1. Сутність державного регулювання економіки.

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.

Господарська діяльність в економічній системі завжди виявляється організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну структуру, яка утворюється в процесі взаємодії окремих елементів, якими є: продуктивні сили, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, виробничі відносини або відносини економічної власності, господарський механізм.

Характеристика типів економічних систем.

Економічна система – це упорядкована сукупність зв’язків між суб’єктами національної економіки.

Види ЕС:

• Традиційна(натуральне господарство) – сільське господарство, ремесла.

• Ринкова – економічна свобода, конкуренція, попит-пропозиція.

• Адміністративно-командна – централізоване управління економікою країни

• Змішана – плюралізм, різні форми власності.

• Перехідна –

Традиційна система

У економічно слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система. Цей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість - активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного прибутку, держава направляє засоби на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримки найбіднішим верствам

населення.

Адміністративно-командна система (централізовано-планова)

Ця система панувала раніше в СРСР, країнах східної Європи і ряді

азіатських держав. Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає,

по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державної влади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні.

Ри́нкова еконо́міка — вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Довільна система, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.

Отже, механізм регулювання ринкової економіки — це спосіб її організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.

Характерні риси:

• Приватна власність

• Обмежена роль держави

• Свобода вибору

• Ціновий механізм

• Маркетингова система управління виробництва

• Гнучкість системи

Змішана економіка (англ. mixed economy) — Економіка, у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,— а деякі приймаються урядом країни.

Термін описує сучасну економіку багатьох розвинутих демократичних країн, адже нині немає «чистої» ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Проте важливі її сфери: залізниця, паливно-енергетичний комплекс, освіта, охорона природи, соціальний захист — належать державі та уряд впливає на економічні та соціальні процеси. При цьому піклування деяких держав про розвиток соціальної сфери настільки сильне, що їхню економіку називають соціально-ринковою.

Характерні риси:

• Гармонійне поєднання позитивних якостей ринкової і централізованої систем

Основні характеристики:

• функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності — приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання — оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

• розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

• макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

• розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

• модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньо фірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

• державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

• регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

• соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

• підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Перехідна економіка — це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (еволюції до зрілого врівноваженого стану) і реформування (еволюції до нової економічної системи, до нового врівноваженого стану).

Економічний дирижизм передбачає значний вплив держави на соц..-ек. Розвиток країни.

Економічний лібералізм виступає за індивідуальні права на власність і свободу контракту. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільне приватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципу невтручання держави в економіку (laissez-faire), що означає скасування державних субсидій та юридичних бар'єрів для торгівлі. Економічні ліберали вважають, що ринок не потребує державного регулювання. Деякі з них готові допустити урядовий нагляд над монополіями та картелями, інші стверджують, що монополізація ринку виникає тільки як наслідок дій держави. Економічний лібералізм стверджує, що вартість товарів і послуг повинні визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковими силами. Деякі допускають присутність ринкових сил навіть в галузях, де держава традиційно зберігає монополію, наприклад, забезпечення безпеки або судочинстві. Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає через нерівні позицій при укладанні контрактів, як природний результат конкуренції, за умови відсутності примусу.

ДРЄ- система державних заході, спрямованих на створення умов для ефективного функціонування ринку та вирішення складних проблем соц. ек розвитку суспільства.

ДРЄ – сукупність заходів держ. Впливу на об’єкти і процеси з метою спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки та узгодження їхніх інтересів і дій.

Необхідність втручання держави в економіку зумовлене усуненням негативних наслідків ринкових процесів.

Вади (недоліки) ринку:

• Неспроможність ринку забезпечити людей суспільними товарами і благами.

Суспільні блага – товари і послуги, необхідні для задоволення їх потреб. Ознака суспільних благ – загальнодоступність, обов’язковість для всіх. Суспільні блага є чистими, які надаються безоплатною Змішані – часткова оплата, локальні – для жителів окремих регіонів, приватні.

• Неповнота ринків – неспроможність задовольнити всі потреби.

• Недосконалість інформації. Інформаційна асиметрія – нерівномірне поширення інформації про купівлю-продаж.

• Економічна нестабільність.

• Неспроможність конкуренції, наявність монополії.

Цілі ДРЄ:

• Збалансований і пропорційний розвиток вітчизняної економіки.

• Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.

• Забезпечення конкурентоздатності товарів на світовому ринку.

Функції ДРЄ:

• Цільова – визначення цілей,пріоритетів і основних напрямів розвитку національної економіки.

• Логічно-нормативна – розробка законодавчої бази.

• Корегуючи – усунення вад ринку, виправлення механічного розподілу ресурсів.

• Соціальна – регулювання соц.-ек відносин.

• Стимулююча – формування регуляторів здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб’єктів.

• Контролююча – державний нагляд і контроль за дотриманням законів.

• Безпосереднє управління державним сектором економіки і виробництва суспільних благ.

Суб’єкти і об’єкти державного регулювання економіки.

Суб’єкти ДРЕ: людина, яка проводить інтереси, як виборець; державні органи влади та держава – це суб’єкти виконання функцій ДРЕ. Суб’єктами ДРЕ – є суб’єкти впливу – наукові інститути, політ партії, громадські організації, ЗМІ.

Об’єкти ДРЕ: відносини,економічна підсистема; ринки товарів,послуг, цінних паперів, валюти;соц.-ек процеси – зайнятість,трудова міграція, інформація, науково-технічний прогрес.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулюючу економічну політику.

Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Велику роль у формуванні економічної політики відіграє економічна теорія.

