5. Планування соціально-економічного розвитку країни.

Макроекономічне планування - це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Суть макроекономічного планування розкривається таким чином:

- по-перше, це свідома діяльність держави, спрямована на досягнення поставлених цілей;

- по-друге, це розроблення моделі досягнення бажаного й очікуваного рівня розвитку національної економіки за умови одночасного визначення шляхів, способів і строків реалізації даної моделі.

З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.

Директивний план (від лат. directio — прямий напрямок) має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Воно використовувалося в СРСР та соціалістичних країнах з метою прямого впливу держави на всі ланки оргструктури економіки.

Індирективне планування має багато спільного з директивним, а різниця їх полягає в тому, що в індерективному плануванні використовуються не тільки адміністративні, але й економічні важелі, не передбачаються як адміністративні покарання за невиконання плану, так і заохочення, пов'язані з перевиконанням плану (тобто матеріальні премії, першочергове виділення ресурсів та ін.)

Індикативний план (від лат. indicator — покажчик) — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних. По-перше, індикативний план є комплексом рекомендацій; по-друге, рекомендації не мають обов’язкового характеру; по-третє, показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети й наміри держави; по-четверте, мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; по-п’яте, реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів. Із цього видно, що індикативне планування властиве економіці змішаного типу, тобто воно зумовлює сутність трансформації в сфері макроекономічного планування в Україні — перехід від директивного планування до індикативного.

Рекомендаційний характер індикативних планів, проте, не означає, що суб’єкти господарювання можуть не звертати на нього уваги. Для цього державі слід ураховувати ступінь зрілості ринкових відносин і вишукувати адекватні методи та засоби державного впливу з метою якнайповнішої реалізації намічених планів. У зв’язку з цим макроекономічні плани в постсоціалістичних країнах передбачають можливість використання певних адміністративних методів, притаманних директивному плануванню (норми й нормативи, державні замовлення, державні інвестиції, регульовані ціни і т. д.).

Регулятивне планування має багато спільного з індикативним плануванням. Відмінність полягає у більш глибокому впливі на державний сектор економіки з допомогою прямих адміністративних та економічних важелів; активному впливі на приватний сектор шляхом матеріального стимулювання за виконання планових завдань.

У період становлення ринкових відносин директивне планування як одна із форм державного регулювання економіки замінюється індикативним. Цей термін вперше з´явився в дослідженні К. Лапдауера "Теорія національного економічного планування" (1944). Сутність індикативного планування полягає в тому, що уряд впливає на соціально-економічний розвиток не шляхом затвердження товаровиробнику директивних, обов´язкових для виконання завдань, а за допомогою координації діяльності та забезпечення інформацією.

Стратегічне планування являється однією з основних функцій стратегічного управління. Воно представляє собою процес прийняття управлінських рішень відносно стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації.

Стратегічне планування - це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів.

Стратегічне планування має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно враховувати зміни в навколишньому середовищі, які являють собою потенційні загрози і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

Принципи і методи макроекономічного планування.

Оцінка сучасного рівня розвитку національної економіки:

планові розрахунки мають базуватися на вивченні статистичних та фактичних даних, аналізі практичного досвіду. Правильне визначення пріоритетів обумовлене обмеженістю ресурсів і необхідністю концентрації зусиль на вирішенні найважливіших проблем.

Збалансованість — приведення у відповідність макроекономічних планових показників (наявних ресурсів і потреб, грошових витрат та доходів різних суб'єктів економіки тощо).

Поєднання різних видів планування — перспективного і поточного, галузевого і територіального — для забезпечення комплексного розвитку економіки, гармонізації суспільних інтересів. Реалістичність означає розробку конкретних механізмів реалізації плану (економічного, правового, організаційного тощо).

Орієнтація на світові стандарти — врахування у процесі планування світових економічних, екологічних та соціальних стандартів.

Адаптація — оперативне коригування планових завдань у зв'язку зі зміною умов і завдань соціально-економічного розвитку країни.

Гласність — доступність для громадськості планових документів економічного та соціального розвитку. Інформація про цілі, пріоритети та показники цих документів може бути використана суб'єктами підприємницької діяльності для розробки власних планів. Рівність — дотримання прав та врахування інтересів місцевого самоврядування і суб'єктів господарювання різних форм власності. Самостійність та дотримання загальнодержавних інтересів — регіональні органи виконавчої/влади та місцевого самоврядування в межах своєї компетенції відповідають за розроблення та виконання планів і програм економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, забезпечуючи реалізацію загальнодержавної соціально-економічної політики та економічну безпеку держави.

Методи макроекономічного планування

Метод системного аналізу — ґрунтується на теорії всеохоплюючого раціонального підходу і передбачає комплексний підхід до об'єкта планування: визначення потреб і можливостей, наявних ресурсів; аналіз механізмів реалізації та результатів планових рішень; вивчення варіантів планових рішень для вибору найефективнішого; обґрунтування планових завдань тощо. Балансовий метод — узгодження потреб і ресурсів як у масштабі суспільства, так і за окремими складовими національної економіки; координація розвитку окремих виробництв, галузей, регіонів на основі розробки відповідних балансів. Баланси є складовою державних планів (програм). У практиці використовують:

матеріальні (баланси засобів виробництва, предметів споживання, природних ресурсів тощо);

вартісні (зведений фінансовий баланс, грошових доходів і витрат суб'єктів різних рівнів);

трудові (баланси трудових ресурсів, ринку праці);

міжгалузеві; міжрегіональні та інші баланси.

Нормативний метод — обґрунтування планових показників за допомогою науково обґрунтованих нормативів, що виражають ступінь економічної, екологічної чи соціальної ефективності виробництва (норми рентабельності, амортизації, ресурсомісткості, викиду шкідливих речовин, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія та ін.).

Метод оптимізації планових рішень — пошук найефективнішого (оптимального) планового завдання на основі використання економіко-математичних моделей, методів математичного програмування тощо.

Програмно-цільовий метод — розробка важливих програм вирішення найактуальніших соціальних, економічних, екологічних, науково-технічних, регіональних проблем розвитку суспільства. Він передбачає визначення комплексу взаємопов'язаних організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, спрямованих на їх виконання.

Класифікація макроекономічних програм

I. За часом:

короткострокові (1—2 роки);

середньострокові (до 5 років);

довгострокові (10—25 років).

II. За характером (масштабом):

загальногосподарські — охоплюють проблеми національної економіки в цілому (національні плани, бюджет, інфляція, стагфляція тощо);

програми обмеженого характеру (розвитку окремих галузей, підгалузей, регіонів, вираження конкретних національних

проблем) — галузеві, регіональні, окремих виробництв тощо.

III. За цілями:

кон'юнктурні — регулювання економічних процесів шляхом маніпулювання господарською кон'юнктурою;

структурні — зміна співвідношень між різними галузями, сферами національної економіки.

IV. За об'єктами:

економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні);

соціальні (зайнятість, доходи, освіта, медицина тощо);

науково-технічні;

екологічні;

регіональні.

Типові блоки національної (державної) програми:

аналітичний (концепція програми);

цільовий (побудова "дерева цілей");

програмних завдань і заходів;

зведений {фінансово-економічний):

основні показники програми;

обсяги ресурсів (за їх видами) для реалізації програми;

організаційно-економічний:

організаційні ферми, методи і порядок управління програмою;

економічний механізм реалізації програми;

система контролю за програмою.