22. Навести класифікацію цінних паперів за механізмом обороту.

Ці́нні папе́ри — грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, компанія яка їх випустила (емітувала, відтак називається емітентом), та їх власником: засвідчують право володіння корпоративними правами (як акції) чи відносини позики (як облігації), і здебільшого передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

За механізмом обігу цінні папери поділяються на: ринкові; (з вільним обігом), які можна перепродувати, неринкові(без вільного обігу), які дозволено продати тільки один раз: емітент продає цінні; папери Інвестору , який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім .покупцем цінних паперів такого виду.

Якщо емітентом встановлено додаткові умови обігу, які передбачають передачу права власності на цінні папери, то вони вважаються неринковими, Існують цінні цінні папери яких обмежено законодавством — це теж неринкові цінні папери.

Приклад: 1.Акції не можуть обертатись на фондовому ринку за законодавством. 2.Акції ін вест, фондів відкритого типу не мають обігу на фондовому ринку. 3.Акції ВАТ не мають ніяких законних обмежень -можуть обертатися .

23. Класифікація ції за видами засвідчуваних прав

Ці́нні папе́ри — грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, компанія яка їх випустила (емітувала, відтак називається емітентом), та їх власником: засвідчують право володіння корпоративними правами (як акції) чи відносини позики (як облігації), і здебільшого передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери – це грошові або фінансові інструменти, що затверджують право власності.

За видами засвідчуваних прав ЦП поділяють на:

Пайові - це ЦП, що засвідчують дольову участь власника в капіталі емітента або в сукупних активах емітента та надаються власнику у переважній кількості випадків на участь в управлінні справами емітента (прості акції) та розподілу прибутку.

Боргові_ - закріплюють різні види боргових зобов'язань емітентам перед власником ЦП та надають праве отримання фінансового доходу у вигляді % та гарантованої суми випуску у вказані терміни. До цієї групи відносять державні облігації (облігації державних позик), облігації підприємств, інвестиційні сертифікати, ощадні сертифікати банків.

Похідні ЦП- засвідчують право власника на здійснення визначеної операції з базовими активами на умовах, визначених цим ЦП (купівля/продаж ЦП).

Баз активом може бути: акції, облігації, іноземна валюта, реальні активи (сировина, с/г продукція, паливо, інші).

24. Визначити двосторонні методи хеджування ризику.

Під хеджуванням розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов’язаних зі зміною ринкової ціни фінансових інструментів чи товарів. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків, пов’язаних із імовірністю зміни ринкової ціни інструмента протягом певного часу.

Існують дві групи методів хеджування: двосторонні методи хеджування та односторонні.

Двосторонні методи хеджування ризику здійснюються безпосередньо сторонами фінансової угоди. Обидві сторони контракту узгоджують в контракті умови: взаємного захисту від ризику. Вони, полягають у формуванні сукупності валютних і фінансових умов конкретної угоди.

В договорі оговорюються валютні та цінові ризики. Напиклад, якщо ціна зменш на 5 умовних пунктів, то необх преглянути ціну згідно ринкової. Якщо вал курс буде відхилятись, то виконати перерахунок умов договору. Також методом є встановлення ціни обєкта в твердій валюті, а платіж виконувати в удобній валюті. Встановити види плтажеу (авансовий, готівковий) та форму розрахунку (акредитив, вексель). Головне зафіксувати суму.

Етапи двосторонніх методів хеджування ризику є: визначення виду засобу платежу (від валютної цінності по контракту; визначення виду платежу за контрактом; визначення форми розрахунку за контрактом; визначення валюти платежу і валюти ціни за контрактом; визначення конкретних застережень (валютні та кредитні застереження); Використання цих методів базується на згоді сторін контракту.