1. Створення і.Мойсеєвим і-го професійного ансамблю народного танцю.

Ансамбль народного танцю СРСР державний академічний, один з найбільших хореографічних колективів Радянського Союзу. Створений в 1937 в Москві. Керівник ансамблю з дня його організації — народний артист СРСР І. А. Моісеєвим . Ансамбль є першою танцювальною групою Радянського Союзу, що затвердила в професійному хореографічному мистецтві новий вигляд сценічного танцю — народний танець. Художньо узагальнюючи і розвиваючи елементи народної хореографії, використовуючи творчі ресурси професійного мистецтва, ансамбль створює нові сценічні форми, прагнучи до яскравого відтворення народного стилю, глибокого розкриття в танці національного образу і характеру. Спираючись на прогресивні традиції танцювального мистецтва кожного народу, роблячи їх надбанням широкого круга глядачів, ансамбль сприяє взаємному ознайомленню і збагаченню національних культур. Поєднання яскравої народної форми, безпосередність виконання з технічними і акторськими досягненнями професійної хореографічної школи привело до створення в ансамблі нової системи виховання танцівників, яка допомогла виробити творчу індивідуальність колективу і високу виконавську культуру. В репертуарі ансамблю налічується понад 200 танців народів СРСР і інших країн, у тому числі: «Російська сюїта», хореографічна сцена «Партизани», молдавська сюїта «Жок», українська сюїта «Веснянки» і ін. Окрім народних танців, ансамбль має в своєму репертуарі хореографічні сцени, сюїти (сюїта - це багатоскладова музична композиція, яка складається з декількох різнохарактерних п'єс різного жанру і часто має програмну основу. Розрізняють сюїти танцювальні, інструментальні, сюїти з опер і балетів і т.д. ) одноактні балети, жанрові танцювальні сцени, об'єднані циклом танців «Радянські картинки» і «Картинки минулого», «Танці слов'янських народів», «Дореволюційна маївка», «Переможний Першотравень», «Світ і дружба», серед останніх робіт — «Старовинна міська кадриль» «Полька-красуня» і ін. Знаменною подією в творчому житті ансамблю було створення в 1965 програм «Дорога до танцю», за яку керівник ансамблю удостоєний Ленінської премії.

Ансамбль виступав у всіх республіках Радянського Союзу, за кордоном (більш ніж в 40 країнах світу). Гастролі ансамблю за кордоном принесли йому всесвітню популярність. Концерти ансамблю проходять у супроводі малого симфонічного оркестру, до складу якого входить група народних інструментів.

В 1965 колективу привласнено звання академічного. Серед артистів ансамблю: народні артисти РРФСР Л. СтГолованов, Т. А. Зейферт, І. Д. Карташев.

Білет №14

1. Особливості орнаментальних мотивів та колориту української вишивки

Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Багатство і різноманітність геометричних елементів в українській вишивці (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов'янських і неслов'янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині. Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині. Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й Покутті. Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь. . Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса оточуючого світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

У далекій давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився , але традиції їхнього використання не зникли . За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні ), рослинні, зооморфні (тварини).

Геометричні (абстрактні ) орнаменти властиві всієї слов'янської міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості і подвійні). Важко судити, яке зміст вкладався в ці символи раніш. Сьогодні на їх основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучері", "кудрявці", "гребінці" і ін. В орнаменті вишивок зустрічається мотив "кривульки", або "нескінченник", відомого ще з часів трипільської культури, тобто він з'явився значно раніш, ніж знаменитий грецький меандр. Відомий візерунок "рожи" (зірочки, розетки) являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця і сонячних променів.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубові листи", "барвінок" і ін. Деякі з них несуть на собі відображення древніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом нев'янучого життя, візерунок "яблучне коло", розділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом любові. У сучасній вишивці зустрічається і древній символ "дерево життя ", зображуваний переважно стилізовано у формі листів і гілок .

У вишивках зооморфних (тварин) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаби; із птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летучі жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідній, властивій даній вишивальниці, зображеннями, у яких відбиває її індивідуальне бачення візерунка. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто вигадливих сплетеннях (однак зі збереженням традиційних вимог до композиції) заячі і вовчі зуби, воляче око, луска коропа, баранячі роги й ін.