Економічна політика повинна базуватися на певних принципах:

• принцип науковості, який передбачає, що ця політика повинна враховувати вимоги об'єктивних економічних законів

• принцип комплексності, який передбачає здійснення заходів у взаємозв'язку між собою

• принцип збалансованості, який полягає в оптимізації співвідношення цілей та засобів їх досягнення

• принцип конкретно-історичного підходу, адже економічна політика не може бути єдиною як для всіх народів, так і для окремих етапів розвитку суспільства

• принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів розвитку.

Економічна політика підприємства — це загальні, незалежні від часу орієнтири, які визначають напрями економічної діяльності підприємства. Економічні комерційні цілі допускають максимізацію прибутку і мінімізацію витрат. Економічну політику можна розглядати як сукупність таких політик — маркетингової, промислової і фінансової.

ДРЕ — це наука про ефективне використання різноманітних форм, методів та інструментів, що є у розпорядженні держави, задля реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. ДРЕ як практична діяльність — це заходи держави щодо управління розвитком національної економіки. Управління економікою — це свідомий вплив держави на об'єкти і процеси з метою надання певної спрямованості господарській діяльності, узгодженості дій суб'єктів національної економіки і досягнення бажаних результатів.

Моделі реформування економіки

Американська (так зване стихійне входження в ринок) — передбачає поступовий характер реформ, пасивну роль держави у цьому процесі, яка зводиться в основному до законодавчої діяльності й використання традиційних економічних важелів регулювання.

Японська — передбачає активну роль держави у трансформаційному процесі: державне сприяння входженню в ринок та жорсткий контроль з боку держави на основі використання комплексу прямих, непрямих, економічних, правових, специфічних і нетрадиційних методів регулювання.

Як показує світовий досвід, умовами успішного реформування національної економіки є:

формування реалістичної ідеї національного розвитку (відродження) країни;

наявність програми перетворень, політичної волі керівництва та команди реформаторів;

швидке проведення реформування (так швидко, як це можливо);

економічна лібералізація, дерегуляція в плані переходу від старої бюрократичної системи до системи прозорих рішень;

компетентний і працездатний уряд (поєднання досвіду і знань), кваліфікована державна служба;

єдність, консолідація суспільства.

Фактори, що впливають на формування системи ДРЕ в Україні

Об'єктивні:

• розвал Радянського Союзу і розрив традиційних економічних зв'язків;

• висока сировинна, насамперед енергетична, залежність від інших країн;

• деформована, нераціональна, неефективна структура народного господарства (високомонополізована, мілітаризована економіка з могутнім індустріальним потенціалом, який важко піддається структурній перебудові);

• ресурсомістке затратне виробництво, переважно незамкненого циклу;

• велика залежність від іноземної допомоги;

• важкі наслідки Чорнобильської катастрофи (фінансові, матеріальні, моральні втрати);

• високий рівень тінізації економіки тощо.

Суб'єктивні:

• повільний перебіг ринкових перетворень;

• непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і болісний процес адаптації до нових економічних умов;

• невпорядкованість відносин між основними гілками влади;

• недосконалість законодавчого забезпечення реформ;

• відсутність на початковому етапі реформування наукової концепції та програми перетворень;

• самоусунення держави від виконання регулюючих функцій, помилки і прорахунки уряду;

• брак кваліфікованих фахівців (команди реформаторів);

• політична нестабільність;

• зростання соціальної напруги, велика диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

• традиції державного патерналізму;

• українська ментальність (соціально-психологічні особливості нації): консерватизм, обережність, надмірна терплячість, утриманські настрої, сподівання на чиюсь підтримку.

Специфічні риси системи державного регулювання економіки України:

підірвана, але повністю не демонтована адміністративно-командна система управління;

незбалансованість народного господарства (цілі не підкріплені ресурсами);

значний зовнішній та внутрішній борг;

слабка мотивація стратегічної діяльності, переважання тактичного управління;

відсутність ефективних стимулів до високопродуктивної праці та інтересу до виробничого нагромадження;

велика питома вага державного сектору, низька ефективність управління в ньому;

затратна ідеологія господарювання;

нераціональна організаційна структура управління;

традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

Стратегічна мета державного регулювання трансформаційної економіки:

створення макро- та мікроекономічних умов для забезпечення повноцінного функціонування ринкових регуляторів, ефективної діяльності суб'єктів господарювання, становлення конкурентноздатного національного виробництва, збалансованого і стабільного економічного розвитку;

формування гідних умов життя і праці громадян країни, задоволення їхніх потреб, реалізація соціальних цілей суспільства.

Функції державного регулювання економіки перехідного типу

1. Постійні (традиційні): цільова, стимулююча, регулююча, коригуюча, регламентуюча, контролююча, соціальна.

2. Тимчасові — пов'язані з реформуванням системи соціально-економічних відносин і створенням умов щодо формування ринку:

макроекономічна стабілізація й вихід із кризи;

створення і впровадження стабільного ринкового законодавства;

реалізація конкурентних переваг країни (специфічних ресурсів розвитку);

становлення національного конкурентноздатного виробництва з орієнтацією на світові стандарти якості;

підтримка вітчизняного товаровиробника на основі критеріїв ефективності;

роздержавлення і пошук ефективного власника;

формування конкурентного середовища;

кардинальна, структурна перебудова економіки;

раціональна науково-технічна та інвестиційно-інноваційна політика;

створення ефективної кредитно-грошової та фінансової систем;

формування інститутів ринкової інфраструктури;

забезпечення раціонального входження у світову економіку;

формування ефективної системи соціального захисту населення;

забезпечення раціонального входження у світову економіку, реалізація конкурентних переваг країни (специфічних ресурсів розвитку);

створення умов для збереження економічної єдності країни, комплексного, раціонального розвитку регіонів;

проведення інституційних перетворень (створення правових інститутів, системи нових організацій та установ ринкового типу, нової системи управління економікою) тощо.