18

Лекція. Зобов’язальне право План

1. Поняття, роль та класифікація зобов'язань

2. Підстави виникнення зобов'язань

3. Поняття позадоговірних зобов'язань

4. Сторони в зобов'язанні

5. Виконання зобов`язання

6. Припинення зобов'язання окрім виконання

7. Поняття та види вини, поняття і види шкоди

8. Забезпечення зобов`язання

1. Поняття, роль та класифікація зобов'язань

До нас дійшли два визначення obligatio римських юристів, і обидва вони відносяться до пізнього періоду римського права.

Поняття obligatio як уз (пут) права в найдавнішому праві означало буквальне їх застосування. Угода nexum передбачала "самозаклад" з метою забезпечення виплати боргу (Закони XII Таблиць; 6.1), проте з плином часу відповідальність була перенесена з особи на майно боржника. Інше визначення obligatio, дане Павлом, міститься в Дигестах Юстиніана, значення дій полягає в наступному: дати (dare) - передати будь-яку річ кредитору у власність або у володіння або встановити на річ інше особливе речове право; зробити (facere) - будь-яка дія, як позитивна, так і негативна, виключаючи встановлення речового права; надати (praestare) - обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. У цьому ж визначенні Павла вказується різниця між речовим і зобов'язальним правом, а саме: по предмету (в речовому праві - річ, в зобов'язальних — дія).

Яка відмінність існує між цими поняттями, видно з інших джерел римського права. У Інституціях Гая міститься поняття особистого позову, який випливає з зобов'язальних відносин, в Дигестах наводяться визначення Ульпіана речового, що випливає з права на річ, і особистого позовів. У Дигестах Юстиніана Марциан вказує такі види зобов'язань: цивільні; встановлені претором та натуральні.

Цивільними зобов'язаннями були ті, які виникали на основі цивільного права і користувалися позовним захистом. За такими зобов'язаннями суддя не з'ясовував, чи досягнута сторонами мету (causa) угоди. Для прийняття рішення судді достатньо було встановити факт укладання угоди і суть вимог кредитора. Преторские зобов'язання також користувалися позовним захистом, але воно було засноване не на законі - ius civile, а на преторському праві.

Натуральні зобов'язання - це особливий вид зобов'язань, з причини того, що вони були позбавлені позовного захисту. Такі зобов'язання виникали при укладанні угод особами alieni iuris. Пізніше до них стали відносити зобов'язання з угод неповнолітніх без участі опікунів або піклувальників. Однак права за натуральними зобов'язаннями були гарантовані наступними правовими наслідками: борги могли бути зараховані щодо цивільних зобов'язань; натуральні зобов'язання повинні були враховуватися при збільшенні чи зменшенні розміру пекулії; вони підлягали новації та ін.

Предмет зобов'язання повинен був відповідати певним вимогам: він повинен бути здійсненним, законним, точно визначеним і мати майновий характер. Предметом зобов'язання є об'єкт, на який поширюється дія боржника (речі, гроші, робота, послуги).

Залежно від цього можна виділити наступні зобов'язання. Зобов'язання, що визначаються індивідуально певним предметом. В них предметом є індивідуальна річ - певний раб, тварина, річ. При загибелі речі зобов'язання погашалося через неможливість виконання. Зобов'язання, предмет яких визначався родовими ознаками. В них предметом були лише родові речі (зерно, масло, вино, гроші). При загибелі предмета боржник повинен був передати кредитору інший предмет. Грошові зобов'язання - ті, предмет яких складали гроші. Подільні зобов'язання - це такі зобов'язання, предметом яких були подільні речі (без шкоди для їх цінності). Неподільні зобов'язання - їх предметом були неподільні речі. При цьому якщо беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, то кожний з них має право пред'явити позов у повному обсязі. Альтернативні зобов'язання - це ті, в яких боржник зобов'язаний вчинити одну з (чи кількох) дій. Факультативні зобов'язання - це такі зобов'язання, в яких допускалася сплата іншим предметом замість обумовленого (в разі втрати предмета застави).

В залежності від того, як розподілялися права і обов'язки між кількома учасниками (2 і більше боржника або 2 і більше кредитора), розрізняли зобов'язання часткові, солідарні, субсидіарні. Часткові - це такі зобов'язання, в яких боржник відповідає перед кредитором тільки в частині укладеного зобов'язання, що становить його частку серед інших боржників, або кілька кредиторів щодо одного боржника можуть претендувати тільки в частині вимоги, що становить їхню частку. Часткові зобов'язання виникають у всіх випадках, коли інше не встановлено угодою сторін або законом.

Солідарні - кожен із кредиторів має право вимагати від боржника виконання всього зобов'язання (активні), а кредитор має право вимагати виконання всього зобов'язання від будь-якого з боржників (пасивні). Солідарні зобов'язання, в свою чергу, теж ділилися в залежності від предмета та способу їх встановлення на: солідарні без спеціальної угоди, предметом яких була неподільна річ; солідарні договірні зобов'язання, предметом яких були ділені речі; солідарні кумулятивні, що виникали з деліктів (протиправних діянь), скоєних кількома спільниками, предмет яких - відшкодування збитків. Субсидіарні зобов'язання - це такі зобов'язання, в яких крім основного кредитора чи боржника беруть участь додатковий кредитор або боржник.