4. Сторони в зобов'язанні

Суб'єкти зобов'язання, тобто особи між якими виникло зобов'язання, - це кредитор і боржник.

Кредитором (creditor) називається уповноваженою особа, що володіє правом вимоги від боржника вчинити певні дії або утриматися від них. Боржник (debitor) - це сторона, яка зобов'язана вчинити дії або утриматися від них на вимогу кредитора.

Заміна осіб у зобов'язанні в римському праві стала можливою лише в класичний період. У древньому праві це взагалі не допускалося, так як зобов'язальні відносини розглядалися як строго особисті відносини між певним кредитором і боржником. Винятком були опікуни та піклувальники - офіційні представники. Перехід зобов'язання у спадок. У разі смерті кредитора чи боржника їх права та обов'язки переходили на їх спадкоємців, які вважалися продовжувачами особистості спадкодавця. Строго особисті зобов'язання (доручення) не могли передаватися. Крім переходу зобов'язання у спадщину, тобто в силу вимог права, заміна осіб у зобов'язанні була можлива з волі самих сторін. Уступка вимоги або переведення боргу в зобов'язанні називалися цессісею (сessio, delegatio). В залежності від цього розрізнялася активна і пасивна цесія. Активна цесія представляла собою передачу права вимоги кредитором іншій особі. Відбувалася заміна кредитора. Особа, яка передавало своє право вимоги - цедент; особа, якій він передавав це право - цессінарій. Спочатку це відбувалося у вигляді стипуляции по новації - досить складною процедурою. За новації припинялося старе зобов'язання і замість нього встановлювалося нове. Це вимагало згоди та участі не тільки старого і нового кредиторів, а й боржника. В кінці посткласичного права була введена ще простіша форма цесії. Передача права вимог стала здійснюватися за згодою між старим і новим кредиторами з наступним повідомленням боржника про укладення цесії. Після отримання повідомлення боржник зобов'язувався виплатити борг новому кредитору, до цессионарию переходило право вимоги, у цедента ж це право припинялося. Цессія - угода абстрактна, тобто підстава її вчинення не мала значення. Однак цесія не допускалася, якщо права були нерозривно пов'язані з особою кредитора: переуступка аліментних прав; за позовами про особисту образу, більше впливовому особі; переуступка прав, за якими пред'явлено позов.

Пасивна цесія - це переведення боргу з боржника на іншу особу. Таким чином відбувалася заміна боржника, що вимагало згоди кредитора. Пасивна цесія відбувалася у формі новації. Кредитор і особа, яка погодилася виплатити чужий борг, укладали новий договір з метою припинення колишнього зобов'язання цього ж кредитора і старого боржника. Тим самим виникали нові зобов'язальні відносини. На кожній стороні суб'єктів зобов'язання могло бути не по одному кредитору та боржнику, а по кілька.

5. Виконання зобов`язання

Під виконанням зобов'язання розумілося виконання певною особою дії, яка власне складала зміст цього зобов'язання: передачі речі; надання речі у тимчасове користування; виконання певної роботи (дії). Без згоди кредитора заміна предмету зобов'язання не допускалася (наприклад, людина, яка позичила гроші, повинна була повернути саме гроші, а не якийсь інший предмет, навіть набагато цінніший, якщо тільки сам кредитор не погоджувався на таку заміну).

Вимоги до виконання зобов'язань:

- виконання зобов'язання відбувається в інтересах кредитора, якщо виконання прийняв сам кредитор. Зобов'язання виконує сам боржник, якщо на цьому наполягає кредитор; .

• місце виконання зобов'язання має принципове значення (тут береться до уваги ризик транспортування, вартість перевезень тощо). Якщо місце виконання в договорі не обумовлювалося, ним вважалося або місце проживання боржника;

• має бути дотриманий час виконання (саме строками визначався нормальний ритм господарського життя). Час виконання встановлювався договором, в позадоговірних зобов'язаннях (наприклад, деліктних) - законом. Якщо час не визначався, діяло правило, за яким борг наступав негайно. Боржник, який не дотримав встановленого строку виконання, вважався в простроченні, тому нагадування кредитора за зобов'язанням, строк виконання якого настав, не вимагалося. Після того, як боржник прострочив, кредитор, крім виконання самого зобов'язання, отримував право:

• а) вимагати покриття усіх спричинених простроченням збитків (продукти зіпсувалися);

• б) ризик випадкової загибелі індивідуального предмета зобов'язання переходив на боржника;

• в) кредитор мав право відмовитися від виконання зобов'язання, якщо воно втратило для нього інтерес. Прострочення могло наступити і з вини кредитора, якщо він відмовлявся прийняти зобов'язання без поважних причин або не прибув на зустріч з боржником без поважних причин. В такому випадку кредитор мав компенсувати збитки боржника, ризик випадкової загибелі речі покладався уже на нього;

• виконання повинно строго відповідати змісту зобов'язання, недопустиме дострокове виконання зобов'язання, якщо тільки така можливість спеціально не передбачена у домовленості з кредитором, не допускається виконання зобов'язання по частинах. Заміна предмета зобов'язання (наприклад, віддати золотий зливок замість грошей) можлива тільки зі згоди кредитора.