Вірменська громада у Кам’янці

Точна дата переселення вірмен у Кам'янець поки що не визначена. Однак безперечно, що на той час, коли вірменські переселенці прибули на Поділля, місто вже існувало і було досить розвиненим.

Південна частина давньоруського Кам'янця, яка порівняно з рештою території острова мала досить стрімкий рельєф з терасами, що спускалися в каньйон Смотричу, нагадувала гірські схили далекої сонячної Вірменії. Мабуть, тому й оселилися тут перші представники вірменської общини. Вони заснували у XIII столітті церкву Благовіщення, а згодом, наприкінці XIV століття - Миколаївську церкву, поруч з якою на рубежі ХУ-ХУІ століть збудували чудову п'ятиярусну дзвіницю. Десь у нижній частині вулиці Вірменської у XVII столітті існувала вірменська церква Григорія, зруйнована в середині XVII століття. Письмові джерела вказують на існування в районі Вірменського ринку Успенської церкви.

Особливості терасного рельєфу, по якому збігали в долину Смотричу криві вулички, суцільні муровані огорожі садиб, що не мали чіткого геометричного планування, притаманного центральним частинам міста. - все це надавало вірменським кварталам оригінального східного колориту.

Десь у XIV столітті у вірменській частині міста сформувалася площа, яка дістала назву Вірменського ринку (пізніше звалася Миколаївською. Соборною. Губернаторською. Тут, крім будинку магістрату вірменської общини (не зберігся), існувало багато кам'яних житлових і торговельних будинків вірменських та українських міщан. Тут знаходилися єпископський палац, гауптвахта, а пізніше - будинок губернатора, православна семінарія, дворянське зібрання, духовна консисторія.Цікаво, що на Вірменському ринку протягом багатьох віків існували українські храми - мурований Іоанно-Предтеченський (XV століття) та дерев'яний Вознесенський, зруйнований турками в кінці XVII століття. На південному краю вірменських кварталів існувала українська Миколаївська церква (не збереглася). Це переконливо свідчить про дружні взаємини двох міських общин.

У 1575 році у Кам'янці налічувалося понад 300 вірменських сімей. Існували вірменська школа, шпиталь. Серед вірмен було багато чудових майстрів - ювелірів, гончарів, кушнірів тощо. Представники вірменської общини часто супроводжували торговельні каравани, що йшли на Схід, входили до складу польських дипломатичних місій.

Згодом вірменське населення, яке протягом багатьох століть берегло рідні звичаї, традиції та культуру, асимілювалося з українцями та поляками.

Поляки у Кам’янці

У 1385 р. шляхетська Польща i феодальна Литва прийняли Кревську унію, за якою об'єдналися в одну державу. Шляхта використала цю угоду для загарбання Кам'янця i Поділля. Спираючись на католицьке духівництво i католицькі ордени, польська шляхта стала вірним спільником i знаряддям католицизму у загарбаннi руських земель, в експансії католицизму на руський схiд.  У 1394 р. польський король Ягайло, за згодою Вiтовта, вперше захопив Кам'янець i передав у державу польському вельможі Спитку з Мельштина за 20 тис.злотих. Після смерті Спитка Ягайло викупив Кам'янець i в 1400 р. передав князю Свидригайло, але в 1404 р. знову захопив Кам'янець i в 1410 р. повернув місто Вiтовту. В 1424 р. було підтверджено Магдебурське право, яке було надане у 1374 р. У 1430 р. Вiтовт помер i місто підступним обманом захопили шляхтичі з оточення короля Ягайла Федiр i Михайло Бучацькi. З цього часу Кам'янець надовго зостався під владою Польщі. У 1434 р., внаслідок війни між Ягайлом i Свидригайлом, шляхетська Польща захопила також все Центральне Поділля, від р. Збруч до р. Мурафи. Було створено Подільське воєводство з центром у Кам'янці.  У загарбаному краї польська шляхта встановила жорстокий колоніальний режим соціального i національно-релігійного гноблення місцевих українців Спираючись на допомогу католицького духівництва i католицьких орденів, шляхта вдавалася до примусового окатоличення українців, денаціоналізації їх, ополяченняВід часів польського панування в місті залишилися численні споруди. На площі Польський ринок, (інші назва – площа Центральна або Ринкова) розташований уже згаданий “Польський магістрат”. Поява міської ратуші припадає на середину або надругу половину XIV століття. Муровану двоповерхову будівлю магістрату було споруджено в 30–40-і рр. ХVI ст., а в 1754 р. перебудовано. Вона становить цікавий приклад різностильових нашарувань на первісній готичній споруді. Кам'янецька ратуша є найстарішою з тих, що збереглися на Україні.

