Фортеця

Найдавніший відомий опис Кам'янецького замку відноситься до 1494 р. Тоді в замкові з боку міста знаходилася брама з баштою, з північного боку - Пільна брама. Гарнізон замку мав на озброєнні 11 гармат і одну велику "тарасницю". Декілька башт з'явилося в замку на початку XVI ст.: Папська , споруджена на кошти кам'янецького римо-католицького єпископа Якуба Бучацького башта Ковпак, Біла (кошти на її побудову надав примас Польщі архииєпископа; Ян Ласький), Рожанка, збудована на пожертву влоцлавського єпископа Креслава з Курозвенока та інші. У 40-х роках XVI ст. роботами над  посиленням фортеці керував королівський архітектор Якуб Бретфус (Іов Претвич). На башті Новій східній збереглась плита з текстом його присвяти: " 1544, Боже, тобі єдиному слава. Іов Претвич, архітектор" . В розпорядженні гарнізону фортеці на той час було 14 гармат, 43 гаківниці, 30 аркебузів та 20 мушкетів.

Міські укріплення з кам'яними баштами та стінами з бійницями з'являються в XV ст. У XVI - першій половині XVII ст. вони значно розбудовуються. В долині Смотрича були споруджені могутні вузли оборони, що одночасно були і шлюзами: Польська (35) і Руська (17) брами. Через них можна було потрапити в місто, попередньо подолавши броди. У випадку небезпеки шлюзи опускалися і рівень води в річці піднімався.Ремісничі цехи доглядали за окремими ділянками укріплень. Деякі башти отримали назви відповідних цехів: Гончарська, Різницька, Слюсарська, Кушнірська.

Кам'янець був значним центром ремесла і торгівлі. Тут існувало близько 16 ремісничих цехів: різників, пекарів, шевців, кушнірів, ковалів, слюсарів, мулярів, гончарів тощо. Не бракувало і художніх ремесел, на-приклад золотників (у 1520 р. золотник русин Матейко був викритий як фальшивомонетник), малярів і музик. Були також цирульники і аптекарі.

Турецький порядок у Кам’янці

24 серпня 1672 року турецький султан Магомет IV в'їхав у Кам'янець. Урочиста процесія турків входила через Руські ворота, тоді, як татари - через Польські ворота. Султан, в зеленому вбранні, їхав верхи в супроводі найближчих осіб та панів. Проїхавши Вірменський і Польський ринки, спрямував коня до мечеті, влаштованій у Кафедральному костьолі. Тут він спішився, і з прапором на якому було написано дату взяття Кам'янця, ввійшов у святиню. У новоствореній мечеті було відправлено п'ятничне богослужіння, і в перший раз в Кам'янці, замість звичайного переклику дзвонів, прозвучав голос муедзина (турецький проповідник).

Захопивши Кам'янець, турецька адміністрація почала встановлювати в місті свої порядки. Турки з надзвичайною жадобою захоплювали різні документи, які цінували дуже високо. Галіль-паша, перед в'їздом султана в Кам'янець, наказав зібрати всі скарби, як церковні, так і громадські; крім цього, вимагав видачі всіх документів: описів, дарчих написів, привілеїв тощо. Єпископські візити, капітульні книги та міські акти паша відразу зібрав і відправив до Константинополя. Всі інші документи, для перевезення яких через море потрібні були значні витрати, опечатав і приставив до них сторожу. В той час (1687 р.), коли королевич Яків СОБЕСЬКИЙ штурмував місто, дахи будівель, в яких зберігалися польські папери, постійно поливались водою. А після повернення Кам'янця Польщі комісари застали в порядку лише архів з громадськими паперами.

Турки, захопивши місто, являли собою лише військовий стан, який не міг колонізувати захоплену територію. Важко було турецькій владі переселити турків з берегів Босфору на подільські землі. Однак, турки хотіли будь-що втриматись на Поділлі, тому енергійно стали шукати охочих, які б погодились за певні вольності піти в підданство до султана. З польською людністю не було навіть мови, оскільки поляки одразу переселилися у внутрішні польські воєводства. Українці були прихильні до ДОРОШЕНКА і надто мріяли про волю для того, щоб підкоритися владі пришельців. Тому вони, не покидаючи Поділля, переселилися подалі від турецьких властей у степи і ліси.

