Лекційне заняття № 23 Екологічні проблеми міст України: розвинені індустріальні центри

1. Найбільші індустріальні центри, мегаполіси.

2. Великі портові міста.

3. Міста з переважним розвитком певної галузі промисловості.

4. Міста, що постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Найбільші індустріальні центри

Київ – столиця України й одночасно великий індустріальний центр, спеціалізований головним чином в області складного і точного машинобудування. Маються підприємства хімічної, нафтохімічної, легкої і харчової промисловості. Основним джерелом забруднення атмосферного повітря Києва (до 70%) є автомобільний транспорт. Несприятливий вплив на стан атмосферного повітря робить розташований порівняно неподалік від центральної частини міста аеропорт «Жуляни», що є також джерелом підвищеного шумового впливу. Промислові підприємства оснащені надійними й ефективно працюючими пилогазоочистними установками, розосереджені по території міста і тяжіють в основному до окраїн, що створює сприятливі умови для розсіювання пилогазових викидів і самоочищення атмосферного повітря. Досить успішно, у порівнянні з іншими великими промисловими містами України, вирішені в Києві проблеми очищення міських стічних вод і поховання побутових відходів. Забезпечується благоустрою і санітарне збирання міста. Різко негативний вплив на загальну екологічну обстановку Києва і прилягаючих територій зробила катастрофа на Чорнобильської АЕС, розташованої на відстані 80 км від північної окраїни міста. Середнє радіоактивне тло складає порядку 18 мкр/година, забруднення території цезієм-137 – від 1 до 3 Кю/км². Найбільш забруднені північна і північно-східна частини міста. У цілому, якби не залишкові наслідки, викликані Чорнобильською катастрофою, Київ можна б було віднести до найбільш благополучним в екологічному відношенні містам.

Харків – другий по чисельності населення місто України, що був до 1934 р. столицею республіки. Основною проблемою Харкова є водопостачання. Місто знаходиться в зоні помірковано континентального клімату, його територія тяжіє до східного схилу вододілу басейнів Дніпра і Сіверського Дінця. Таке географічне положення і величезний промисловий потенціал істотно загострюють проблему водопостачання міста. З метою рішення проблеми водопостачання на далеку перспективу ведуться пророблення по використанню очищених міських стічних вод для технічного водопостачання. Очищені до кондиції чистої річкової води, стічні води в обсязі до 1 млн. м3/рік передбачається подавати по підземних колекторах у верхів'я харківських рік, що істотно збільшить їхній водоносність і забезпечить можливість забору води для технічних цілей безпосередньо з рік. Попередньо ріки повинні бути очищені від забруднених донних відкладень, що нагромадилися в руслах за майже чотирьохсотрічну історію міста. Одночасно берега рік зміцнюються кам'яною кладкою або залозі бетонними плитами. Для рішення санітарно-гігієнічних, технічних і фінансових проблем перспективного водопостачання міста в харків'ян є не більш 50 років. Крім водопостачання, іншою важливою екологічною проблемою Харкова, як, утім, і інших великих міст, є розміщення побутових і виробничих відходів. Існуючі смітники давно переповнені. Зі збільшенням відстані вивозу відходів усі частіше проводиться скидання їх з автомашин у невстановлених місцях. Забруднюються узбіччя дороге, берега рік, опушки лісу. Спроби вирішити проблему утилізації побутових відходів шляхом створення мережі сміттєспалювальних заводів (10-12 у різних частинах міста) виявилася невдалою. Побудований у 80-х роках експериментальний сміттєспалювальний завод сьогодні нерентабельний, має дуже низьку ефективність утилізації відходів і, незважаючи на наявність повітроочисного устаткування, є серйозним джерелом забруднення атмосферного повітря. Проблема охорони атмосферного повітря є для Харкова також досить гострої. У більшості підприємств, зосереджених у декількох промислових зонах міста, відсутні санітарно-захисні зони. Підприємства розташовуються в безпосередній близькості від житлових кварталів. Багато хто з цих підприємств створювалися в дореволюційний і довоєнний період, коли вимоги по встановленню захисної зони були відсутні. У цій ситуації з метою забезпечення нормативної якості атмосферного повітря в житлових кварталах необхідно домогтися такого ступеня очищення пилогазових викидів, при якій нормативи ПДК досягалися б на границі підприємства, як це прийнято у всіх європейських містах. У Харкові останнім часом усі частіше спостерігаються підтоплення міських територій (більш 4700 га міських територій). У найближчі 10 років прогнозується збільшення площі підтоплень більш ніж у 2 рази. Це зв'язано з припиненням добору підземних вод з верхнемелового горизонту і, як наслідок, з різким збільшенням підпору ґрунтових вод. Розвиткові процесів підтоплення, як і в більшості міст, сприяє засипання балок і ярів при плануванні міських територій, спорудження насипів для автодоріг, витоку з водопровідних і каналізаційних мереж. Сприятливий вплив на екологічну обстановку Харкова робить порівняно густа мережа зелених насаджень, зосереджених у численних парках, скверах, уздовж вулиць і набережних, а також у лісопарковій зоні, що облямовує місто з північної сторони.

