2. Класифікація доказів

Класифікація доказів - це відношення доказів в окремі групи за визначеною ознакою. [8.100]

В.А. Кройтор пропонує класифікацію за двома ознаками:

за джерелом походження він поділяє їх на:

особисті, джерелом яких є люди (показання свідків, третіх осіб, сторін);

речові, джерело - речі, письмові докази;

змішані (висновок експерта).

за засобом утворення:

первинні - докази, отриманні з першоджерел (фактичні дані свідка-очевидця, оригінали документів);

похідні - докази, отримані "з других рук", тобто дані, отримані з копій документів, фотографії.

За характером висновку:

прямі - докази, з яких можна зробити достовірний висновок про наявність або відсутність юридичного факту;

непрямі - можливо зробити лише припущення щодо існування чи відсутності юридичного факту.

Васильєв С.В. відзначає "практическое значение деления доказательств на прямые и косвенные состоит в том, что:

а) различие между этими доказательствами учитывается сторонами и представителями при собирании доказательств. Косвенные доказательства должны быть в таком объеме, чтобы имелась возможность исключения всех предположений, вытекающих из них, кроме одного;

б) наличие прямых доказательств не исключает возможности опровержения их содержания, поэтому требование всесторонности исследования всех обстоятельств по делу должно выполняться судом и при наличии прямых доказательств;

в) природа прямых и косвенных доказательств влияет на содержание судебного доказывания: использование косвенных доказательств удлиняет путь доказывания, вводит для суда дополнительные промежуточные ступени на пути к решению основных вопросов дела." [7.151]

Фурса С.Я. та Цюра Т.В. пропонує поділяти докази не тільки на особисті та речові, а й на отримані за допомогою технічних засобів і змішані. В цьому разі можна буде більш чітко провести межу між різними видами доказів за джерелом доказу. Це положення з урахуванням способу отримання доказу може певною мірою свідчити про їх юридичну вірогідність.

Так, до особистих доказів пропонується віднести:

пояснення сторін;

третіх осіб;

представників;

заявників та заінтересованих осіб (окреме провадження та за чинним ЦПК - провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин);

заявника та боржника (за новим ЦПК - наказне провадження);

показання свідків;

висновки експертів;

письмові докази, якщо при їх формуванні не застосовувались технічні прилади комп'ютерної техніки.

До речових доказів, на нашу думку, необхідно відносити ті речі, доказове значення яких у цивільному процесі не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що матиме значення для вирішення справи.

Докази, отримані за допомогою технічних засобів, пропонується виділити в самостійний вид через необхідність особливого ставлення до їх доказового значення.

До них можна віднести:

звуко- і відеозапис;

фотографії;

інформацію отриману через Інтернет;

комп'ютерні програми, наприклад, бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, що ґрунтуються в першу чергу не на його досвіді або знаннях, а на комп'ютерній обробці наданого матеріалу тощо. Це положення зумовлено тим, що в багатьох випадках такі висновки залежатимуть не тільки і не стільки від досвіду експерта або особи, яка застосовувала техніку, скільки від досконалості програми та надійності роботи самої комп'ютерної техніки. Так, в багатьох розвинених країнах світу комп'ютерна техніка застосовується не тільки для обробки певного об'єкту, а нею пропонується й певний готовий висновок, що позбавляє користувача потреби і, головне, можливості робити власні узагальнення та висновки.

До змішаних пропонується зараховувати ті, що які неможливо без певного наближення віднести до певного виду. Наприклад, суд або сторони може цікавити при дослідженні висновку експерта, на чому базується його висновок і якою мірою: чи він зроблений ним особисто; чи за допомогою певних апробованих програм; чи перевірялись зроблені висновки за допомогою інших програм тощо.

Виходячи із матеріальної та процесуальної природи справ окремого провадження запропонована класифікація доказів для даного виду провадження залежно від відношення доказів до предмету доказування. Оскільки окреме провадження є самостійним видом цивільного судочинства і характеризується специфічним порядком розгляду та вирішення цивільних справ, то доцільно розширити загальноприйняту систему класифікації доказів, шляхом доповнення, новою підставою для класифікації, а саме: за характером зв'язку доказу з предметом доказування. Доцільно виділити два види доказів:

предметні докази - будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність даного факту, безпосередньо пов'язані з предметом доказування та які залежать від мети встановлення певного факту;

додаткові докази - безспірні фактичні дані, які надаються суду та необхідні для підтвердження, що встановлюваний факт матиме юридичне значення і не має іншої можливості його встановити. [6.43]

Варто відзначити, що законодавець вирізняє 5 видів доказів, кожен з яких визначено у ЦПК (ч.2 ст.57 ЦПК). Незалежно від думок науковців лише така класифікація має безпосередньо практичне значення для цивільного процесу. А саме законодавець поділяє докази на:

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників (ст.62 ЦПК).

Показання свідка (ст.63 ЦПК).

Письмові докази (ст.64 ЦПК).

Речові докази (ст.65 ЦПК).

Висновок експерта (ст.66 ЦПК).

Схоже, що законодавець брав за критерій джерело утворення доказів, але не мав на меті чітко розмежувати по категоріям докази. Зокрема статтями деталізуються та роз’яснюються поняття доказів, які законодавець відокремив.