6. Державне регулювання підприємництва.

Підприємництво — ініціативна, самостійна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів на свій ризик, під власну фінансову та майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху (отримання прибутку). Державне регулювання підприємництва — це система правових, організаційних та регулятивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

Підприємницьке середовище — сукупність умов, що впливають на формування і розвиток підприємництва. Воно складається з таких основних елементів. Економічні умови (фактори) визначають умови розподілу обмежених ресурсів і ступінь активності підприємницької діяльності. Політична ситуація обумовлює характер взаємодії суспільства і підприємницьких структур, їхню соціальну інтегрованість. Правове середовище створює умови для розвитку цивілізованих ринкових відносин. Соціально-культурне і демографічне середовище виявляє вплив на формування потреб споживачів, обумовлює специфіку попиту; формування типу економічної культури у суспільстві; кількість населення; рівень його освіти, культури; моральні норми; традиції; релігійні погляди; домінуючі соціально-культурні цінності тощо. Технологічне середовище обумовлює не тільки характер виробництва, а й способи підприємницької діяльності. ОГрганізаційне середовище характеризує систему органів державного управління, їхню взаємодію з суб'єктами підприємницької діяльності, способи та інструменти державного впливу на підприємництво, розвиток інститутів ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, рекламні агенства тощо) та виробничої інфраструктури (зв'язок, дороги, засоби інформаційного забезпечення тощо).

Державний сектор і державне підприємництво

Державний сектор — комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій. Об'єкти державної власності є: матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо); економічною базою для підприємницької діяльності держави (промислові й сільськогосподарські підприємства, галузі, центральний банк, залізниці тощо).

Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Бюджетні (казенні) підприємства: підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління; не отримують прибутку, не платять податків; фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

Державні корпорації: підприємствам надається право господарської самостійності; держава є власником, а право управління передане трудовим колективам; застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів. Змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва): можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад; господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Державне регулювання підприємництва

Державне регулювання підприємницької діяльності є одним з важливих напрямків у діяльності органів влади і місцевого самоврядування.

Для визначення співвідношення державного регулювання економіки і державного регулювання підприємницької діяльності слід виходити з того, що згідно зі ст.42 Господарського кодексу України підприємництво є видом господарської діяльності. Оскільки, у свою чергу, господарська діяльність є видом економічної діяльності, слід дійти висновку, що державне регулювання підприємницької діяльності є складовою частиною державного регулювання економічної діяльності.

Самостійність підприємця не безмежна, вона знаходиться під впливом регулюючого і координуючого впливу органів державного управління. В умовах проведення економічної реформи, переходу до ринку система прямого адміністративного управління перетерпіла глибокі зміни. Відбулася заміна планування і прямого контролю непрямим, що спирається головним чином на економічні і правові важелі.

Підприємництво характеризується тим, що регулюється державою в особі її органів. Держава не стоїть осторонь від цього процесу. Вона це робить в зв'язку з тим, що підприємці (фізичні і юридичні особи) реалізують свій приватний інтерес, який без державних регуляторів може завдати і завдає шкоди суспільним інтересам. Держава під час регламентації підприємницької діяльності затверджує публічні засади, суспільні інтереси, одночасно поєднуючи їх з приватними інтересами підприємців.

Підприємництво і держава є інститутами суспільства. Вони постійно взаємодіють, а також впливають і, у свою чергу, піддані впливу інших інститутів суспільства. Інші інститути суспільства також здатні впливати на підприємництво, як безпосередньо (наприклад, нова технологія), так і опосередковано — через державу. Із всіх інститутів суспільства держава має найбільший вплив на підприємництво.

Взаємовідносини між державою і підприємництвом є комплексними і динамічними, змінюються в часі. Через динамічність суспільства взаємовідносини між підприємництвом і державою постійно знаходяться у стані зміни, унаслідок чого іноді важко провести межу між публічним (суспільним) і приватним секторами. Сфери підприємництва і держави є різними, але вони перетинаються, що зокрема, виявляється в їхніх цілях. Підприємництво переслідує основну мету одержання прибутку, у той час як держава захищає суспільні інтереси в цілому. Складні взаємовідносини між підприємництвом і державою мають значний вплив на розвиток економіки і громадського життя.

