1. Дати визначення фінансового ринку та ринку фінансових послуг.

2. Визначити сутність трансформаційних послуг фінансових посередників.

3. Визначити сутність транзакційних послуг фінансових посередників.

4. Дати визначення процесу сек’юритизації.

5. Дати визначення грошового ринку як сегменту фінансового ринку.

6. Дати визначення ринку іноземної валюти як частини грошового ринку.

7. Дати визначення поточної валютної операції.

8. Дати визначення валютної операції, пов’язаної з рухом капіталу.

9. Дати визначення економічного валютного ризику.

10. Дати визначення транзакційного валютного ризику.

11. Дати визначення трансляційного валютного ризику.

12. Дат характеристику кредитних послуг на грошовому ринку.

13. Дати визначення дисконтного ринку як елементу грошового ринку.

14. Дати визначення ринку середньо- та довгострокових кредитів як сегменту фінансового ринку.

15. Навести класифікацію позик за видами процентних ставок.

16. Навести класифікацію позик за умовами погашення.

17. Навести класифікацію позик за строком надання.

18. Навести класифікацію позик за механізмом надання.

19. Навести класифікацію позик за кількістю сторін угоди.

20. Дати визначення фондового ринку як сегменту фінансового ринку.

21. Навести класифікацію цінних паперів за характером випуску.

22. Навести класифікацію цінних паперів за механізмом обігу.

23. Навести класифікацію цінних паперів за видом засвідчуваних прав.

24. Визначити двосторонні методи хеджування ризику.

25. Позиція по фінансових операціях, види позиції.

26. Навести класифікацію фінансових послуг.

27. Визначити основні проблеми непрофесійних учасників фінансового ринку, які зумовлюють виникнення фінансового посередництва.

28. Визначити причини процесу дезінтермедіації на фінансовому ринку.

29. Визначити роль та місце домогосподарств як суб’єктів ринку фінансових послуг.

30. Визначити роль та місце комерційних підприємств як суб’єктів ринку фінансових послуг.

31. Визначити роль та місце державного сектору на ринку фінансових послуг.

32. Визначити роль та місце фінансових посередників як суб’єктів ринку фінансових послуг.

33. Обґрунтувати класифікацію суб’єктів ринку фінансових послуг за організаційною формою.

34. Обґрунтувати поділ суб’єктів ринку фінансових послуг за рольовою ознакою.

35. Обґрунтувати класифікацію суб’єктів ринку фінансових послуг за функціями на фінансовому ринку.

36. Обґрунтувати доцільність сегментарного підходу до визначення структури ринку фінансових послуг.

37. Визначити чинники інституційного сегментування ринку фінансових послуг.

38. Визначити фінансові інструменти грошового ринку, види та спрямованість послуг на цьому ринку.

39. Визначити фінансові інструменти ринку позик, види та спрямованість послуг на цьому ринку.

40. Визначити фінансові інструменти фондового ринку, види та спрямованість послуг на цьому ринку.

41. Визначити фінансові інструменти ринку хеджування ризику по фінансових операціях, види та спрямованість послуг на цьому ринку.

42. Визначити поняття споживчої вартості валютної цінності та порядку її визначення для різних груп валютних цінностей.

43. Визначити поняття векселя, види векселів та сутність обов’язкових реквізитів векселя.

44. Індосамент векселя. Визначити ризики при індосаменті векселя.

45. Аваль вексельних зобов’язань як різновид фінансової послуги.

46. Акцепт та платіж за векселем.

47. Визначити особливості хеджування валютного ризику за векселем.

48. Протест за векселем. Ризики при опротестуванні векселів.

49. Захист прав власника векселя.

50. Визначити поняття чека, види чеків та сутність обов’язкових реквізитів чека та особливості його обігу.

51. Визначити основні групи депозитів як інструментів грошового ринку. Дати характеристику основних споживчих характеристик різних груп депозитів.

52. Фінансові інструменти місцевих або державних грошових ринків, їх цільова спрямованість.