Донецьк – столиця шахтарського краю України, разом із прилягаючими до нього містами і селищами міського типу (Авдєєвка, Макіївка, Ясинувата й ін.) утворить Донецьку індустріальну агломерацію. У самому Донецьку експлуатуються 22 вугільні шахти, терикони яких розташовуються в безпосередній близькості від житлових кварталів. У центральній частині міста знаходиться великий металургійний завод. Маються підприємства хімічної (виробництво пластмас, химреактивів) і коксохімічної промисловості. Викиди підприємств міста, сконцентрованих на порівняно невеликому просторі, разом з підприємствами Донецької агломерації формують досить стійкий смог, що практично цілорічно темно-фіолетовим серпанком висить над усім мегаполісом. Високе забруднення повітря в Донецьку частково компенсуються достатком зелених насаджень і квітників. Під зеленими насадженнями зайнято більш половини загальної площі міста. Поліпшенню мікроклімату сприяють і 30 ставків і водоймищ загальною площею понад 600 га, створених у межах міської риси й в околицях міста. І все-таки найбільш гострою проблемою для Донецька є водопостачання. Розташування міста на вододілі басейнів р. Сіверський Донець і Азовське море географічно визначає маловодность цієї території. Видобуток вугілля, що ведеться в цьому регіоні майже два сторіччя, привела до повного його зневоднювання. Зневоднювання території є неминучим наслідком масштабного розвитку гірничодобувної промисловості. При прокладці шахт і пристрої кар'єрів для видобутку корисних копалин відбувається перетинання підземних водоносних горизонтів. Потік підземних вод спрямовується в порожнину, що утворилася. Порушений гірським виробленням підземний водоносний горизонт поступово виснажується. Слідом за цим відбувається виснаження поверхневого водотоку, гидравлически зв'язаного з порушеним водоносним горизонтом. Відбувається в такий спосіб зневоднювання всієї території. Щоб запобігти затоплення простору, необхідного для вилучення корисної копалини, улаштовується шахтний або кар'єрний водовідлив, що діє цілодобово. Шахтні (кар'єрні) води, забруднені домішками гірської породи і звичайно высокоминерализованные, откачиваются на поверхню. Скидання цих вод у поверхневі водотоки приводить до їхнього сильного забруднення. Тому шахтні води акумулюються у водоймах, спеціально організованих на численних балках. Тут відбувається їхній відстій і осветление. Проясненими і розведені атмосферними опадами, ці води стають згодом придатними для використання в рекреаційних цілях, для риборозведення й обмежено для цілей зрошення. Через високу мінералізацію і часто значного змісту іонів важких металів шахтні води непридатні для питного і технічного водопостачання. Вони можуть використовуватися тільки для поповнення оборотних циклів водопостачання збагачувальних фабрик. З ростом видобутку вугілля, інтенсивним розвитком підприємств металургійного, хімічного і машинобудівного комплексів проблема водопостачання в Донбасі загострюється усе сильніше. У той же час на багатьох підприємствах Донецької агломерації вода використовується вкрай нераціонально. У ріки скидається велика кількість неочищених і недостатня неочищених стічних вод, що могли б багаторазово використовуватися в системах оборотного водопостачання. Більшість підприємств Донецька, побудованих у довоєнний і післявоєнний період, працюють по застарілих технологіях, вимагають технічного переоснащення в напрямку экологизации технологічних процесів з метою більш повної переробки сировини, впровадження оборотних і замкнутих систем водопостачання, зменшення викидів в атмосферу. Особливо актуальної для Донецька є переробка твердих виробничих відходів, яких за двохсотлітню історію промислового розвитку міста нагромадилося сотні мільйонів тонн. У Донецьку в результаті порушення гідрогеологічного режиму при вуглевидобутку, осіданні на поверхні на прироблених ділянках під впливом додаткового статичного навантаження від твердих виробничих відходів відбулося підтоплення і часткове заболочування зразкове третьої частини міської території. Крім того, на окремих ділянках спостерігаються провали земної поверхні. Такі проблеми характерні для міст і селищ усього Донбасу.

