2. Моделі на основі ринкових показників.

Істотний клас складають ринкові моделі, в основі яких лежить інформація, доcтупна гравцям фондового ринку. Насамперед, це ринкові дані про цінні папери позичальника, що котуються. Такі моделі можна розділити на структурні та моделі скорочених форм.

1. Структурні моделі ймовірності дефолту.

В основі структурних моделей лежить ідея про про те, що вартість акцій компанії є опціоном call на активи компанії з ціною угоди, рівній вартості її зобов'язань. Основоположниками даного класу моделей вважаються Блек і Шоулз, Мертон. Мертон розглянув кредиторську заборгованість компанії як вимогу, яка може бути оберненою на її вартість, і використав формулу ціноутворення опціонів Блека - Шоулза для оцінки ймовірності дефолта компанії. У рамках даної моделі надання кредиту трактується як покупка активів компанії у акціонерів і передача їм опціону call на дані активи з ціною виконання, що дорівнює вартості кредиту, і часом виконання, рівним терміну погашення кредиту. Нехай являє собою вартість активів фірми в момент часу , а при настанні терміну платежу в момент часу кредитори пред'являть вимоги у розмірі номінальної суми боргу . В моделі застосовується спрощений опис структури боргу: передбачається, що фірма має єдиний борг сумою в формі облігації з нульовим купоном, тобто вся сума боргу повинна бути сплачена одноразово в момент часу . Припустимо, що величина боргу повністю забезпечена активами фірми, тобто , тоді акціонерам надається різниця . У випадку, якщо борг не забезпечений активами компанії, тобто , кредиторам залишається те, що є в наявності, акціонери ж не отримують нічого (це випливає з пріоритету виконання вимог кредиторів перед акціонерами у разі банкрутства фірми). Таким чином, в рамках моделі Мертона сума, що отримують кредитори в момент часу може бути описана наступною системою рівнянь:

Мертон застосовує модель Блека - Шоулза, припускаючи, що вартість активів фірми розподілена нормально з волатильністю , а величина безризикової ставки є постійної. На основі даних передумов вартість опціону put в момент часу являє собою наступну велечину:

де: - інтегральна форма стандартного нормального розподілу, а – ймовірність виконання опціону put:

Варто відзначити, що саме припущення про нормальний розподіл прибутковості активів компанії, закладене у формулі Блека -Шоулза, є істотним недоліком моделі Мертона, тому що можна недооцінити ймовірність дефолту в разі короткострокового періоду.

2. Моделі скорочених форм.

У моделях скорочених форм для визначення ймовірності дефолту використовується інформація про поточну вартість боргових зобов'язань позичальника, спреди прибутковості даних обов’язків в порівнянні з безризиковою ставкою. Такі моделі не можуть відповісти на питання про причини виникнення дефолту, але можуть надати оцінку його ймовірності на основі даних, отриманих з ринку. Цей підхід отримав свій розвиток в роботах Джерроу і Тернбула, Даффі і Сінглтона (1999 рік). Так, Джерроу і Тернбул у своїй статті «Pricing Derivatives on Financial Securities Subject to Credit Risk» продовжили дослідження Мертона, запропонувавши модель ціноутворення і хеджування похідних цінних паперів, які несуть в собі кредитний ризик, за умови неперервної та випадкової природи функцій дефолту і відсоткових ставок.

Загальною перевагою ринкових моделей являється той факт, що при використанні ринкових даних про фінансові інструменти компанії ми обробляємо інформацію про позичальника, що доступна всім інвесторам, що діють на ринку. Тим часом показовою дана інформація буде лише за умови ефективності фондового ринку, що є досить жорстким обмеженням. Більше того, в українській дійсності інформація, доступна на фондовому ринку, є дуже обмеженою, і на практиці досить складно оцінити ринкову вартість активів більшості позичальників. Також не завжди ведеться статистика про вартість фірми і її волатильність, яка необхідна для розрахунку. Тим часом, недивлячись на деякі недоліки даних моделей, вони отримали широке поширення на практиці. Так, наприклад, структурні моделі були покладені в основу популярного програмного продукта CreditMonitor корпорації KMV, який використовує провідне рейтингове агентство Moody's.

У моделі CreditMonitor використовується чотирьохкрокова процедура для оцінки кредитного ризику фірм, акції яких торгуються на відкритому ринку.

1. Визначається деяка критична точка дефолту і приймається твердження, що має місце тенденція до дефолту, якщо ринкова ціна активів фірми падає нижче деякої критичної точки, яка зазвичай знаходиться нижче бухгалтерської вартості всієї кредиторської заборгованості фірми, але вище бухгалтерської вартості короткострокової кредиторської заборгованості. Як правило, точка дефолту визначається як сума короткострокових зобов'язань і половини довгострокових зобов'язань компанії:

2. Точка дефолту використовується для інверсії вартості і волатильності капіталу і далі для визначення вартості і волатильності активів фірми.

3. На основі отриманих значень розраховується відстань до дефолту (кількість стандартних відхилень до точки дефолту), тобто визначається, яким має бути падіння вартості активів фірми, для того щоб оголосити дефолт.

4. На основі бази даних системи CreditMonitor визначається очікувана частота дефолту - частка фірм, які мають однакове значення відстані до дефолту і які оголосили дефолт в даний період.

За твердженнями розробників, даний підхід дозволяє передбачити майбутню зміну кредитного рейтингу за 6-18 місяців до настання події. Більше того, в цьому випадку ймовірність дефолту є не дискретною величиною (як при використанні рейтингової оцінки), а неперервною, що змінюється разом зі зміною ринкової вартості активів компанії.