53. Визначити особливості функціонування фінансових інструментів фондів грошового ринку.

54. Визначити фінансові інструменти кредитного ринку та їх характерні відмінності від інструментів грошового ринку.

55. Проаналізувати види забезпечення позик.

56. Навести та обґрунтувати необхідність класифікації позик за категорією позичальника.

57. Проаналізувати переваги та недоліки встановлення державою “кінцевого” або “відкритого” переліку цінних паперів.

58. Проаналізувати переваги та недоліки різних форм випуску цінних паперів.

59. Проаналізувати класифікацію, механізм обігу та споживчі характеристики опціонів та похідних цінних паперів з ознаками опціону.

60. Визначити та охарактеризувати специфічні види страхових послуг спеціалізованих страхових організацій на ринку фінансових послуг.

61. Визначити та охарактеризувати специфічні види послуг з хеджування ризику які надаються фінансовими посередниками на ринку фінансових послуг.

62. Проаналізувати систему односторонніх методів хеджування ризику.

63. Захист прав споживачів фінансових послуг за рахунок цільових фондів.

64. Розкрити зміст системи пруденційного нагляду за діяльністю фінансових посередників.

65. Інформаційний захист прав споживачів фінансових послуг.

66. Основні напрямки державного регулювання професійної діяльності з торгівлі цінними паперами в Україні та їх ціль.

67. Основні напрямки державного регулювання діяльності реєстраторських установ на ринку цінних паперів України.

68. Основні напрямки державного регулювання діяльності депозитарних установ в Україні.

69. Державне регулювання діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні.

70. Спрямування державного регулювання посередницької діяльності довірчих товариств.

71. Основні механізми державного регулювання діяльності страхових компаній.

72. Основні завдання державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

73. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та її функції.

74. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та ї функції.

75. Національний банк України та його повноваження в галузі державного регулювання ринку фінансових послуг.

76. Саморегулюючі організації фінансових посередників в Україні, їх функції та завдання.

77. Нормативне регулювання капіталу комерційного банку в Україні, його спрямованість та вплив на фінансовий ринок.

78. Нормативне регулювання ліквідності комерційного банку в Україні, його завдання та вплив на фінансовий ринок.

79. Нормативне регулювання ризику комерційного банку в Україні, його спрямованість та вплив на фінансовий ринок.

80. Нормативне регулювання відкритої валютної позиції уповноваженого банку, його спрямованість та вплив на фінансовий ринок.

81. Дати характеристику кредиту як фінансової послуги

82. Дати характеристику лізингу як фінансової послуги.

83. Дати характеристику фінансових послуг фондів грошового ринку

84. Дати характеристику депозитних операцій фінансово-кредитних установ як фінансової послуги.

85. Дати характеристику фінансових послуг з випуску депозитарних розписок та визначити причини їх привабливості для різних категорій суб’єктів, які приймають участь у випуску та обігу цих розписок.

86. Дати характеристику андеррайтингу як фінансової послуги.

87. Дати характеристику факторингу як фінансової послуги.

88. Дати характеристику опціону як інструменту хеджування валютного ризику.

89. Дати характеристику ф’ючерсу як інструменту хеджування валютного ризику.

90. Дати характеристику послуги зі страхування життя як форми здійснення заощаджень.

91. Дати характеристику можливостей хеджування ризику шляхом видачі векселя.

92. Дати характеристику послуги спільного інвестування через інвестиційний фонд.

93. Дати характеристику форвардної угоди, як фінансової послуги.

94. Дати характеристику банківської гарантії як фінансової послуги.

95. Дати характеристику операції СВОП як фінансової послуги.

96. Критерії економічної оцінки форфейтингових послуг.

97. Брокерські послуги торговців цінними паперами.

98. Депозитарні послуги на фондовому ринку, їх вплив на ефективність фінансових послуг.

99. Послуги з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, їх вплив на ефективність фінансових послуг.

100. Довірче управління фінансовими вкладеннями як вид фінансової послуги.

Стаття 3. Цінні папери та їх класифікація

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.