В центральній частині Старого Міста височить монументальна споруда Катедрального костелу Св. Апостолів Петра та Павла (XVI–XVIII ст.ст.) – центру латинської дiєцезiї (римо-католицького єпископства), каміння якого були свідками багатьох подій. Спочатку (XIV–XV ст.ст.) костел був дерев’яним. Будівництво кам'яного пов'язують з біскупом Якубом Бучацьким (1502–1517), котрий був людиною набожною та заможною, виділяв кошти на укріплення Кам'янецького замку. Спочатку костел був у романському стилі, відрізнявся простотою форм та мав три нави. В той час вівтар був орієнтований на захід i знаходився там, де зараз вхід до костелу. В середині XVI ст. біскуп Леонард Слоньчевський (1547–1562) прибудовує до головного корпусу з півночі каплицю Пресвятих Таємниць та з південного заходу каплицю Потішання Пренепорочної Богородицi. До цього часу на одному з контрфорсів цієї каплиці збереглася тесана з каменю таблиця з гербом Л.Слоньчевського та літерами "L.S.Е.С." (Леонард Слоньчевський єпископ Кам'янецький) та датою 1561, яка є, можливо, датою освячення каплиці. Біскуп Павєл Волуцький (1591–1607) залишив після себе кам'яний будинок біскупа, розташований навпроти катедри В 1616 р. пожежа сильно пошкодила костел, але його перебудували в стилі ренесансу, і вже за 5 років тут відбулося урочисте богослужіння з нагоди перемоги над турками під Хотином. Біскуп Павєл П'ясецький (1627–1640) побудував каплицю Непорочного Зачаття Богородицi В 1644 р. біскуп Міхал Дзялинський переносить головний вівтар на схід, прибудовує зі східної сторони до костелу презбiтерiум (місце для вівтаря та духовенства) у готичному стилі: гостроверховi аркові перекриття стелі, аркбутани, стрілчасті віконні пройми, прикрашені кольоровим склом. У той самий час з вулиці за головним вівтарем розміщується "Сад Гетсиманський"

У період турецького панування (1672–1699) катедра була перетворена в головну мусульманську мечеть. Після повернення Поділля до складу Польського королівства біскуп Ян Гнiнський знову пересвятив мечеть на костел. Про цю подію свідчать дві пам'ятні плити на пілонах по обидва боки центральної нави. В середині XVIII ст. біскуп Миколай Дембовський (гербу Єлiта, абат Меховецький, кавалер ордену Білого Орла) (1740–1757) провів капітальний ремонт в костелі в стилі бароко, встановив новий головний вівтар, крісла каноніків, амвон було прикрашено постатями чотирьох євангелістів. Головний фасад прикрасився пiлястрами, капітелями, скульптурними зображеннями. На фасаді було встановлено герб біскупа М.Дембовського i пам'ятну плиту з написом: "З волі Божої шляхетному Миколаю з Гури Дембової Дембовському, біскупу Кам'янецькому, поновителю святині від вдячної капітули ця плита встановлена в 1754 р." Біскуп Дембовський також реставрував встановлений ще турками мінарет і прикрасив його мідною постаттю Богородицi висотою 3,5 м. Її було виготовлено в Гданську та встановлено 10 травня 1756 р. при дзвонах та стрільбі з гармат у замку. Богородиця стоїть на земній кулі та півмісяці й благословляє місто i край. Навколо голови в неї ореол з 12 зірок. В пам'ять про цю подію у долішній частині мінарету було вибито напис: "Богородиця Непорочна Пані Покровителька міста". 9 квітня 1823 р. внаслідок буревію постать Богородиці, встановлена на мінареті, нахилилася до сходу. Виникла загроза її падіння, тому Службу Божу тимчасово перенесли до Домініканського костелу Керував ліквідацією пошкодження ксьондз Шимон Учта. Вже 25 липня 1823 р. богослужіння в Катедрi було поновлене.

