1. Предмет історії політології, її періодизація, джерела та категорії.

Особливості зародження політичної думки у різних народів.

Основні етапи розвитку політичних вчень

Історики виділяють чотири великі періоди в історії формування і розвитку політології:

Перший період – стародавня політологія – від античності до Нового часу. Його ще називають як політологія кастово–станового суспільства. Вона спиралася переважно на релігійні і філософські тлумачення політики і політичного. Світогляд середніх віків був релігійним, теологічним. У цей період виділяють дві великі епохи, які мають свої особливості і несуть в собі специфічні історичні знання - це антична епоха і епоха Середньовіччя. Суть їх полягає в тому, що громадське життя суспільства, його соціальна структура визначалися правом, не рівним для різних станів, і охороняла суспільно-правову і політичну нерівність. Політична ідеологія цього періоду суворо відрізняла людей вільних і залежних, привілегійованих і непривілегійованих, "своїх" і "чужих" і т.д.

Другий період – з початку Нового часу приблизно до середини XIX століття. Методологією мислення стає раціоналізм. Це період великих відкриттів, пошуків в усіх сферах суспільного життя. Великі потрясіння цієї епохи увійшли в історію як Відродження, Реформація, Просвітництво. Основним змістом політичної науки було формування її понятійно-категоріального апарату, формування теоретичної моделі безстанового, громадянського суспільства рівних людей, обгрунтування ідеалу суспільства, вільного від станових меж, ретельної правової регламентації. Цей період характеризується формуванням найважливіших елементів таких складових політичної науки, як світ політичного, політика, політична діяльність, держава, влада, політичні інститути в сучасному їх розумінні.

Третій період – період становлення і розвитку громадянського суспільства, який охоплює середину XIX ст. до кінця першої половини XX ст. В цей період проходить виділення політичної сфери із цілісного людського соціуму у відносно самостійну галузь, поступове формування та інституціоналізація політології в ролі особливої дисципліни з власним предметом дослідження, методологією, методами тощо.

Четвертий період - з кінця першої половини XX ст. до наших днів. Це остаточне формування політології як науки і навчальної дисципліни, формування її складових частин, формування і виділення відносно самостійного внутріполі-тологічного знання (кратологія, партологія, комунікативна політологія, порівняльна політологія і т.п.).

Проблеми історії суспільного розвитку находять відображення в працях багатьох мислителів усіх поколінь. Якщо в ХУП-ХІХ ст. вона була в основному фактографічна і описова, то, особливо в кінці XIX і все XX ст., вона стала переважно науково-теоретичною та філософствуючою і являє собою еклектичну суміш різноманітних спрямувань, позбавлених загального методологічного і філософського підгрунття. Філософськими проблемами історичного пізнання займалися такі видатні філосософи: як А. Бергсон, Б.Рассел, Дж. Дьюї, Е. Гуссерль, К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П.Сартр, X. Ортега і Гассет та інші; соціологи: М.Вебер, П.Сорокін, Р.Арон, А.Вебер та інші. Особливо слід відзначити такі відомі праці з філософії історії як "Злиденність історизму" та "Відкрите суспільство і його вороги" К. Поппера, "Історія як мистецтво" Б. Рассела, "Ідея історії" Р. Коллінгвуда, "Що таке історія" Е. Карра та багато інших.

Процес формування та становлення власне політології як самодостатньої наукової дисципліни охоплює період з другої половини XIX ст. до середини XX ст. А тому прив'язка її народження до якої небудь конкретної дати в тій чи іншій державі можлива тільки умовно.

Процес формування політичної науки США зайняв дуже тривалий час. Саме тут вперше в 1857 році в Колумбійському коледжі, пізніше перейменованому в університет, було засновано кафедру політології.

Приклад Колумбійського університету унаслідували відомий університет Дж.Гопкінса і інші провідні на той час університети США. В 1903 році була створена Американська асоціація політичних наук. В цьому році започаткувалось видання журналу "Аннали американської академії політичних і соціальних наук", азі 906 р. -"Огляд американської політичної науки". В1939 році вийшов перший номер "Журналу політичних досліджень". Ці журнали і в наші дні відіграють важливу роль в розробці ключових проблем політичної науки.

Політична наука Франції формувалась також декілька десятиліть. Перші спроби ввести вивчення "політичних і моральних наук" було здійснено під час Великої Французької революції. Але фактично вона була започаткована Е. Бутлі в 1871 році, який заснував Вільну школу політичних наук. Основи ж французької школи політології були закладені у працях П. Жане "Історія політичної науки в її зв'язку з мораллю" (1870), Р. Шевр'єра "Елементи політичної науки" (1871), Е. Акола "Філософія політичної науки" (1877), Е.Де Пар'є "Принципи політичної науки"(1870)

Становлення і формування Британської політичної науки пов'язують із заснуванням 1895 р. при Лондонському університеті Лондонської школи економіки та політичних наук. Згодом політологічні дослідження і навчання студентів із цієї спеціальності були запроваджені в Оксфордському, Кембриджському, Манчестерському, Ліверпульському та інших університетах. При цьому політична наука концентрувала увагу на державному управлшні і політичних інститутах, англійському конституційному і адміністративному праві, політичній філософи і теорії, міжнародних відносинах і колоніальній адміністрації.

Дещо по іншому за змістом розвивалася політична наука в Німеччині. Власне, започаткувана вона в першій половині XIX ст. правовою школою ЗіааШепге. її метою було вивчення держави в її різних аспектах. Основи цієї школи були закладені в працях Канта і Гегеля. Немалу роль тут відіграли відомі німецькі правознавці і державознавці як Л.Штейн, О.Гнейст, Р. Гірке, Р.Еллінек та ін.

Формування політичної науки в Роси' і Україні йшло повільними темпами в порівнянні з країнами Заходу.

Певного прискорення розвитку науки про політику надала відміна кріпосного права, судова і земська реформи, реформи армії'. Вони сприяли прояву підвищеного інтересу до проблем розвитку громадянського суспільства і правових основ держави, особливо проблем права, конституціоналізму, історіїдержавного будівництва. Величезний вклад в розвиток політичної науки в кінці ХГХ на початку XX століття внесли Б.Н.Чичерін, І.В.Михайловський, ВІЛенін, П.І.Новгородцев, І.А.Ільїн, НАБердяєв, В.С.Соловйов, П.Сорокінта багато інших.

Також слід звернути увагу і на те, що у другій половині XX ст. світове співтовариство намагається певним чином систематизувати основні напрямки розвитку політичної науки. В цьому контексті особливо важливу роль відіграла Міжнародна конференція з питань політичної науки, яка відбулася за ініціативою ЮНЕСКО в Парижі в 1948 році. В спеціальному документі прийнятому конференцією, вперше було систематизовано складові елементи політичної науки, зокрема:

1. Політична теорія: а) політична теорія; б) історія ідей;

2. Політичні інститути: а) конституція; б) центральне управління; в) регіональне і

місцеве управління; г) публічна адміністрація; д) економічні і соціальні функції управління; е) порівняльний аналіз політичних інститутів.

3. Партії, групи і громадська думка: а) політичні партії; б) групи і асоціації; в) участь

громадян в управлінні і адміністрації; г) громадська думка.

4. Міжнародні відносини: а) міжнародна політика; б) політика і міжнародні організації;

в) міжнародне право.

В 1948 році в рамках ЮНЕСКО була створена Всесвітня асоціація політичних наук, щорічні конференції якої внесли суттєвий внесок в розвиток політологічних досліджень.