Цінні папери, що не належать згідно із цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі.

Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

4. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу

уповноважену особу (ордерний цінний папір).

5. В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться: а) акції; б) інвестиційні сертифікати; в) сертифікати ФОН;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Стаття 9. Облігації місцевих позик

1. До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

2. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

3. Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення

Стаття 44. Інсайдерська інформація

1. Інсайдерська інформація - неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери та похідні (деривативи), що перебувають в обігу на фондовій біржі, або правочини щодо них, у разі якщо оприлюднення такої інформації може істотно вплинути на вартість цінних паперів та похідних (деривативів), та яка підлягає оприлюдненню відповідно до вимог, встановлених цим Законом.

2. Інформація щодо оцінки вартості цінних паперів та/або фінансово-господарського стану емітента, якщо вона отримана виключно на основі оприлюдненої інформації або інформації з інших публічних джерел, не заборонених законодавством, не є інсайдерською інформацією.

3. Інформація не вважається інсайдерською з моменту її оприлюднення відповідно до закону

Стаття 45. Заборона використання інсайдерської інформації

1. Особі, яка володіє інсайдерською інформацією, забороняється:

вчиняти з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочини, спрямовані на придбання або відчуження цінних паперів та похідних (деривативів), яких стосується інсайдерська інформація, до моменту оприлюднення такої інформації;

передавати інсайдерську інформацію або надавати доступ до неї іншим особам, крім розкриття інформації в межах виконання професійних, трудових або службових обов'язків та в інших випадках, передбачених законодавством;

давати будь-якій особі рекомендації стосовно придбання або відчуження цінних паперів та похідних (деривативів), щодо яких він володіє інсайдерською інформацією, до моменту оприлюднення такої інформації.

2. Фондова біржа повинна повідомити Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку про операції з цінними паперами та/або похідними (деривативами), які здійснюються на такій фондовій біржі, у разі, якщо існує підозра в тому, що під час здійснення таких операцій використовується або може бути використана інсайдерська інформація.

3. Відповідальність за протиправне використання інсайдерської інформації встановлюється законом.

Регулювання діяльності КУА

особи, що провадять діяльність з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами), - компанія з управління активами (далі - КУА), професійний адміністратор недержавного пенсійного фонду щодо активів фонду, адміністратором якого він є, банк щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у випадках, передбачених законодавством;

Основними органами, які здійснюють контроль діяльності КУА з боку інвесторів є Наглядова (Спостережна) рада ІСІ, а також, збори акціонерів (для корпоративного інвестиційного фонду). Наглядова рада формується з інвесторів, які придбали цінні папери ІСІ. Зокрема, до компетенції цих органів належать такі питання як підписання і розірвання договорів з КУА (затвердження відповідних рішень та договорів); затвердження укладених КУА договорів щодо активів ІСІ, сума яких перевищує встановлену в регламенті ІСІ мінімальну вартість; затвердження договорів з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором (депозитарієм) на обслуговування ІСІ.

Контроль з боку держави здійснює Національна місія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР):

• КУА надає до НКЦПФР щоденні, квартальні та річні звіти про діяльність ІСІ;

• НКЦПФР проводить перевірку роботи КУА, а у разі виявлення порушень, застосовує до КУА передбачені законодавством заходи впливу.

Крім цього, контроль за діяльністю КУА здійснює Зберігач (юридична особа, яка має відповідну ліцензію НКЦПФР- як правило, це банк):

• здійснює контроль за відповідністю операцій з випуску, продажу, викупу й анулювання цінних паперів ІСІ регламенту, проспекту емісії цінних паперів ІСІ та діючому законодавству;

• щоквартально перевіряє правильність розрахунків вартості чистих активів ІСІ, зроблених КУА;

• контролює проведення розрахунків за операціями з активами ІСІ і рух цінних паперів, які належать до активів ІСІ;

• інформує НКЦПФР про будь-які дії КУА, що не відповідають проспекту емісії цінних паперів ІСІ або порушують регламент ІСІ, закон чи нормативно-правові акти Комісії;

• може вимагати скликання позачергових зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду при необхідності.

