2. Різновиди Середньовічного танцю.

В Середньовіччі переважали низькі танці (бас – данси) і високі. Бас данси – це ковзаючий танець,без стрибковий. Він був церемоній ним танцем, більш схожий на проходку чим на танець. Високий танець - танець зі стрибками та підскоками. Сальторелло – італійський танець швидкий . Був розповсюджений в ХVІ – XVІІ ст. хоча виник раніше. Схожий на тарантелу. Куранта – танець відомий з ХVІІ ст. Особливості цього танцю полягають в частій змінні ритму. Павана – відкривав бали танець 16- 17 ст. представляв собою спокійне відкриття шествія. Цей танець походить з Іспанії назва пов’язана з словом павлін. Павана витіснила всі попередні низькі танці. В 17 за Паваною завжди виконували Гальярда. Гальярда- веселий, жвавий танець зі стрибками. Танець в 16 ст. був швидким а в 17 ст. вже більш стриманим.Це був один з найулюбленіших танців. Алеманда – танець в помірному темпі за ним постійно виконували куранту. Ще були відомі такі танці як: Жига, Мореска, Чапона.

Білет№ 10

1. Танець епохи Відродження (Ренесанс)

Відродження – епоха в історії культури Європи яка прийшла на зміну культури Середньовіччя. XIV – XVIст. Характеристика – світський характер культури, її інтереси до людства. Відбувається відродження культури знов з’являється інтерес до Античності. В епоху Відродження побутовий танець набуває більшого значення. Без нього не відбуваються бали святкові вечори але і пишні вуличні дійства які досягають незвичайної яскравості. В палацових залах італійських вельмож влаштовуються театральні вистави типу інтермедій з піснями і танцями. Танці складають основу цих розкішних видовищ.

На домашніх і вуличних святах також виконуються танці. Пишні святкування, балетні представлення затверджуються в Парижі. Приїжджаючі сюди італійські художники, поети, музиканти, танцмейстери, разом з французами влаштовують свята, створюють нові види театральних представлень де танцю відводиться важливе місце. Однак основною силою яка забезпечує розвиток музики, танцю, була французька народна культура, національні наспіви, ритми, національна пластика. В країнах Європи виникає багато танцювальних форм. Різні прошарки населення мають свої танці манеру їх виконання правила поведінки на балах та святах.

Народна культура була тим джерелом звідки брали рухи, фігури, а іноді і цілі композиції. Танці епохи Відродження стали більш складними ніж Бранлі Середньовіччя. На зміну танцям з хороводною композицією прийшли парні танці побудовані на складних рухах і фігурах.

Стиль придворної хореографії складався поступово. Це був довгий процес. А в епоху Відродження взагалі не було танцювальних форм. Танці постійно змінювались. Техніка танців 14-15 ст. дуже проста. В основному це ковзаючи ноги без особливих рухів рук. Танці були побудовані на уклін наближеннях і віддаленнях один від одного. Рухи ніг були мілкими.

Французький уклін робився в право, а італійський в ліво. Кавалер знімав шляпу лівою рукою – це означало привітання. Не дивлячись на те що в епоху Відродження з’явилось багато нових танців, люди ще довго танцювали танці Середньовіччя. Етикет придворного суспільства чітко виконувався. Це призвело до того що в при дворі з’явився танцівник - педагог. Особлива увага приділялась поклонам і реверансам. Танець в цю епоху це танець парний, велика увага приділялась мілким рухам рук, манері носить сукню, тримати корпус вітати один одного. В цей час з’являються повороти, рухи вперед та назад, з хрещення ніг, танцювали все виворітна.