Гіперо-гіпонімія і лексична конверсія.

Гіперо-гіпонімія (від гр. hyper "над, поверх", hypo "під, внизу" і ônymа "ім'я") – родо-видові відношення в лексико-семантичній сис­темі.

Наприклад: береза, дуб, клен, явір, сосна – дерево; троянда, настурція, тюльпан, нарцис – квітка; корова, кінь, коза, вовк, лисиця, заєць – тварина.

Родові слова називають гіперонімами, а видові – гіпонімами.

Гіперо-гіпонімія близька до синонімії. її навіть назива­ють квазісинонімією (від лат. "ніби, майже, немовби"), але на відміну від синонімії, яка допускає двосторонню за­міну в тексті (першого синоніма на другий і навпаки), в гіперо-гіпонімії можлива тільки одностороння заміна за­міна гіпоніма на гіперонім. Наприклад: Він знайшов підберезовики → Він знайшов гриби. Протилежна заміна тут не­можлива, оскільки гриби можуть бути не тільки підберезовиками. Значення гіпоніма є складнішим, ніж значення гіпероніма, а представлений ним клас предметів – вужчим. Слова, що належать до одного гіпонімічного ряду називають согіпонімами. Гіпоніми включають у себе зміст гіпероніма і протиставля­ються один одному певними семами. Так, слова троянда, рожа, настурція, тюльпан у своєму змісті мають спільне значення "квітка", але кожне з них протиставляється всім іншим за певними ознаками.

Конверсія (від лат. "зміна, перетворення") – спосіб вираження суб'єктно-об'єктних відношень в еквівалентних за змістом реченнях.

Лексична конверсія виражається словами-конверсивами.

Конверсиви – слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.

Наприклад: Роман купує у Степана книжку ↔ Степан продає Романові книжку. Сестра молодша від бра­та ↔ Брат старший від сестри. Тут конверсивами є сло­ва купувати – продавати, молодший – старший.

Як бачимо, конверсиви представляють у тексті одну й ту саму дію чи відношення в різних напрямках: від А до В і навпаки. При заміні одного конверсива іншим суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями.

Конверсивами бувають дієслова (давати – брати, пе­редавати – отримувати, здавати – приймати, здавати – наймати, лякати – боятися), іменники (попередник – наступник, учитель – учень), прикметники (вищий – нижчий, багатший – бідніший), прислівники (кра­ще – гірше, тяжче – легше), прийменники (над – під).

Якщо гіперо-гіпонімія близька до синонімії, то кон­версія – до антонімії (конверсивами є і справжні антоні­ми – прикметники і прислівники, але лише у формі вищо­го ступеня порівняння). Однак на відміну від антонімів, які трапляються в тексті разом, конверсиви зіткнутися в од­ній фразі не можуть: один конверсив вживається у фразі, а інший залишається за її межами.

Антонімія

Антоніми (від гр. anti "проти" й ônyma "ім'я") – різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.

Наприклад: день – ніч, жар – холод, радість – горе, важкий – легкий, падати – підніматися, мало – бага­то; англ. beautiful "красивий, чудовий" – ugly "пот­ворний", wealthy "багатий" – poor "бідний", right "правильно" – wrong "неправильно"; нім. groß "вели­кий" – klein "маленький", kalt "холодний" – warm "теп­лий"; фр. blanc "білий" – noir "чорний".

Наведені пари слів мають протилежні значення, що об'єднуються спільним родовим значенням: для день і ніч – "наявність та відсутність світла", для жар і холод – "температура", для ра­дість і горе – "почуття", для важкий і легкий – "вага", для мало і багато – "кількість", для падати й підніма­тися – "вертикальне положення".

В антонімічні відношення вступають лише ті слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад, від тихий і голосний можна утворити форми тихіший, голосні­ший, найтихіший, найголосніший), протилежно спрямо­вані дії (входити – виходити) і точки простору та часу (верх – низ, рано – пізно, літо – зима).

Розрізняють п’ять груп антонімів: контрарні, ком­плементарні, контрадикторні, векторні та конверсивні.