Регулювання діяльності КУА відбувається також в рамках її членства у саморегулівній організації професійних учасників ринку цінних паперів (для КУА такою організацією є Українська асоціація інвестиційного бізнесу – УАІБ.

МЕГАРЕГУЛЯТОР фондового ринку

Сьогодні під мегарегулятором розуміють модель об'єднаного або інтегрованого нагляду за фінансовим сектором. Така модель діє зараз приблизно в 50 країнах - як розвинених, так і таких, що розвиваються. По формальних ознаках мегарегулятором стає спеціалізована держустанова, уповноважена регулювати не менше два з трьох категорій фінансових посередників (банки і страхові компанії; банки і компанії, що працюють на ринку цінних паперів; інвестиційні і страхові компанії). З цієї точки зору мегарегулятора в Україні ще немає.

На відміну від США, у нас необхідність зміни системи регулювання ринків обумовлена не збільшеними ризиками, а швидше прагненням підвищити ефективність фінансової системи", що діє, Україна в цьому питанні і так спізнюється від своїх західних колег років на двадцять п'ять.

Що цікаво: за створення мегарегулятора більше ратують переважно представники небанківських установ.

При створенні мегарегулятора банківський нагляд необхідно буде вивести за межі центрального банку, як це робиться в інших країнах, щоб уникнути конфлікту інтересів в здійсненні грошово-кредитної політики і виконанні наглядових функцій.

Сильніші аргументи є у прихильників створення мегарегулятора. По-перше, основні учасники фондового ринку - банки, страхові компанії, пенсійні фонди або інвестиційні структури - використовують одні і ті ж фінансові інструменти і піддаються одним і тим же ризикам. Звідси виникає потреба в єдності їх регулювання. По-друге, велику роль починають грати крупні фінансові конгломерати, що належать одним власникам, але різні структури, що включають в свій склад. Нагляд за такими організаціями припускає консолідований підхід, а це також підсилює аргументи на користь створення мегарегулятора.

Учасники ринку вважають, що основним плюсом створення мегарегулятора стане можливість для держави проводити більш узгоджену політику по регулюванню фінансового ринку.

Чому зникають реєстратори

Неофіційною причиною переведення випусків акцій у бездокументарну форму було бажання запобігти проведенню рейдерських атак за сприяння реєстраторів.

Моя версія протилежна. Причиною свавілля рейдерів стало те, що ДКЦПФР свого часу так і не змогла домогтися від емітентів випуску сертифікатів акцій - єдиного документа, що підтверджує право власності на цінний папір.

У процесі перевірки комісія встановила, що переважна кількість акціонерних товариств не дотрималися вимог закону "Про господарські товариства" та закону "Про Національну депозитарну систему" щодо випуску сертифікатів.

Реакція державного регулятора на виявлені правопорушення була неочікуваною. Замість накладення санкцій на емітентів ДКЦПФР видала роз'яснення, яким встановила відсутність сертифіката акцій безумовною підставою для відмови у проведенні операції щодо реєстрації права власності на цінні папери.

Державне регулювання призвело до того, що реєстратори опинилися перед абсурдною дилемою: порушувати закон "Про власність", який тоді ще діяв, чи порушувати закон "Про національну депозитарну систему".

комісія зробила винними реєстраторів, визнавши неспроможність системи реєстру захистити права акціонерів. При цьому обвинувачі "забули", що реєстратори всі свої дії засновували на законних рішеннях судів, які підлягають виконанню всіма підприємствами, установами і організаціями на території України.

Цим самим держава знищила галузь професійної діяльності і налагоджену систему обліку прав на цінні папери, а головне - систему збереження первинних документів, які були підставою проведення операцій.

В процесі дематеріалізації реєстраторів оголосили причиною корпоративних конфліктів, чим спаплюжили репутацію бізнесу. Штучно створена ситуація, коли за рахунок відсутності клієнтів та фінансування реєстратори починають зникати.