З 1853 по 1860 р. в костелі проводився капітальний ремонт під час якого були поновлено вівтарі, встановлено орган австрійської фірми "Карл Гессе", у презбiтерiумi викладено кольорове скло. Каплиця Непорочного Зачаття Богородицi отримала нові шати, стіни та стеля були розмальовані темперною фарбою італійським маляром Джованнi Сампiнi. У 1862 р. в ніч з 29 на 30 червня весь дах костелу знищила пожежа. На відбудову святині парафіяни офірували останні копійки, каблучки, намиста. Були навіть пожертви від представників інших конфесій. Все це сприяли тому, що вже 7 грудня 1862 р. біскуп Антонiй Фiалковський відправив урочисте богослужіння в костелі.

У Кам’янці-Подільському зберігаються й інші пам’ятки польської культової архітектури:

1) костел святого Миколая домініканського монастиря – з келіями (XIV–XVIII) (вул. Домiнiканська, 1а) Сучасний вигляд костелу склався в XVI–XVIII ст.ст. У 1596, 1618 та 1628 рр. до нього прибудували ряд каплиць. У 1737–1755 рр. проведено велику реконструкцію комплексу під керівництвом архітектора Яна де Вітте, зокрема, дзвіницю перебудували в стилі бароко. Келії монастиря збудовані в 1596 р. Будівництво продовжили після 1616 р. В 1737–1755 рр. провели велику реконструкцію з добудовою другого поверху.

2) Костел монастиря францисканів (початок XVII– XVIII) (вул. Францисканська, 8) Монастир було засновано в XIV ст. Костел збудовано в 1617–1672 рр., добудовувався в 1692–1717 і в 1692–1717 рр. В 1835 здійснено переробку інтер’єру та частково екстер’єру за проектом архітектора С.Учти.

3) Михайлівський костел монастиря Домініканок з келіями (1750 р.) (вул.Францисканська, 10) Костел і келії збудовані у стилі бароко на місці костелу (1713–1721) та келій (1710–1712), які згоріли на початку 1750-х рр. В 1906 р. костел переробили на церкву, тоді з фронтону головного фасаду зняли скульптуру) Костел монастиря тринітаріїв з дзвіницею (1750–1765) (Старобульварний узвiз) Збудований у стилі бароко; інтер’єр прикрашено темперним живописом пензля Й.Прагтля (середина XVIII ст.).

Важливим свідком історії польської громади Кам’янця є будинок подільського римо-католицького єпископа, розташований в центральній частині Старого міста, навпроти фасаду костелу св. Петра та Павла (вул. Францiсканська, 2). Був споруджений у 1627 році єпископом П.Пясецьким як палац. У ХVII–ХVIII ст.ст. тут мешкали подільські єпископи, які періодично відводили окремі приміщення під початкові польські школи. В 1793 р. будинок був конфіскований російським губернатором. У 1797–1831 рр. тут знову діяло повітове 5-класне училище (польське), підпорядковане Віленському університету. У зв’язку з польським повстанням 1830–1831 рр. училище (як і сам університет) було закрите. До 1918 р. тут містилися російські середні навчальні заклади, у 1930-х рр. – Будинок піонерів, після війни будинок суттєво перепланували і розмістили в ньому металоштамповочний завод. Зі середини 1980-х рр. тут містився районний відділ народної освіти. З 1991 р. будинок повернуто Кам’янець-Подільській римо-католицькій дієцезії, в ньому було проведено реставраційні роботи.