Перспективи європейського будівництва в умовах геополітичних змін (кінець 80-х поч. 90-х рр.).

Незважаючи на узгодження позицій країн-членів Співтовариства, ухвалення і прийняття ряду спільних політик, Спільний ринок залишався розділений фізичними, технічними, податковими кордонами. Товарні потоки підлягали пильному контролю, залишались митниці й митники. Єдиний Європейський простір формувався в трьох основних взаємопов’язаних вимірах: в реалізації єдиного ринку ЄЕС, створенні економічного і валютного союзу, ліквідації перешкод пересуванню людей в межах ЄЕС. Усі ці виміри тісно пов’язувалися з необхідністю економічної та політичної стабілізації в країнах Європи, що передбачало і переслідувало покращення рівня життя і соціальної захищеності європейців. Конкретна програма створення єдиного ринку до 31 грудня 1992 р., викладена в «Білій книзі» Комісії Співтовариства і прийнята ЄР в Мілані (28-29 червня 1985 р.), передбачала розробку й реалізацію 282-х директив, спрямованих на ліквідацію всіх фізичних, технічних, фінансових перешкод для вільного переміщення товарів, людей, капіталу, послуг. Комісія, яка відала розробкою директив, залучала широке коло експертів, представників підприємницьких кіл, профспілок тощо з метою узгодження думок і позицій усіх зацікавлених сторін. Директиви розглядала Рада міністрів, яка їх або затверджувала або повертала на доопрацювання. Запровадження ЄЄА процедури прийняття рішень у Раді кваліфікованою більшістю дозволяло Співтовариству ефективніше приймати рішення, діяти швидше й більш демократично. Згідно з ЄЄА значна частина пропозицій Комісії повинна була отримати згоду ЄП через процедуру співробітництва. Щоб стати законом, затверджена директива повинна була у встановлені строки бути імплементованою у національні законодавства країн-членів. Реалізація програми єдиного ринку, заснована на «концепції 300 директив» передбачала усунення фізичних і зменшення податкових бар'єрів для вільного руху товарів, людей, капіталу, послуг, гармонізацію технічних норм і стандартів, лібералізацію ринків державних замовлень. Митні формальності для торгівлі в межах Співтовариства передбачалось скасувати, починаючи з 1 січня 1993 р. З цього часу Співтовариство створювало єдину зону з вільними кордонами для переміщення товарів згідно з митними ліцензіями ТІК і АТА, що заощаджувало багато часу при проведенні економічних операцій. Щоб гарантувати вільне пересування фізичних осіб, з 1 січня 1993 р. також скасовувалися контроль та формальності щодо багажу фізичних осіб, які здійснювали перельоти або морські поїздки в межах Співтовариства. Гармонізація й уніфікація технічних норм і стандартів являли собою одне з найскладніших питань формування єдиного ринку. Розробка директив, які торкалися уніфікації норм безпеки й захисту споживачів, інколи затягувалася до 10-12 років. Комісія Співтовариства запропонувала новий підхід, який передбачав принцип взаємного визнання норм щодо продовольчих товарів і напоїв. У рішенні зазначалося, що будь-який товар, який виробляється й продається на території країни-члена ЄЕС, повинен у принципі допускатися на ринок будь-якої іншої країни Співтовариства. Для інших товарів масового споживання Європейська рада на пропозицію Комісії закріпила у травні 1985 р. принцип, який передбачав уніфікацію лише «загальних вимог» до товару, які характеризували його відповідність нормам безпеки й здоров'я населення. Взагалі розбіжності між технічними стандартами й нормами створювали одну з найсуттєвіших перепон на шляху розбудови єдиного ринку. Мета політики Співтовариства у сфері стандартизації і технічного нормування полягала у створенні спільного для всіх підприємств технологічного середовища з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності. Одним із конфліктних регіонів стали терени колишнього СРСР. Новоутворені держави зіткнулися з непростими проблемами. У 90-ті роки продовжувався процес зміцнення ЄС. Новою формою фінансово-економічного співробітництва було створення єдиного валютного союзу. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Фінляндія, Швеція, що є підтвердженням вигідності членства в ЄС і подальшого наростання інтеграційних тенденцій в Європі. Ще 10 країн у 1994—1996 pp. подали офіційні заявки на вступ до ЄС (Угорщина, Польща, Чехія, Румунія, Словаччина, Латвія, Естонія, Литва, Болгарія, Словенія). Про своє бажання приєднатися до економічного союзу заявили також Албанія, Македонія, Хорватія, Туреччина.