкти права на медичну допомогу, їхній вік , щодо самостійності прийняття рішення для медичних послуг. Медичні дозволи.

* Взаємозв’язок лікар-пацієнт, а точніше свобода вибору лікаря, як основний пункт щодо дійсної реалізації права на медичну допомогу.

*Висвітлюючи основні принципи здійснення права на медичну допомогу, а саме кваліфікована медична допомога, якісна медична допомога , доступність медичної допомоги та безоплатність медичної допомоги розкривається суть, зміст та надзвичайна важливість кожного із них для комплексного зв’язку та реального здійснення права на медичну допомогу. Аналізуючи положення безоплатності медичної допомоги виявляються безліч недоліків які потрібно дослідити і зробити висновки щодо реальності існування даного положення, та за безліччю обґрунтованих умов та обставин дійти до завершального етапу даного питання, чи потрібне українцям право на безоплатну медичну допомогу? Спростовуючи міфи дійти до реального бачення проблеми щодо високої ціни за власне здоров’я.

Дуже важливою ланкою медичного права виступає саме правова охорона даної галузі права. Тож у третьому розділі приділяється увага саме правам пацієнтів, у яких випадках вони порушуються. Основною проблемою являється саме незнання права, не усвідомлення того, що права пацієнта були порушені, тому варто розглянути саме найважливіші і найчастіші випадки порушення прав громадян, особливу увагу приділяючи питанню про щорічне медичне обслуговування, яке Міністерство охорони здоров’я намагається ввести в дію найблищим часом.

Також слід розглянути цивільно-правову відповідальність осіб які порушують дане право, у яких випадках особа може звернутися до суду про відновлення порушених прав, аналізуючи наглядні приклади.

Розділ 1 Загальна характеристика права на медичну допомогу

У даному розділі висвітлюється, насамперед, розвиток права на медичну допомогу ще за радянських часів, в деякій мірі аналіз нормативних актів що закріплювали дане положення, проблеми щодо становлення права на медичну допомогу як самостійної галузі.

Слід зауважити, що право на охорону здоров'я є найбільш широким, воно включає право на медичну допомогу і право на медичне страхування, отже у даному розділі висвітлюються проблеми самого поняття медичного права, сукупність різноманітних думок та поглядів вчених на рахунок порівняння та протиставлення понять медичної допомоги, медичної послуги.

Медичне право за своєю суттю є соціальним правом, так само, як і, наприклад, трудове право та право соціального захисту. Медичне право виступає єдиним правовим механізмом за допомогою якого реалізується право кожної людини в Україні на одержання кваліфікованої медичної допомоги, тому велика увага приділяється актуальності і важливості створення кодифікованого акту – Медичного кодексу України, що пояснюється багатьма обставинами.

1.1 Розвиток права на медичну допомогу в Україні

Правове забезпечення охорони здоров'я у радянський період представлене рядом нормативно-правових актів, серед яких особливе місце відведено конституційному регулюванню, зокрема Конституції УРСР від ЗО січня 1937 року (ст.119), де передбачено право громадян на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності. Це право відповідно до цієї конституційної норми, забезпечується широким розвитком соціального страхування робітників і службовців за рахунок держави, безоплатною медичною допомогою трудящим та наданням у користування трудящим широкої сітки курортів [22]. Вже у Конституції УРСР від 1978 року (ст.40) , безпосередньо закріплено право громадян на охорону здоров’я. Це право, відповідно до ч.2 ст.40, забезпечується безоплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я, розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян, особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці не пов'язаної з навчанням і трудовим вихованням, розгортанням наукових досліджень спрямованих на запобігання та зниження захворювання, на забезпечення та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян [23]. Право на охорону здоров'я дістало своє закріплення також і в інших актах.

Тривалий час у нашій державі була відсутня реальна правова регламентація медичної діяльності. Законодавство про охорону здоров’я носило декларативний характер, а правила надання медичної допомоги містилися у відомчих актах, які не підлягали публікації. Наслідки цього сьогодні загальновідомі – пацієнти були цілком безправні, а лікарі, вірогідно, не уявляли коло своїх прав та обов’язків, межі, за якою настає правова відповідальність. Розвиток в Україні ринку медичних послуг, конкуренція по-новому ставить питання про місце і роль медицини в житті нашого суспільства і вимагає поліпшення практики організації та функціонування охорони здоров’я України. З набуттям колишніми радянськими республіками незалежності, значно активізувалися наукові дослідження з медичного права зарубіжними та українськими фахівцями. З'явилися монографії й підручники з медичного права. У найсучасніших дослідженнях поширена думка про комплексний характер медичного права як галузі права. Зокрема А.Б. Литовка і П.І. Литовка вважають, що з фактичним включенням медицини до цивільного обігу вичерпав себе й погляд на медичне право як підгалузь права соціального забезпечення, а медичне право — це гранична комплексна галузь національного права Росії, яка регулює охороноздоровчі та інші тісно пов'язані з ними відносини. С.Г. Стеценко вважає, що медичне право — це комплексна галузь права, що включає сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері медичної діяльності. Медичну діяльність автор розглядає як таку, що має комплексну природу, в рамках якої виділяються: процеси надання медичної допомоги, система медичного страхування, виробництво лікувальних засобів та виробів медичного призначення, організація реабілітаційно-відновлюючих заходів і "багато чого іншого". На нашу думку, медичне право — це система правових норм, які регулюють якісно своєрідні суспільні відносини, змістом яких є здійснюваний медичними працівниками за допомогою медичних засобів вплив на фізичне та психічне здоров'я людини [3,c.417-418].