1. Контрарні антоніми (від лат. contrarius "протилежний") виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції (протиставлення різного ступеня). Між ними є проміжний член. Наприклад: молодий (чоловік) – нестарий – середніх літ – літ­ній – старий; важкий (урок) – нелегкий – середньої трудності – неважкий – легкий; нижній (поверх) – середній – верхній.

2. Комплементарні антоніми (від лат. complementum "допов­нення") доповнюють один одного до родового і є гранич­ними за своїм характером. У них нема середнього (про­міжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний – хибний (не+істинний=хибний), жи­вий – мертвий (не+живий=мертвий).

3. Контрадикторні антоніми (від лат. contradictorius "супе­речливий"): один із членів утворюється за допомогою пре­фікса не- і не має точної визначеності: молодий – немоло­дий (середніх літ, літній, старий), дорогий – недорогий (дешевий, не дуже дешевий тощо).

4. Векторні антоніми (від лат. vector "той, що несе") вира­жають протилежну спрямованість дій, ознак, властивос­тей: в'їжджати – виїжджати, збирати – розбирати, піднімати – опускати, засвітити – загасити (протилежні дії спрямовані на один об’єкт).

5. Конверсивні антоніми – слова, яких одна дія розглядається з різних боків учасників: купувати – продавати, побеждать – проигрывать, to give – to take (одна і та сама дія відповідно до загальної ситуації, що визначає функціональні ролі її учасників).

Різниця між векторними та конверсивними антонімами полягає у тому, що, наприклад, дія, виражена векторними антонімами, може реалізовуватися одним суб’єктом (Я сам збираю і розбираю своє авто). Ситуація, що ілюструється конверсивними антонімами вимагає принаймні двох суб’єктів, оскільки інакше взаємодії між учасниками дії не буде. В контексті Я спочатку продав, а потім знову купив своє авто антоніми продав і купив залишаються конверсивними, незважаючи на те, що дія виконується однією особою. Спочатку я виконав роль продавця, а згодом – покупця (на можливість цього вказує обставина часу спочатку та потім). Одночасність цих дій у виконанні одного суб’єкта є неможливою, оскільки, наприклад, я купую авто означає, що я ще не є його власником і, відповідно, не можу його продати.

Антоніми бувають різнокореневими (любов – нена­висть, гарний – поганий, швидко – повільно) та однокореневими (прихід – відхід, культурний – некультурний, революційний – контрреволюційний).

Елементарною одиницею антонімічного протиставлен­ня, як і в синонімії, є значення слова, через що одне й те саме багатозначне слово може належати до різних антоні­мічних пар і рядів:

вільний (селянин) – безвільний, панський, кріпак;

вільний (черевик) – тісний, вузький;

вільна (розмова) – вимушена, офіційна;

вільна (держава) – залежна, поневолена;

вільна (аудиторія) – зайнята;

повна (дитина) – худа;

повна (бочка) – порожня тощо.

Крім міжслівної, існує ще внутрішньослівна антонімія або, енантосемія (ен (всередені) анто (протилежність) семія (значення), за якої одне слово поєднує в собі протилежні значення. Наприклад, укр. позичати має значення "давати в борг" і "брати в борг" (nop.: у російській мові цим значенням від­повідають різні слова – одалживать і занимать), слово напевно поєднує значення "можливо" і "безперечно, точ­но"; рос. просмотреть означає "ознайомитися з чим-небудь, швидко прочитуючи" і "дивлячись, не помітити, пропустити", а задуть – "запалити" (задуть домну) і "загасити" (задуть свечу) тощо.

Антонімія – важливий стилістичний засіб. Вона є ос­новою стилістичних прийомів антитези (від гр. antithesis "протиставлення"), суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів для посилення враження (любов і ненависть, правда і кривда; Бідний піт ллє, а багатий його кров п'є), та оксиморона (від гр. oxymoron "дотепно-безглузде"), тобто поєднання контрастних за змістом по­нять, що разом дають нове уявлення (дзвінка тиша, гаря­чий сніг, раби волі, багатство бідних, сліпота зрячих, живий труп тощо).