51. Біологічна рекультивація при с/г використанні рекультивованих земель

Біологічний етап рекультивації, або просто біологічна рекультивація, виконується після гірничотехнічної і включає заходи щодо відновлення родючості порушених земель (агротехнічні, фітомеліоративні та ін.), спрямовані на відтворення флори і фауни.

Біологічну рекультивацію здійснюють землекористувачі, яким передають землі після технічної рекультивації за рахунок коштів підприємств і організацій відповідного міністерства, які проводили на землях гірничі роботи.

Напрямки рекультивації визначають кінцеве використання порушених земель після проведення відповідних гірничотехнічних, інженерно-будівельних, гідротехнічних та інших заходів. Їх вибирають на основі комплексного обліку таких чинників:

- природні умови району розробки родовища ( клімат, типи ґрунтів, геологічна будова, рослинність, тваринний світ та ін.);

- стан порушених земель до моменту рекультивації (характер техногенного рельєфу, ступінь природного заростання та ін.);

- мінералогічний склад, водно-фізичні та фізико-хімічні властивості гірських порід;

- агрохімічні властивості (вміст поживних речовин, кислотність, наявність токсичних речовин та ін.) порід і їх класифікація за придатністю для біологічної рекультивації;

інженерно-геологічні та гідрологічні умови;

- господарські, соціально-економічні, екологічні та санітарно-гігієнічні умови;

- термін служби рекультиваційних земель (можливість повторних порушень і їх періодичність);

- технологія і механізація гірничих і будівельно-монтажних робіт.

При виборі напрямку рекультивації земель необхідно мати на увазі, що рекультивовані землі і території, що їх оточують, після закінчення робіт представляють собою оптимально сформовану і екологічно збалансовану ландшафтну ділянку.

Найчастіше поширені такі напрями рекультивації порушених земель:

- сільськогосподарський

- лісогосподарський

- водогосподарський

- рекреаційний

- санітарно-гігієнічний

- будівельний

52. Поняття про ліс і вплив лісу на навколишнє середовище

Ліс — зазначено у ст. З Лісового кодексу України — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємо­пов'язані, впливають один на одного і навколишнє середовище.

Ліси є національним багатством України і за своїм призна­ченням та місцем розташування виконують екологічні (водо­охоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреацій­ні), естетичні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

З давніх часів дерево — символ життя. І ні метал, ні синте­тичні матеріали, назв яких десятки тисяч, не можуть замінити того, що дає звичайне чудо природи — дерево, ця зелена фаб­рика, яка відновлює живильну силу відпрацьованого повітря.

Ліс захищає річки, ставки та інші водойми від обміління, а їх береги від руйнування. Якщо з такими явищами не бороти­ся, продукти водної ерозії будуть заносити посіви, сади, горо­ди, виноградники. Водяні потоки руйнують шляхи, мости, жит­лові та господарські будівлі. Проте цьому можна запобігти, ви­користовуючи захисні можливості лісу.

Ліси не тільки запобігають обмілінню водоймищ, а й дають життя багатьом нашим річкам. Саме в лісах розпочинають свій ниток і набирають силу більшість наших річок.

Ліс захищає ґрунти від водної та вітрової ерозії, затримує пологу, закріплює піски. Лісонасадження, що ростуть на схи­лах, захищають ґрунт від змиву й утворення ярів.