Настала осінь 1673 р., і ціни на хліб в Кам'янці почали різко зростати. Осьмина зернового хліба продавалась за 10 левів (лев - турецька монета - 10 коп.), маленька зв'язка палива за 2 леви. Не вистачало приміщень для величезного гарнізону - по сто чоловік тіснилося в одному будиночку. В таких умовах турки почали зазіхати на власність вірмен, на їх привілеї, майно, будинки. Вірмени звернулися до Галіль-паші, але той був зайнятий зміцненням та укріпленням фортеці. Вся головна площа міста була завалена амуніцією, в подвір'ях мирних жителів було поставлено зброю. Прислані в Кам'янець турецьким урядом французькі інженери, почали безцеремонно розпоряджатися в місті. Турки стали звинувачувати вірмен у зносинах з Польщею, за що вигнали їх з дерев'яних будинків, які розібрали на дрова в суворий січень 1674 р. У вірмен залишався до того часу привілей - вести торгівлю різними напоями, згодом і це їм було заборонено через те, що два яничари, напившись, вбили один одного кинджалами.

1688 року монахи тринітарського ордену прибули в Кам'янець для викупу полонених вірмен, руських та поляків. 2 лютого ченці у супроводі одного турка пішли в різні будинки, де утримували полонених. Турецькі торгівці тримали спочатку високі ціни. Найбільше цінувались молоді жінки - за них вимагали 1000 злотих, за чоловіків хотіли 800 злотих, старців - 300 злотих, літніх жінок продавали за 200 злотих. Монахи мали усього 4 тисячі злотих, тому їм ледь вистачило на викуп восьми полонених. Учасники цих подій розповідали, що Кам'янець являє собою жахливу картину. Якщо фортеця утримувалась в належному стані, то власне місто являло суцільні руїни. На польській торговій площі стояв караван-сарай. Вулиці не були мощені понад 15 років, а чотири християнських храми перетворені на мечеті. У Францисканському монастирі та церкві Св. Катерини було влаштовано склад військового майна. Величезний монастир єзуїтів, перетворений в конюшню, де утримувалось близько 20 верблюдів і кілька коней. Турки відбудували лише одну споруду - мечеть біля Польських воріт. У західній частині Вірменської торгової площі, між зведеним турками бастіоном і руїнами Францисканського монастиря, стояло кілька будівель, обмежених дерев'яною стіною. Тут паша приймав підлеглих та розглядав найважливіші справи. Намісником візира був комендант, під владою якого було три молодших паші. На чолі турецького духовенства стояв Муфтій, який разом з комендантом складав раду візира. На краю Вірменської площі стояв кам'яний будинок, в підвалі якого містилася турецька скарбниця. У вірмено-польській Ратуші засідав турецький каді (суддя).

Міські вулиці, на яких раніше вирувало торгове життя кам'янецьких вірмен, являли собою суцільну пустелю. Інколи тільки з'являлися фігури розбійників, чаушів (турецьких служителів) та полонених, яких вели на допит в різних справах.

Однак настав 1699 рік, коли за Карловицькою угодою Поділля з Кам'янцем було повернуто Польщі. Турки з жахом вислухали султанів фірман про здачу міста полякам. Мулли та улеми домагалися, щоб війська, виходячи з Кам'янця, взяли з собою християн, а потім місто спалили і зрівняли з землею. Але зруйнувати місто не дав турецький комендант, оскільки у фірмані султана було сказано, щоб фортецю і місто здати в цілості. Настороні мулл та улемів стояли турецькі солдати, які також були противниками мирної здачі міста. Коли візир Кохріман наказав вивозити з фортеці гармати - солдати відмовились здійснювати наказ. Тоді паша, усівшись на одну з гармат, закричав: "Вивозьте мене, якщо не хочете вивозити гармати".

Так закінчилось 27-річне панування турків у Кам'янці. Цей недовгий в історичному плані період став важливою віхою в історії міста. На нашу думку, він став межею між давньою та новою історією Кам'янця-Подільського. При всіх негараздах та спустошеннях, за турків були знищені всі дерев'яні будівлі, споруджені та укріплені фортифікаційні споруди. Турецьке панування змінило не лише зовнішній вигляд міста. Були зруйновані давні середньовічні інститути влади та змінено структуру населення. Змінився навіть традиційний побут кам'янчан. В Кам'янці народжувалось нове життя, будувалися нові будинки і храми, відповідно до вимог та смаківнового часу.