Конституція України закріпила право громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) [ 2 ]. Слід зауважити, що право на охорону здоров'я є найбільш широким, воно включає право на медичну допомогу і право на медичне страхування. Отже, право на медичну допомогу є відносно самостійним. Необхідно відрізняти права та обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я й, відповідно, обов'язки держави щодо його забезпечення, і права пацієнтів при здійсненні медичної допомоги. Перша група прав має загальний характер і торкається майже усіх сфер, що оточують життєдіяльність людини. У сфері охорони здоров'я складається цілий конгломерат суспільних відносин — медичних, фінансових, управлінських, організаційних. Вони регулюються різними галузями законодавства — конституційним, адміністративним, трудовим, цивільним, господарським, кримінальним, екологічним тощо. Але ядром цих відносин є саме медичні відносини, які виникають між пацієнтом і лікарем (медичним працівником) з приводу надання медичної допомоги на всіх етапах її здійснення. В Україні назріла об'єктивна необхідність для підготовки єдиного законодавчого акта, який би комплексно врегулював усю сферу відносин, що утворюють предмет медичного права. Таким законом міг би стати Медичний кодекс України. Всі інші відносини у галузі охорони здоров'я, зокрема щодо промислової санітарії, санітарного нагляду, медичного страхування, організації медичних закладів, співвідношення компетенції між окремими структурними ланками таких закладів тощо, не входять до предмета медичного права, їх правове регулювання має вдосконалюватись в актах відповідних галузей права. Необхідність знання медичного права продиктована новими суспільно-економічними умовами, переорієнтування соціальних цінностей, підвищенням рівня правових знань населення. У зв’язку з цим, питання розвитку національної правової системи і формування нової галузі права України – медичного права – набувають особливої актуальності. До того ж, специфічні особливості у сфері охорони здоров’я, необхідність кодифікації законодавства на підставі пандектної системи, сучасні тенденції виділення нових галузей права створюють передумови для офіційного визначення медичного права самостійною галуззю права[12].

Варто зазначити, що в системі національного права відсутня спеціальна галузь – медичне право. Немає також відповідних науки та навчальної дисципліни. У той же час в Конституції України закладено умови для становлення і розвитку цієї галузі права. Серед науковців немає єдиної точки зору щодо визначення поняття медичного права. В юридичній літературі поняття медичного права визначається по різному. Уточнення цього поняття важливе для визначення кола суспільних відносин у сфері медичної діяльності, які вимагають спеціального правового регулювання в формі галузі права. Найбільш повно й правильно сутність і зміст розглянутого поняття відбиває визначення В.І. Акопова, на думку якого, медичне право – це «сукупність нормативних актів, що регулюють відносини між громадянином і лікувально-профілактичним закладом, між пацієнтом і медичним працівником в сфері організації, а також їх прав, обов’язків і відповідальності в зв’язку з проведенням діагностичних, лікувальних, санітарно-гігієнічних заходів»[13].

Проблема удосконалення законодавчого забезпечення охорони здоров'я стає в Україні дедалі гострішою і потребує рішучих дій у цьому напрямку. Одним з пріоритетних шляхів удосконалення законодавства про охорону здоров'я в Україні є систематизація діючої нормативно-правової бази. Проблема формування медичного права і прийняття кодифікованого акту, зокрема Медичного кодексу України, набуває чимраз більшого резонансу.

Актуальність і важливість створення кодифікованого акту – Медичного кодексу України – пояснюється багатьма обставинами, основними з яких є:

= необхідність комплексного реформування вітчизняної системи охорони здоров’я, у тому числі її законодавчого забезпечення як фундаменту для усіх інших перетворень;

= відсутність на даний час науково – обґрунтованої концепції законодавчої діяльності у цій сфері;

= прагнення забезпечити підвищення рівня правової освіти медичних і фармацевтичних працівників;

= сприяння і допомого юристам при розгляді і вирішенні так званих «медичних» справ;

= неузгодженість у деяких випадках окремих законів у сфері охорони здоров’я з галузевим законодавством;

= необхідність чіткої регламентації правового статусу медиків і пацієнтів;

= потреба правового регулювання різних систем охорони здоров’я (державної, муніципальної, приватною).

У Медичному кодексі необхідно реалізувати вимоги міжнародних стандартів з прав людини, щодо охорони здоров’я, зокрема надання медичної допомоги, оскільки саме він у подальшому стану міцною опорою медичного права України – галузі права, що починає невпинно розвиватись й у нашій державі[17].