Т

Рис. 13. Місця відбору зразків грунтів по генетичним

Горизонтам

овщина зразка — близько 10 см. Маса зразка для аналізів — від 0,5 до 1кг. Якщо потужність горизонтів менше 10 см, що часто буває в гірських умовах,то зразки грунту беруться майже на всю товщу горизонту, декілька см відступаючи від його верхньої і нижньої меж, з таким розрахунком, щоб не захопити перехідної частини грунту від одного горизонту або підгоризонту до іншого. Взагалі, зразки грунту слід брати, не дуже близько до меж переходу між горизонтами. Кращим місцем для узяття грунтового зразка є середня найбільш характерна частина горизонту або підгоризонту. При великій потужності горизонту (близько 50 см) бажано узяти з такого горизонту не один, а декілька зразків. З орного горизонту береться один зразок на всю його потужність. Іноді при грунтових дослідженнях із спеціальною науковою метою або, якщо грунтознавець виявив нові для нього грунти, необхідно брати зразки (завтовшки не більше 10 см) без пропусків, по всій товщі грунтового розрізу до материнської породи включно.

Коли визначене число зразків і намічені на «лицевій» стінці грунтового розрізу місця їх відбору, грунтознавець зараз же (а не після узяття зразка) повинен записати в спеціальній графі грунтового журналу навпроти кожного горизонту глибину відбору зразка в сантиметрах і одночасно оформити етикетки для кожного зразка, в яких повинні бути вказані: область, район, господарство, номер розрізу, місцерозташування (поле сівозміни, урочище), горизонт і глибина відбору зразка, а також дата і підпис того, хто відібрав зразок. Тільки після цього можна приступити до відбору грунтових зразків. Техніка відбору нескладна, але вимагає певної вправності та навиків. Краще всього зразки грунтів брати маленькою саперною лопаткою або кухонним широким ножем. На стінці грунтового розрізу уточнюють за даними етикетки глибину відбору зразка і спочатку лопаткою, а далі ножем вирізують у вигляді цеглинки зразок, прагнучи зберегти, наскільки це можливо, природне складення грунту. Узятий зразок разом з етикеткою загортають в папір або поміщають в спеціально приготований мішечок і зав'язують. Етикетка заповнюється тільки простим олівцем і складається вчетверо написом всередину. На загорненому зразку або мішечку робиться хімічним олівцем (по змоченому місцю) напис у вигляді дробу з вказівкою в чисельнику — номера розрізу, а в знаменнику — глибини відбору зразка, наприклад:

р-15/190-200 (це означає, що зразок узятий з розрізу № 15 на глибині 190—200 см). Так беруть зразки грунтів від низу до верху за всім профілем.

Вологі зразки і зразки з легкорозчинними солями спочатку необхідно загорнути в пергамент, а після в обгортувальний папір. При першій же нагоді всі зразки повинні бути добре просушені. Далі всі зразки одного розрізу (якщо вони сухі) упаковують в один великий лист обгортувального паперу і міцно пов'язують шпагатом. Зверху на обгортувальному папері пишуть хімічним олівцем номер розрізу, його географічне положення. Зразки, узяті в мішечки і папір, укладаються в спеціальний рюкзак або ящик для зразків.

Іноді, крім індивідуальних зразків, узятих з розрізів строго по генетичних горизонтах, доводиться брати для аналізів, так звані, змішані зразки, які необхідні для складання різних картограм: кислотності грунтів, вмісту в грунтах рухомих форм фосфору і калію в районах вапнування та інтенсивного застосування добрив. Змішаний зразок складається з 5 грунтових проб, узятих з пробного майданчика розміром 100—400 м², і повинен бути по-можливості, однорідних грунті та рослинності типової для земельної ділянки, що характеризується, площею не більше 10 га. Місця пробних майданчиків бажано поєднувати з пунктами грунтових розрізів і, більш-менш, рівномірно розподіляти на території, що вивчається.

У центрі вибраного пробного майданчика лопатою беруть на повну глибину орного горизонту зразок грунту масою до 2 кг, з якого відбирається стамескою або совком середня проба об'ємом 300—400 см³. Далі, на відстані 5—10 м від першої (центральної) прикопки в хрестоподібному напрямі беруть таким же способом ще чотири зразки. Узяті 5 проб зсипаються разом, ретельно перемішуються, і з одержаної маси відбирається середній зразок вагою близько 0,5 кг Проби, з яких складається змішаний зразок, повинні бути близькі між собою по забарвленню, структурі, механічному складу. Тому при відборі проб слід звернути увагу на стан поверхні грунту, рослинність, уникаючи відбору в тих місцях, де поверхня грунту або рослинність явно відрізняються від основного фону пробного майданчика. Місця відбору змішаних зразків позначаються на карті і в журналі. Зразки відмічають етикеткою з відміткою «Зразок змішаний», просушують і загортають в папір або кладуть в мішечок.

Техніка відбору монолітів

Монолітом називається вирізана в непорушеному стані призма грунту глибиною 1 м, шириною 20см і товщиною в 5—10 см.

Для відбору моноліту потрібно викопати яму більших розмірів, ніж звичайно. На прямовисній стінці вирізують великим ножем прямокутну призму, відповідну внутрішнім розмірам монолітного ящика. Далі, на вирізану призму грунту обережно насовують раму монолітного ящика і після очищення надлишку грунту, що виходить з ями, пригвинчують дно ящика (прибивати його цвяхами не можна, оскільки при цьому моноліт руйнуватиметься і все доведеться робити знову). Коли дно ящика пригвинчене, приступають до поступового відрізування і підкопування монолітної призми по боках і відвалу цого від стінки грунтового розрізу на себе. В цей час краще всього нижню частину моноліту з ящиком притискувати коліном до стінки розрізу, а верхню — поступово відсовувати від стінки. Після цього моноліт виймають з ями, очищають від надлишку грунту і, забезпечивши етикеткою з вказівкою номера розрізу, назви грунту і його місцерозташування, пригвинчують кришку ящика. На ній також слід написати номер розрізу, звідки взятий моноліт (район, номер поля) і назва грунту.