Взаємовідносини держави і підприємництва можуть варіювати від співробітництва до конкуренції, від партнерства до антагонізму. У цих відносинах кожна із сторін має значний вплив і все-таки має істотну потребу в іншій.

Для відносин між державою і підприємництвом характерним є стан взаємозалежності, що обумовлено потребою однієї сторони в іншій. Держава має потребу в підприємництві, оскільки їй необхідна ринкова система, матеріальні ресурси, послуги і товари, що виробляються нею, фінансова підтримка державних програм тощо. У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що формулює правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємовідносин є “змішана” економіка, у якій суспільний і приватний сектори різноманітно взаємодіють.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює “правила гри” на ринку, у межах якої суб'єкти підприємництва мають певну свободу. Типові “правила гри” стосуються конкурентної поведінки, управлінських, трудових відносин, цінних паперів, реклами, об'єднань підприємців. Ці правила закріплені в ряді законів України: “Про захист економічної конкуренції”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, “Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг”, “Про рекламу” тощо.

Ці правила розрізняються за ступенем обмеження підприємництва, але усі вони служать встановленню певних обмежень діяльності підприємців. Держава здійснює різні форми впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до ціноутворення. Державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань тощо, що є істотним для діяльності підприємців.

Сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також зростанням важливості передових технологій для економічного розвитку держав, унаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Вільна та розвинута конкуренція на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють необхідність відносин співробітництва між державою і підприємництвом.

Державне регулювання підприємницької діяльності можна визначити як діяльність держави в особі її органів, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на підприємницькі відносини та поведінку суб'єктів підприємництва.

Підставою державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.

Державне регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання підприємницької діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися, і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси.

Сутність антимонопольної (конкурентної) політики держави

Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та органiзацiйних механiзмiв антимонопольної дiяльностi, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям. Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Основними завданнями Антимонопольного комітету України є: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; запобігання, виявлення i припинення порушень конкурентного законодавства; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До методів здійснення антимонопольної політики відносять: правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів; організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи; адміністративно–імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів; профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень. встановлені такі види відповідальності:штрафи; примусовий поділ монопольних утворень; адміністративна відповідальність; відшкодування завданої шкоди.

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство, або сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, якi визначають правові засади підтримки i захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в пiдприємницькiй діяльності.

Суспільні товари і блага — це товари і послуги, призначені для задоволення колективних потреб, які неможливо визначити у грошовій формі, й через це їх не може дати ринок, і які не можна вилучити зі споживання. Мають нульові граничні витрати — у разі збільшення кількості споживачів зростання витрат не відбувається. Тут йдеться про національну оборону, охорону громадського порядку, єдину енергетичну систему, національну систему комунікацій, державне управління, загальну освіту, охорону здоров'я, фундаментальні науки тощо.

Квазісуспільні товари і блага — система освіти, бібліотеки, музеї, автомобільні дороги, пожежна охорона, каналізація тощо. На відміну від суспільних благ, їх можна вилучити із процесу споживання, проте часто вони забезпечуються державою, оскільки існують позитивні ефекти чи значні вигоди переливу. Крім того, часто граничні витрати теж нульові.

Шляхи вдосконалення управління державними підприємствами:

створення відповідної нормативно-правової бази, яка б регламентувала взаємодію суб'єктів у процесі функціонування державного сектору економіки;

формування професіоналів-менеджерів — сучасних керівників виробництва, здатних здійснювати державне підприємництво;

вдосконалення системи управління державними корпоративними правами;

розміщення держконтрактів на конкурсній основі;

контроль за діяльністю державних підприємств з метою припинення розкрадання та збагачення номенклатурно-мафіозних структур.

Суб'єкти державного регулювання підприємницької діяльності в Україні:

Міністерство економіки;

Міністерство фінансів;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Державна податкова адміністрація;

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;

Антимонопольний комітет України.