Найбільші портові міста

Одесса є найбільш великим портовим містом України, саме на прикладі Одеси будуть розглянуті екологічні проблеми портових міст. У зв'язку з ростом обсягів морських перевезень у середині 70-х років ХХ ст. створюються два портових міста-супутники Одеси: Іллічевськ і Південний. В Іллічевську функціонують рибний і торговельний порти, базується Чорноморське об'єднання рибної промисловості, рибопереробний і судноремонтний заводи. У Південному розташований Одеський припортовий завод – кінцевий пункт аммиакопровода з Тольятти Самарской області Росії. Портовий вузол Іллічевськ – Одеса – Південний, що простягнулася по Чорноморському узбережжю на 60 км, створює досить напружену екологічну обстановку для морський екосистемы цього району. У портах приймаються заходи для запобігання скидання із судів забруднених вод і сміття. Усі тверді і рідкі відходи, що накопичуються на судах під час рейса в спеціальних емкостях, здаються після прибуття в порт на берегові очисні спорудження. У портах діють суду – санітари, що очищають водну поверхню від домішок, що плавають. Забруднення морського середовища відбувається в основному в результаті скидання в море неочищених і недостатньо очищених стічних вод прибережних міст, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території і територій промплощадок. Потенційно небезпечним в екологічному відношенні в цьому районі є Одеський припортовий завод у порту Південному. Аварія на аммиакопроводе може привести до екологічної катастрофи на все узбережжя. Одеса є великим центром машинобудування, хімії і нафтохімії, переробки риби і сільгосппродукції. Робота промислових підприємств формує високе техногенне навантаження на атмосферне повітря і зв'язана з утворенням значних обсягів стічних вод. Очисні спорудження Одеси перевантажені, працюють украй неефективно. Каналізаційні колектори вичерпали свій термін експлуатації. Мають місце часті розриви каналізаційної мережі. У море скидаються великі кількості забруднених стічних вод. Недосконалість міської системи водовідведення періодично приводить до спалахів інфекційних захворювань (холера, дизентерія), закриттю пляжів, уведенню карантину. Для комунальних котелен Одеси й опалення житлових будинків використовується в основному вугілля, що вкрай несприятливо відбиває на стані повітряного басейну міста, особливо в осінньо-зимовий період, що буяє тривалими штильними туманами. У літній період в Одесі різко зростає кількість автотранспорту, збільшується число морських удов у портах, у тому числі прибережного плавання. На частку автотранспорту і частково морських судів приходиться близько 75% сумарного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Серйозною екологічною проблемою Одеси, як і будь-якого приморського міста, є зсувні явища в прибережній зоні і берегообрушения. В Одесі споруджена і достатно успішно функціонує берегозащитная протизсувна система довжиною більш 20 км. В Одесі спостерігаються осідання земної поверхні і провали, зв'язані з переміщеннями порід над підземними порожнечами – катакомбами. Ці порожнечі виникли при розробці вапняку – черепашнику, мають довжина понад 1500 км і глибину від 4 до 45 м. У результаті цих явищ відбуваються деформації фундаментів будинків і споруд, порушення дорожніх покрить і комунікацій. Незважаючи на посушливий клімат, Одеса добре озеленена: у місті багато парків, скверів. Площа зелених насаджень складає близько 17% від загальної площі міста.