8. Фінансово-бюджетне і податкове регулювання.

Структура фінансової системи

Фінансова система — це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. її можна представити за такою схемою:

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси нефінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту — основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють, державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет — це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет — дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких — покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви — об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок — ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок — це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

Бюджетна система включає відносини з приводу формування та використання фінансових ресурсів держави — коштів бюджету та позабюджетних фондів. Вона покликана забезпечити ефективну реалізацію соціальної, економічної, оборонної та інших функцій держави.

Бюджет — це план створення та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які виконуються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими органами влади.

Бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування.

В умовах перехідної економіки провідна роль бюджету у перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це обумовлено тим, що саме бюджет є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягти іншими методами.

Бюджетна система є головною ланкою фінансової системи, яка організаційно залежить від форм державного устрою.

Бюджетна система України складається з:

• Державного бюджету України;

• республіканського бюджету Автономної Республіки Крим;

• місцевих бюджетів.

Відносини між цими бюджетами визначаються на основі фінансової політики держави.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією України. В Конституції України та в Законі України від 29 червня 1995 року № 253/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про бюджетну систему Української РСР"» закріплено права держави та місцевих органів влади на порядок складання та затвердження бюджетів різних рівнів, а також розмежування доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи.

Сукупність всіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є Зведеним бюджетом України.

Зведений бюджет України використовується для аналізу та визначення основ державного регулювання економічного та соціального розвитку України.

Так, наприклад, доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

частини податку на додану вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

податку на прибуток підприємств усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює ЗО відсоткам від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;

податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування у розмірі, що дорівнює ЗО відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

плати за землю, що дорівнює ЗО відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;

орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

внесків до Пенсійного фонду України;

внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України;

надходжень від внутрішніх позик;

перевищення доходів над видатками Національного банку України;

повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і кредитах;

дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

плати за спеціальне використання природних ресурсів;

інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету України.

Стадії бюджетного процесу в Україні

Бюджетний кодекс України визначає 4 стадії бюджетного процесу: складання проектів бюджету; розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети; виконання бюджету та внесення в разі необхідності змін до закону про Державний бюджет, чи рішень про місцеві бюджети; підготовка га розгляд зніту про виконання бюджету та прийняття рішень щодо нього. Стадії бюджетного процесу можна розділити на дві групи: 1) бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження); 2) виконання бюджету. Розрізняють такі методи бюджетного планування: • балансовий (метод узгодження між джерелами надходжень та джерелами); • метод коефіцієнтів (за базу планування беруться показники, яких досягнуто в минулому періоді і коректуються на відповідний коефіцієнт, який враховує зміни. Що передбачаються в наступному періоді); • нормативний (доходи і видатки підлягають нормуванню; при плануванні кошторисів застосовуються нормативи видатків і доходів); • предметно-цільовий (застосовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розпитку). На всіх щабелях бюджетною процесу здійснюється фінансовий контроль, аудит та оцінка ефективності і використання бюджетних коштів. Учасниками бюджетного процесу в Україні відповідно до статті 20 Бюджетного кодексу є органи наділені бюджетними повноваженнями (правами, обов'язками і відповідальністю), бюджетні установи, інші отримувачі бюджетних коштів та кредитні організації, які здійснюють окремі операції з коштами бюджетів.

Сутність і види податків

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна Із форм вирівнювання доходів юридичних І фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки, податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок, вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлі товару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платника. Тому непрямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскальними, хоча і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податкова система — це сукупність встановлених в країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані між собою, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Податкова система повинна включати в себе такі податки, збори та інші обов'язкові платежі, які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без цього держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.

Суть, структура та роль системи оподаткування визначається податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи з завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава пред'являє єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Розглянемо деякі види податків.

Прогресивний – це такий податок, що зростає швидше, ніж приростає прибуток. Така ситуація укладається, як правило, у тих випадках, коли є декілька шкал податкових ставок для різних по розміру прибутків. Тоді мова йде про «граничну» податкову ставку. Вона дорівнює приросту виплачуваних податків, поділеному на приріст прибутку (виражається у відсотках). Гранична податкова ставка збільшує розмір прибуткового податку тільки в межах кожної податкової шкали.

Регресивний податок характеризується стягуванням більш високого відсотка з низьких прибутків і меншого відсотка з високих прибутків. Це такий податок, що зростає повільніше, ніж прибуток. Його дію можна простежити на тому ж умовному прикладі, якщо змінити податкові ставки для другої і третьої шкали, зробивши їх відповідно 8 замість 15 і 6 замість 20 відсотків. Оплачений податок складе 182 д. їж. (0,10 х 1000 + 0,08 х 500 + 0,06 х 700), тобто середня податкова ставка, рівна 8,27 % (182 : 220 х 100), виявиться нижче, ніж у найпершій шкалі.

Пропорційний податок забирає однакову частину від будь-якого прибутку (єдина ставка для прибутків будь-якого розміру). Щоб спрогнозувати вплив податку на прибутки людей, необхідно обчислити так називаний «дискреційний прибуток» - частина чистого прибутку споживачів, призначеного для витрат на власний розсуд, що залишається після оплати всіх обов'язкових витрат на задоволення життєвих потреб. Це значить, що для розрахунку з реально одержуваних сім'єю прибутків потрібно відняти обов'язкові витрати на харчування, одяг, житло, медичне обслуговування, транспорт і т.д. Те, що залишиться після відрахувань (якщо залишиться), і складе дискреційний прибуток. Він може вирости або зменшитися після введення нових (або зміни ставок уже що були) податків. Це і буде показником реального впливу нововведен в оподатковуванні на населення. При такому аналізі пропорційний податок може виявитися регресивним. Частіше усього регресивне оподатковування пов'язане з непрямими податками.

Відомі три основних засоби збільшення податкових надходжень у бюджет:

а) розширення кола платників податків;

б) збільшення числа тих об'єктів, з яких стягаються

непрямі податки;

в) підвищення податкових ставок і при прямому, і при непрямому оподатковуванні.

Фундаментальні принципи оподаткування сформульовані А. Смітом. Головні серед них: загальність податків і їх пропорційність доходу; визначеність; простота і зручність; ефективність стягнення податків. Ці принципи можна вважати початком розробки наукових принципів організації податкової системи як єдиного цілого. Всі наступні розробки щодо максимумів обкладання у послідовними ступенями системної побудови оподаткування.

Основні принципи нині діючої системи оподаткування, перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки та відповідальність платників визначені Законом України "Про систему оподаткування" та про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування".

Згідно зазначених законів об'єктами оподаткування визначені: доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України щодо оподаткування. До інших платежів податкового характеру віднесені збори до державних цільових фондів, таких як Пенсійний фонд, Державний інноваційний фонд, збір на обов'язкове соціальне страхування тощо, які створюються відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних (незалежно від форм власності) і фізичних осіб.

Законом України "Про систему оподаткування" (із зазначеними змінами) передбачена дворівнева система оподаткування підприємств, організацій і фізичних осіб: перший рівень - загальнодержавні (обов'язкові платежі) і другий - місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). До загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України, віднесені податки на прибуток (доходи) і на власність, платежі за використання природних ресурсів; внутрішні податки на товари та послуги; податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, внески до державних цільових фондів. Серед місцевих податків, зборів, механізм справляння та порядок сплати яких встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних ставок, встановлених законами України (за деяким винятком, передбаченим законом), найбільші надходження забезпечують 2 податки – з реклами і комунальний, а також ринковий збір. Решта – 13 зборів – забезпечують незначні надходження до місцевих бюджетів.

Ставки податків, податкові пільги та механізм стягнення кожного з податків і зборів, визначаються спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів).